Чому насправді закрили легендарні кінотеатри у центрі Києва

Кінотеатр «Україна», що на вулиці Городецького, відкрили 26 травня 1964-го. Він став першим київським широкоформатним кінотеатром. І увійшов в історію, коли 4 вересня 1965 року тут пройшов показ фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Під час тої презентації відбулася акція протесту київської інтелігенції проти хвилі політичних арештів за участі Івана Дзюби, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола та інших.

Після реконструкції «Україна» запрацювала 6 лютого 2001 року. А у 2004 році Київрада дозволила приватизацію кінотеатру. За даними з відкритих реєстрів, будівлю, у якій розташований кінотеатр, у травні та липні 2018 року придбали нові власники. Господарями вказані Євген Вилгін та Ігор Воронов. Окрім оголошення на сайті про закриття кінотеатру 1 жовтня, жодної іншої інформації щодо подальшої долі приміщення не розголошувалося...

Набагато більше уваги привернуло закриття «Кінопанорами», що на Шота Руставелі. Цей кінотеатр було побудовано 1958 року як перший експериментальний панорамний кінотеатр із особливими архітектурними та акустичними властивостями. Він мав унікальне кінопроекційне обладнання для показу кінофільмів із плівки. У 2008 році «Кінопанорама» була приватизована і продана групі компаній ISTIL Group Мохаммада Захура, проте продовжила кінопрокатну діяльність.

За кілька днів до закриття несподівано звільнили директорку закладу Наталію Соболєву, потім весь колектив. А на сайті ISTIL Group з’явилася заява, що пояснює припинення роботи кінотеатру: «В умовах посилення конкуренції на ринку кінопрокату, комерційна експлуатація кінотеатру в його нинішньому стані визнана недоцільною. Будівля, інфраструктура, технічні можливості і рівень комфорту не відповідають сучасним вимогам і потребують серйозного оновлення. Надалі планується проведення тендеру з вибору підрядника для здійснення капітального ремонту будівлі з можливим його перепрофілюванням, що включає можливості кінопрокату».

До речі, це вже не перший скандал навколо будівлі «Кінопанорами». У 2009 році на це приміщення зазіхала єврейська релігійна громада, щоб «відродити культову споруду релігійного призначення», тобто купецьку синагогу. Тоді культурний осередок вдалося відстояти, і власники з ISTIL Group погодилися не змінювати профіль закладу.

Але часи змінилися. Минулого тижня в інтерв'ю Kiyv Post власник будівлі Мохаммад Захур розповів, що замість кінотеатру збирається побудувати тризірковий готель "Панорама", що матиме невеликий кінозал "з поваги до історії". 

Тут могла виступати Дженніфер Лопес

Отже, 30 вересня колектив «Кінопанорами» влаштував вечір «Останній сеанс», на якому говорили про минуле кінотеатру та його значення в житті Києва. Захід викликав резонанс, черга киян, які прийшли попрощатися, вишукувалася на десятки метрів. Зал ледве вмістив всіх бажаючих.

– Ми готувалися до святкування 60-річчя «Кінопанорами», яке запланували на 30 листопада. Також Центр Довженка збирався показати у нас ретроспективу фільмів Кіри Муратової на плівці. А друзі обіцяли подарувати нам до Нового року нові крісла і ковролін. Але ми не встигли, - розповідає екс-директор кінотеатру Наталія Соболєва. – «Кінопанорама» має велику і довгу історію. Кажуть, тут навіть виступав Вольф Мессінг. Ми хотіли змонтувати фільм «Примари Кінопанорами» про людей, які тут були і дух, яких залишився в цих стінах. На цій сцені виступав Іван Миколайчук, Микола Гринько розповідав про зйомки у Тарковського, одразу після тюрми зустрітися з глядачами приїхав Сергій Параджанов…. Потім почали відкриватися мультиплекси, і кінотеатр відійшов у тінь, бо не відповідав вимогам часу. Тоді ми стали проектним кінотеатром, робили театральні, концертні, фестивальні проекти, залучали музикантів.

Останнім часом у «Кінопанорамі» проводилися стенд-ап шоу, показувалися вистави, відбувалися прем’єри важливих, в першу чергу українських фільмів (наприклад, вперше показали «Відкритий доступ» про резиденцію Януковича в Межигір’ї, «Добровольці Божої чоти» про захисників Донецького аеропорту), функціонував кіноклуб, відбувалися благодійні заходи і перфоманси.

В кінотеатрі проходило й чимало фестивалів – «Молодість», Docudays, Kyiv International Short Film Festival. Наталія Соболєва, в минулому викладачка університету театру, кіно і телебачення імені Карпенко-Карого, дозволяла студентам показувати свої дебютні роботи на широкому екрані. А ще тут знімали кліпи і фільми – наприклад, короткометражку «Сеанс» та документальну стрічку Юрія Шилова «Панорама».

– Перебувати у власності крупного бізнесмена було нелегко. Він майже ніколи сюди на заглядав. Хоча цей зал міг би зацікавити його дружину, співачку Камалію. У нас виступав культовий французький музикант Чіллі Гонзалес, який відзначив унікальну акустику. За його рекомендацією багато закордонних агентів хотіли в цьому залі зробити концерти західних музикантів, в тому числі і Дженніфер Лопес, яку цікавили саме такі приміщення. Їй показали фотографії, артистці сподобалися локація, кількість місць – 400, бо вона не любить великі стадіони, – продовжує Наталія Соболєва. – Звісно, нам треба було стати більш технологічними, поставити нову апаратуру, зробити ремонт, замінити старі незручні крісла. Ми готували і показували бізнес-плани, але у власників, напевно, були свої наміри.

Важливо, що «Кінопанорама» була одним з небагатьох кінотеатрів в центрі столиці, яка продавала квитки за невисокими цінами, доступними навіть пенсіонерам.

– Я корінна киянка, для мене це острівець мистецтва, теплоти, душевності, інформації. Останні 2,5 роки з подругою відвідували всі сеанси кіноклубу, де обговорювали цікаві фільми. Це дуже збагачує. Тому, коли дізналися, були вражені неприємною звісткою. Нас просто позбавили «Кінопанорами». І навіть не знаємо, де шукати альтернативи, - поділилися пенсіонерка Маргарита Оржевська.

Що далі: петиція й протести?

Небайдужа громадськість не залишилася осторонь. Молоді кінематографісти створили групу в Фейсбуці «Збережемо кінотеатри Кінопанорама і Україна», а 2 жовтня організували протест проти закриття кінотеатрів під КМДА, який підтримали режисери, кінокритики, актори, продюсери.

Активісти звернулися до міської влади з проханням роз’яснити плани використання зазначених об’єктів їхніми власниками, вимагали не ліквідовувати кінотеатри і розробити програму їх функціонування на базі існуючих міських та державних активів. Представник КМДА, який вийшов до учасників акції, порадив зареєструвати електронну петицію та зібрати більше 10 тисяч голосів, щоб її розглянула міська влада. А також створити ініціативну робочу групу для комунікації щодо подальшої долі кінотеатрів. Але чи це змінить ситуацію, незрозуміло. Громадськість може вплинути на владу, а ось на бізнес... Кінотеатри закрили, бо вони не були прибутковими, а приміщення в центрі міста завжди можна використати вигідніше.

– Зрозуміло, що бізнесмен купив будівлю, а не культурний об’єкт. Навряд чи він задумувався про її культурну цінність, він навіть не киянин. Це або приносить гроші, або ні, - прокоментувала Наталія Соболєва. – Нікого не закликала робити простестні акції. На мою думку, потрібно  вивчити всі документи і вирішувати питання в законодавчій площині. Звертатися до мерії, до прем’єр-міністра, президента.

Останні роки спостерігається розвиток вітчизняного кінематографу, принаймні за кількісними показниками – практично щотижня виходить нова українська картина. Водночас залів, дружніх до вітчизняного кіно, де окрім показів, проводяться зустрічі, обговорення, фестивалі, стає все менше. Відійшли в небуття кінотеатр імені Довженка на проспекті Перемоги, перший стереокінотеатр «Орбіта» на Хрещатику, не функціонують районні «Екран», «Братислава», «Тампере».

Більшає хіба що невеличких кінозалів в торгівельних центрах. Комерція виживає культуру?...

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця, – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook!