Киянку призвали до армії через смс-повідомлення

Киянку призвали до армії через смс-повідомлення

Про цю незвичайну історію ми дізнались з перших вуст — від лікаря-терапевта Олени Антонюк. Приймаючи пацієнтів у столичній клініці, вона несподівано отримала смс-ку: «Вас викликає Шевченківський райвійськомат м. Києва. Ви повинні прибути 22.06.2018р. о 8:00 за вказаною адресою...».

Вірність Богу й Батьківщині

Раніше думки про службу в армії виникали у лікаря Антонюк лише час від часу. Самостійно вона навряд чи стала б до лав Збройних сил, оскільки не вчилась у військовому вузі.
На той час її цивільне життя вирувало на «всю катушку». Олена Ярославівна трудилась на чотирьох роботах: працювала терапевтом у стаціонарі та поліклініці (обидві посади — у клініці «Оберіг»), асистентом кафедри громадського здоров'я та соціальної медицини університету імені Богомольця, а також чергувала у приймальному відділенні клінічної лікарні Мінохорони здоров'я.

У вільний час молода киянка захоплювалася «штурмуванням» гір і лісів: належала до громадської організації «Православні скаути України». І, зрештою, вона жила рідним храмом на Сирці, який збудували на честь ікони Божої Матері «Пом`якшення злих сердець» (на місці колишнього концтабору, поруч із сумнозвісним Бабиним Яром).

Отож, можна було лише уявити: які думки роїлись у голові Антонюк, коли на її мобільному телефоні зненацька «засвітилось» повідомлення з військкомату. Оскільки смс-ка «завітала» наприкінці робочого дня, у лікаря навіть не було можливості узгодити свої дії з керівництвом клініки (в якій проходив амбулаторний прийом пацієнтів).

— Зважаючи на статус військовозобов'язаної, я усвідомлювала свою відповідальність перед народом України та православними скаутами — бути вірною Богові й Батьківщині, — розповідає лейтенант медичної служби Олена Антонюк. — Як і годиться, заздалегідь попередила керівництво клініки й наступного ранку прибула до військкомату. Друзі та знайомі, з якими довелось поділитися змістом смс-ки, настійно рекомендували не йти у військкомат, оскільки там відразу вручать повістку.

Коли настав «час Ч», киянка нічого не сказала рідним. Вона відразу вирішила, що батькам завчасно говорити — не варто: навіщо викликати непотрібні хвилювання, сльози, нерви? Вранці, готуючись до призову, Олена лише випила чашечку кави: з лікарської практики знала, що доведеться здавати аналізи (враховуючи медогляди військово-лікарської комісії). Перебуваючи у військкоматі, написала Viber-повідомлення до свого духовного наставника —  отця Іоанна (з проханням помолитися). А потім, несподівано для себе, дала згоду на військову службу строком на 18 місяців.

«Наказ є наказ!»

Як пізніше зізналася сама Антонюк, до призову вона певною мірою ідеалізувала армійське життя. Водночас чітко усвідомлювала: рано чи пізно все одно доведеться стати до лав Збройних сил. Отож, коли постало питання про комуфляж, відповіла ствердно: «Наказ є наказ!»

На той момент з усієї України до армії були покликані 17 чоловік «білих халатах». Статистично ймовірність призову жінки-лікаря вважалась дуже-дуже низькою. І, тим не менш, Антонюк опинились в армії через смс-ку. Скільки довелося пережити майбутньому начмеду — відомо лише Богу. Протягом перших тридцяти днів вона не розуміла: куди її направлять після закінчення місячної підготовки у стінах Української військово-медичної академії (УВМА). І лише після завершення навчання стало відоме місце служби — 169-й навчальний центр Сухопутних військ Збройних сил України («Десна»).

Готуючись до від`їзду, Антонюк завітала до рідного храму у військовій формі. Коли підійшла до Чаші, отець Іоанн промовив: «Причащається раба Божа, воїн Олена!». У ту ж мить вона відчула себе захисником Батьківщини. На службу дівчину проводжали всім приходом під урочистий спів-проголошення «Многая літа!». Того ж дня вона прибула до своєї військової частини й отримала посаду начальника медпункту.

Завдячуючи службі, Олена Ярославівна отримала новий життєвий досвід. Крім виконання обов`язків у медпункті (де амбулаторний прийом — досить великий, незалежно від пори року), щомісяця — добові чергування у приймальному відділенні Деснянського гарнізонного госпіталю. Це — колосальна практика у сфері терапії та організації охорони здоров'я. Заняття проходять і на полігоні, і на автодромі, і в класах, і на ДВН (ділянках відпрацювання нормативів). А чергування лікарів проходить на центральній вежі (там є можливість допрацювати медичні документи і навіть написати пости у фейсбуці).

— Я дуже вдячна командуванню за мудрість, участь і розуміння, — продовжує начмед Олена Антонюк. — Величезне спасибі моєму командиру Олександру Петровичу Науменку, товаришам по службі, співробітникам медичного центру «Універсальна клініка «Оберіг», Національного медичного університету імені Богомольця та Республіканської клінічної лікарні Міністерства охорони здоров'я України, які мене пам'ятають, чекають і регулярно нараховують зарплату згідно законодавства.

Незважаючи на зайнятість, Олена завжди намагається удосконалювати свої професійні знання. У  травні-2018 побувала у польському місті Краків: брала участь у майстер-класах з міжнародної медицини й отримала найцінніший досвід іноземних колег у сфері терапії та суміжних спеціальностей. Тож, матері, чиї сини служать у Деснянському гарнізоні, можуть бути впевнені: солдатам є до кого звернутися за медичною допомогою...

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook.