Від Петлюри до батяр: топ-4 українські картини вересня

Від Петлюри до батяр: топ-4 українські картини вересня

Початок осені видався багатий на нові вітчизняні роботи. Знайомимо з фільмами, які вийшли в прокат вересні і які ще можна подивитися в столичних кінотеатрах.

«Таємний щоденник Симона Петлюри»


Знятий  на кіностудії Довженка, яка до речі нещодавно відсвяткувала 90-річчя.  В картині показується останні місяці Петлюри в Парижі під час еміграції, коли він згадує події доби УНР та суд над його вбивцею, на якому насправді засуджували жертву за антисемітизм.
Для режисера це продовження роботи з історичним матеріалом. Про Голодомор йшлося в першому його фільмі "Голод 33" далі були «Атентат  - «Осінню вбивство в Мюнхені» (про загибель Степана Бандери), «Нескорений» (про Романа Шухевича), «Залізна сотня» (про бійців УПА), "Владика Андрей" (про Андрея Шептицького). Інтерес до діяча УНР Петлюри відчув у Парижі, коли побачив місце, де того вбили. Сценарій писав шість років.
Роль Петлюри зіграв Сергій Фролов, актор Одеського театру юного глядача. Намагався закцентувати на любові до родини, доньки, країни. Дружину Петлюри Ольгу зіграла акторка Ірма Вітовська. Його дочку - донька режисера Вікторія Янчук.  Прикметно, що тогочасних політиків Михайла Грушевського та Євгена Нищука втілили актори, які зараз теж у політиці - Богдан Бенюк та Євген Нищук.

Олесь Янчук, режисер: Навіть в еміграції він був прем'єр-міністром в екзилі. Багато хто вірив у можливе  повернення в Україну, її незалежність. Але з вбивством Петлюри ця ідея була знищена. Мені було цікаво вивчити Петлюру як живу людину.  Він постійно мав сумніви. Не був впевнений, рішучий. Можливо це також призвело до того, що УНР не втрималася. А ще Україна була втомлена від війни, люди масово емігрували. Якщо уважно подивитися на нашу ситуацію  то в якійсь мірі вона схожа.

Володимир Сергійчук, історик, консультант фільму: Для мене Петлюра -  найбільший український державник 20 століття. Він захищав євреїв, суворо карав тих, хто вдавався до безчинств.  Це була людина з гуманістичними нотками, яка шанувала і хотіла співпрацювати з усіма. В 1917 році він краще за всіх побачив, щоб без власної національної армії української держави не буде. І ще тоді застерігав, що російський соціалізм перетвориться на шовінізм і намагатиметься окупувати Україну.  На жаль, тоді УНР не змогла втриматися через внутрішні неорганізованості, суперечки. Намагався творити армію, але Винниченко і Грушевський не дали цього  зробити. Змусили піти у відставку у найважчі часи для української держави наприкінці 1917 року. 

«Коли падають дерева»


Дебютний повнометражний фільм Марисі Нікітюк. Вона знята в копродукції України, Польщі і Македонії, зокрема, за участі видатного польського оператора Міхала Енглерта. Нагороди: Найкраща акторська робота в національному конкурсі ОМКФ-2018 (Анастасія Пустовіт)

В українському селі у бабусі відпочивають двоюрідні сестри –17-річна Лариса та 5-річна Віта. Після смерті батька Лариса закохується в бандита Шрама, з яким хоче втекти з дому. Коли той їде на завдання і не повертається, перед дівчиною постає нелегка дилема: вперто чекати його чи піти на поступки родині, оточуючим та вийти заміж за заможного і стабільного хлопця Романа….

Марися Нікітюк, режисерка: Я хотіла показати контраст між чистим дитячим сприйняттям та сприйняттям доросли, які дивляться на світ крізь стереотипи та страхи. Особливо це відчувається на пострадянському просторі. Люди часто бояться спробувати щось нове, навіть якщо вони цього хочуть. 

«Герой мого часу»


Дебютна повнометражна картина Антоніни Ноябрьової на основі сценарію короткометражки 2012 року «День Независимости». Більшість ролей зіграли непрофесійні актори - телеведучі Наталка Якимчук та Василіса Фролова, редакторка ELLE Україна Соня Забуга, учасниця кулінарного телешоу Марина Шевченко. Герої розмовляють переважно суржиком.
Нагороди: Найкраща режисерська робота в національному конкурсі ОМКФ-2018

Приїхавши до тітки, Жорік мріє підкорити столицю та знайти своє місце. Його ваблять дорогі магазини, модні галереї та «європейські цінності». Втім, сам він живе у світі пивних кіосків, дешевих атракціонів і брудних під'їздів. Якщо прагнеш до більшого, чи можна знайти «соціальний ліфт», якщо навіть ліфт в будинку ніяк не вдається полагодити?

Антоніна Ноябрьова, режисерка: Хотіла показати сучасну Україну, громадяни якої часто ідеалізують чужий спосіб життя. І не завжди готові щось зробити, щоб наблизити свою мрію. Для мене, як для киянки, була принциповою позиція не показувати попсовий парадний Київ зі знаними красивими видами. А показати той Київ, який я дуже люблю, і який ніхто не помічає, його інтелектуальність і самобутність. Він дивний, іноді парадоксальний і навіть безглуздий: адже в одному місці можуть сусідувати надувні яйця, мерседеси, Михайлівський собор.

«Шляхетні волоцюги»


Музична комедія «Шляхетні волоцюги» Олександра Березаня розповідаю про львівських батяр Бодю та Мірека, які несподівано стають опікунами молодої дівчини Христі. Вона в свою чергу є онучкою баронеси і отримала від матері браслет Македонського, за яким полюють російське НКВС та нацисти. Події відбуваються у Львові в передвоєнний час.
Музику записали гурти «Брати Гадюкіни», гурт «Ray Band», Мирослав Кувалдін. Серед треків - батярська пісня «Тільки у Львові», народна  «Фай дулі фай».  Головних героїв – батяр -  зіграли Юрій Хвостенко та Іван Шаран, родом зі Львівщини.

Олександр Березань, режисер: Мені сподобалася історі, вперше за багато років трапилася комедія, над якою сам багато сміявся. Я зі східної України, тому знімати фільм про ЛЬвів стало певним викликом. Бо було багато стереотипів, що у Львові не місце людям, як розмовляють російською. Насправді це культурне місто з чудовими людьми. Я сам його полюбив і вирішив, що цей фільм так само допоможе змінити думку про місто моїм родичам, друзям.

Тарас Боровок, сценарист:  Продюсер Дмитро Кравченко попросив зробити римейк на польський фільм 1939 року «Волоцюги». Запропонував робити римейк. Але ми вирішили зробити історію крутіше. Залишили лише те, що двоє батяр допомагають дівчині, яка втрапила в халепу. Вигадали браслет перемоги Олександра Македонського, за яким ганяються і НКВСти і нацисти. Використовували львівську гвару, яка залишилася у Львові завдяки батярам.
Гасло батяр – любити Львів, жінок і жарти. Вони були стильними та косили під інтелігентів, казали: ми люди, бідні, але гонорові. Могли щось з’юхати, тобто вкрасти, але чисто для приколу. 

Нагадаємо, незвичні вистави: киня познайомлять з сучасним українським та польським танцем.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал "Вечірнього Києва" у Telegram та Facebook.