«Дача», яка лікує рак: на Совках прихистили родини хворих дітей

  Ідея створити перший в нашій країні будинок для сімей з онкохворими дітьми виникла у киянки Наталії Оніпко 13 років тому після того, як вона вперше побувала в Інституті раку і побачила таких пацієнтів. Трапилося це зовсім випадково і стало справою її життя. Тоді подруга, яка теж була перекладачем із італійської, попросила Наталію підмінити її на переговорах наших медиків із італійськими волонтерами, які хотіли надавати допомогу онкохворим чорнобильським дітям. До цього жінка навіть не здогадувалася, що діти теж хворіють раком, тож юні пацієнти, особливо  наголо обстрижені дівчатка в масках, настільки вразили жінку, що вона також захотіла їм допомагати - навіть попри відмовки друзів.

- Італійські волонтери погодилися допомагати мені, тож ми стали закуповувати дітям ліки та обладнання – навіть електропилу для ампутації уражених кінцівок, оскільки досі це робили ручною, - пригадує його президент Наталія Оніпко. -  Але я бачила, що ці пацієнти перебувають  у ізоляції, а їх сім`ї нерідко навіть розпадаються, тому що батьки кидають жінок, які постійно перебувають з дитиною у інституті.  Навчаючись у італійських волонтерів, зокрема засновника благодійного фонду Soleterre («Покинуті землі») Луки Капеллі та його членів, як допомагати таким дітям, зокрема психологічно - стала залучати психологів та аніматорів, а також організувала благодійний фонд «Запорука», який займався збором коштів та іншою допомогою. А побувавши у Римі, я ознайомилася там із роботою будинків при лікарнях, у яких проживали цілі сім`ї під час лікування дітей – для нас це було ноу-хау.

Повернувшись до Києва, Наталія Оніпко в серпні 2010 року зняла за кошти партнерів приватний будинок для фонду, в який заселилися 6 сімей. Але через рік його хазяйка виселила пожильців, мотивуючи тим, що вони заразять помешкання раком і там неможливо буде проживати… Через два місяці фонд знайшов інший будинок, але через два роки дочка господині вирішила одружитися, тому довелося звільнити його. Згодом їм вдалося орендувати особняк на вулиці Каменярів у компанії «Рек Альфа», в якому досі мають змогу проживати по шість сімей найтяжчих онкохворих дітей із різних куточків України, котрі проходять лікування у Інституті раку. Усього за роки існування цього проекту, який отримав назву «Дача» (так батьки та лікарі прозвали сімейні будинки за їх комфорт), у них вже мешкало близько тисячі дітей.

- В основному нашими «квартирантами» є найменші пацієнти інституту, яких ми відбираємо разом із лікарями, хоча маємо й підлітків, які проживали у нас не по разу, - розповідає Наталія Оніпко. – Цим дітям дуже подобається таке співіснування, оскільки вони мають змогу спілкуватися між собою, гратися в спеціальній ігровій кімнаті, для них ми організовуємо різноманітні забави, конкурси, свята, зустрічі з цікавими людьми. До того ж, дуже корисно, що вони лише проходять лікування на денному стаціонарі – опромінення, хіміотерапію та інші процедури, а решту часу проводять у нормальних сімейних умовах разом із батьками чи родичами, а не вдихають шкідливу хімію в ізольованих палатах. Вони відчувають себе справді як на дачі. Зранку їх на процедури відвозять машиною, а потім забирають «додому». Та й батькам значно краще у нас, ніж у інституті, адже чоловік та дружина мають можливість жити разом скільки захочуть, що сприяє зміцненню сімей, а не їх розпаду, як тим, у кого мами місяцями живуть з дітьми в палатах. До того ж, вони підтримують один одного у своїх складних ситуаціях на спільній кухні, чи разом переглядаючи телевізор. Бувають і взагалі неординарні випадки.

Ми фактично надаємо притулок багатьом сім`ям біженців із Донбасу з хворими дітьми. І зараз, у нас майже півтора року проживає мама з донькою. А також разом із мамою перебуває Севіль Абдувалієва з Криму, якій ми разом і Українською біржею благодійності, кримською діаспорою та іншими небайдужими людьми зібрали 1,4 мільйона гривень на новий протез, оскільки зі старого вона вже виросла. А однією з перших наших «дачниць» була п’ятирічна Соня Булчак, мама якої була вагітною, і їй було шкідливо вдихати препарати хіміотерапії. Тож вона жила у нас і родила дитя прямо тут. А Соня вилікувалася і тепер постійно бере участь у нашому «Таборі переможців», який щороку проводимо для дітей, котрі подолали рак.

Цей проект фонд «Запорука» реалізує щороку, і у ньому щоразу беруть участь по 40 дітей з усієї України (стільки вміщає база Малої академії наук, яка допомагає благодійникам), в яких тепер і не впізнати колишніх «дачників». Вони збираються двічі у Пущі-Водиці на три тижні, активно спілкуються, діляться спогадами про життя на «Дачі», нинішніми проблемами та радощами і перемогами над хворобою, їм також проводять профорієнтацію. А в останні два дні всі учасники табору відвідують Інститут раку, де зустрічаються з дітьми, які лікуються, та їх батьками, підтримують їх власними прикладами. А їх за час існування фонду та проекту «Дача» зібралися вже сотні.

Скажімо, лубенчанка Юля Савченко потрапила до Інституту раку з величезною гематомою внутрішніх органів, перенесла унікальну операцію, яку навіть зазняли на відео як наочний посібник для студентів-медиків. У певні періоди вона з мамою та бабусею проживала тут, а зараз є активним волонтером у Лубнах – проводить благодійні акції, марафони та інші заходи, а також бере участь у Таборі переможців», а її бабуся так і залишилася працювати на «Дачі». Її  стіни прикрашають портрети колишніх його пожильців, які зараз вже живуть нормальним життям – успішно навчаються у школі чи вузі, створюють власні сім`ї – є навіть такі, хто тут познайомився, а після лікування одружився. Також портрети колишніх «дачників» висять в Інституті раку як приклади перемоги над смертельним недугом.

- Ми надихаємося цими прикладами, - сказала нам Євгенія Флотер, мама семирічної Ксенії з Херсонщини. – У донечки діагностували велику пухлину у животі, тож ми перенесли тяжку операцію в Інституті раку та пройшли вже шість блоків хіміотерапії. Спочатку по приїзді до Києва жили у хостелі, де платили понад 500 гривень за добу, а потім лікарі підказали нам «Дачу», де ми не раз вже мешкали безкоштовно і з чоловіком та бабусею, яка гостювала з молодшою донечкою. Ксюша дивиться на портрети дітей, які вилікувалися і говорить, що вона також одужає.

Тим часом Наталія Оніпко мріє про будівництво власної «Дачі» фонду, щоб не залежати від орендарів. З великими труднощами їм вже вдалося купити земельну ділянку неподалік від інституту раку та протягом року разом із помічниками-благодійниками з архітектурної компанії АІММ Груп безкоштовно розробити проект та отримали всі дозволи на зведення нового приміщення. Воно розраховане на 15 сімей саме стільки потрібно для одночасного лікування дітей. А також вперше в Україні проводитимуть постреабілітацію, адже нині пролікована дитина її фактично не отримує., що нерідко призводить до рецидивів. Також тут будуть кабінети фізіотерапії та психолога для тих, хто майже одужав.

- На жаль, поки що у нас навіть за підтримки італійських друзів немає достатніх коштів для повного будівництва нової «Дачі», - зізнається Наталія Оніпко. – Потрібно ще приблизно 400 тисяч євро. Тож ми сподіваємося на солідних інвесторів, які підтримають цей проект порятунку дітей, а також усіх небайдужих людей. Зараз ми активно співробітничаємо з Українською біржею благодійності по збору коштів на лікування та будівництво, а також спільно з оператором мобільного зв’язку запустили проект «Відправ благодійне СМС-повідомлення на номер 88077 та допоможи боротися з дитячим раком, вартість якого всього 10 гривень. Тож прошу всіх, хто хоче допомогти таким хворим та їх сім`ям, долучитися до неї. Сподіваюся, що завдяки спільним зусиллям зі всіма небайдужими ми зможемо полегшувати лікування онкохворих дітей.

Фото Бориса Корпусенка

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал "Вечірнього Києва" у Telegram та Facebook.