Єдиний у Києві директор-боєць АТО розповідає учням про війну не з підручників

Стати вчителем Андрій мріяв із дитинства. Навчаючись на третьому курсі Київського державного університету імені Т.Шевченка, одночасно викладав у столичній школі №13, а по закінченні університету став учителем історії в 35-їй. 

Бойові дії на Донбасі послужили для шкільного історика неабияким фаховим іспитом - важко було пояснити дітям те, що творить на нашій землі «братська» Росія. 

- Я не рвався добровольцем на фронт, - каже Андрій Мельник. – Адже розумів, що в школі принесу більше користі, навчаючи дітей правильному розумінню ситуації, аніж на полі бою, оскільки навчався військовій справі лише на кафедрі університету. Але коли мені 12 лютого 2015 року прямо в школу принесли повістку з військкомату, не вагався. Адже дотримувався принципу небайдужості, який сповідав дітям, і хотів бути прикладом для них... 

Тож, незважаючи на те, що друзі радили знайти можливість відмовитися від служби, він вже наступного дня був на навчанні в ліцеї імені Богуна, де новобранців готували до участі в АТО. Тут Андрій не лише поновив військові знання, а й познайомився з багатьма цікавими людьми. Були серед них банкіри, директори фірм, бізнесмени, які запросто могли б «відмазатися» від служби, але вони вважали її своїм патріотичним обов’язком. І в березні разом із шістьма побратимами потрапив під Чугуїв у складі окремої протитанкової батареї 92-ї механізованої бригади. Воював в багатьох «гарячих точках» - Щастя, Трьохізбенка, Весела Гора. 

«Робота» артилеристів (так вони себе називали) полягала у відбитті атак танків, обстрілі ворожих позицій, прикритті наших бійців. Попри постійну небезпеку, підрозділ, у якому Мельник служив заступником командира, не зазнав жодних втрат. Хоча пережиті на війні стреси, отримана контузія позначилися на здоров’ї бійця. 

Андрій вважає, що держава мало приділяє уваги соціальній адаптації АТОвців. Тих, хто пройшов пекло війни, він асоціює з …атомними реакторами, які можуть або принести неабияку користь, або стати загрозою для суспільства. 

- Я прослужив на Донбасі півроку, - продовжує розповідь директор школи. – І за указом президента про дострокову демобілізацію учителів був звільнений у вересні 2015-го. Повернувся працювати учителем історії до своєї 35-ї школи. Колишні мої учні за цей час значно подорослішали. Серед них були й такі, у кого батько загинув на війні, чи брав участь у бойових діях. Досі немає підручників з історії, в яких би висвітлювалася ця війна, тож доводилося на уроках розповідати про пережите, використовуючи власний досвід. До речі, мені було дуже приємно отримувати на фронті СМС-ки від випускників, які повідомляли, що вирішили навчатися у військових закладах - тому, що я навчив їх бути відповідальними і сам пішов на війну. Це, мабуть, найвища відзнака роботи педагога... 

У 203-й школі, яку Андрій Мельник очолив півтора роки тому за підсумками конкурсу, приділяється особлива увага військово-патріотичному вихованню. Проводяться зустрічі з ветеранами та учасниками бойових дій, учні готують листівки, подарунки та продуктові набори воякам на свята. До речі, серед учнів і вчителів є переселенці зі сходу України – вони гармонійно влилися в дружній колектив україномовної школи на чолі з молодим директором. 

- Якби не пішов свого часу на війну, важко було б нині дивитися в очі своїм учням, - підсумовує Андрій Анатолійович. - Адже я намагаюся прищепити дітям усвідомлення важливості їх активної життєвої позиції, почуття любові до своєї країни і готовність захищати її навіть ціною власного життя. У цьому бачу свою головну місію як учителя, історика і громадянина. 

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook.