У Києві понад 25 залів готують нових зірок боксу

- Володимире, як ви опинилися у Києві, адже ваше рідне місто Енергодар?

- Після завершення професійної кар’єри в мене було багато часу та можливостей спробувати майже все. Пробував свої сили й в бізнесі й, навіть, в політиці. Загалом є з чим порівнювати. Але одного дня твердо вирішив – у боксі я виріс, з ним залишусь й надалі. На щастя, шукати місце, де б я міг реалізувати свої амбіції знайшлося дуже швидко. Мій давній друг запропонував мені стати віце-президентом Київської федерації боксу… Тож вже понад чотири роки я мешкаю в столиці.

- Що скажете про київський бокс?

- Києву, як столиці, належить бути взірцем для інших регіонів. В цілому тут є майже все: в місті вже понад 25 боксерських залів, що доволі непоганий показник. Але все одно краще відкривати ще більше закладів такого плану, щоб забирати дітей з вулиці.

- Ви й самі колись мали власний дитячий зал, щоправда, у Севастополі…

- На жаль, від севастопольського залу залишилася лише вивіска… Втім, я не залишаю надію втілити ідею власного клубу й у Києві. Хочу, щоб в ньому діти тренувалися безкоштовно, для цього буду залучати спонсорів.

- Чого не вистачає вітчизняному боксу?

- Для того, щоб бокс став дійсно популярним потрібно прагнути до клубної системи змагань. Можливо, відразу не вийде організувати це по всій Україні однак цього потрібно прагнути. Припустимо в Києві є хороший клуб, десь в іншому місті, наприклад, Маріуполі - трохи гірший, там вже не вийде набрати достатньої кількості боксерів. А якщо робити матчеві зустрічі, то можна набирати боксерів з інших клубів. Тобто матчеві зустрічі, наприклад. Тоді зробити це буде легше. І проводити такі поєдинки бодай раз на місяць. Це приверне і глядачів, і телебачення. По-друге, це дасть боксерам стимул тренуватися,  щоб заробити хороші преміальні за ці бої, скажімо, за рахунок тієї ж реклами. І так поступово перейти вже до клубної системи.

- Останнім часом бокс став дуже популярним і серед жінок, як ставитесь до цього?

- Абсолютно спокійно. Після переїзду в Німеччину часто тренувався з дівчатами. За час моєї восьмирічної кар’єри я стикався з чотирма чемпіонками світу з боксу. Більше того, з деякими я, навіть, стояв у спарингу! Щоправда, не на повну силу (посміхається). Жіночий бокс в Україні, зокрема, у Києві розвивається добре. Наприклад, жіноча збірна міста кілька років тому посіла перше командне місце на Кубку України, завоювавши чотири золоті, одну срібну та п’ять бронзових нагород…

- Своїх дітей вже навчаєте «боксерській грамоті»?

- А як же! Старша донька у свої 11 років має вже доволі жорсткий удар. За неї я вже можу бути спокійним – вона дасть відсіч будь-кому, навіть мені (посміхається). А ось меншому сину лише пять років, однак він також вже проявляє певний боксерський хист. Тож невдовзі буду їх тренувати. Втім, змушувати, звичайно, не буду.

- За кого вболіваєте на професійному рингу?

- Однозначно за своїх. Мені дуже подобається Олександр Усик. У нього є всі шанси стати видатним спортсменом. Безумовно, на лише схвальні відгуки заслуговує й Василь Ломаченко. Феноменальний боксер. Аби здобути звання чемпіона світу на професійному рингу йому знадобилося лише три поєдинки. Я ж до цього йшов три роки.

- До речі, про найкращих, кого вважаєте найвидатнішим?

- Для мене кумиром завжди був Майк Тайсон.  В нього було все, про що міг мріяти будь-який професіонал. Навіть після поразок, для вболівальників він залишався найкращим. Рей Шугар Леонард - хороший боксер дуже був, той же Евандер Холіфілд. Леннокс Льюїс - один з найсильніших важкоатлетів з досить цікавою технікою. Безумовно, брати Клички.

ДОВІДКА

Володимир Сидоренко - бронзовий призер Олімпійських ігор 2000 року, Чемпіон Європи серед любителів 2000 року і срібний призер чемпіонату світу серед любителів 2001 року. Семиразовий чемпіон світу з боксу серед професіоналів по версії WBA. На професійному рингу провів 27 поєдинків – 22 перемоги (7 нокаутів), 3 поразки та 2 нічиї.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook.