Конституційна ніч 1996 року: спогади Віктора Мусіяки

Конституційна ніч 1996 року: спогади Віктора Мусіяки

День народження професора Віктора Мусіяки, якому виповнюється 72 роки, співпадає з днем народження Конституції України. 22 роки тому він був у числі тих 315 парламентарів, які проголосували за Основний Закон незалежної держави. І сьогодні, незважаючи на поважний вік, заслужений юрист працює у Центрі Разумкова на посаді наукового консультанта з правових питань.

Шампанське не відкрили до ранку

— Вікторе Лаврентійовичу, Ви добре пам’ятаєте ту конституційну ніч?
— В деталях. Хочу нагадати, що процес ухвалення нашої Конституції стартував раніше 28 червня. Про це чомусь забули. Текст її проекту почали розглядати ще 21 червня, а через тиждень успішно завершили. Це сталось вперше і, на жаль, допоки востаннє в парламентській практиці: кожна стаття розглядалась окремо, автор поправки отримував право на її обґрунтування перед голосуванням. Протягом одного дня (28 червня) було декілька перерв у пленарному засіданні.

— Для чого робили такі перерви?
— Щоб створити депутатські групи, складені з представників різних фракцій. Вони опрацьовували норми, котрі викликали найбільше протиріч. Багато статтей стали предметом гострих суперечок і пошуку взаємоприйнятних визначень у конституційну ніч. Хіба можна забути стійкість і наполегливість Михайла Сироти? На той час він був головою Тимчасової спеціальної комісії, майже всю ніч представляв і обґрунтовував проект Конституції, закликаючи голосувати «за». Доволі важкий момент був пов'язаний зі спробою деяких урядовців: маючи депутатський мандат, вони хотіли покинути Верховну Раду і поїхати у Черкаси на екстрене засідання. І це при тому, що за кожну статтю необхідно було отримати щонайменше 300 голосів.

— Як діяла команда Леоніда Кучми?
— Президенстьке оточення намагалося зірвати процес голосування. Дійшло до того, що голова Верховної Рали Олександр Мороз заявив: після прийняття Конституції —відправити уряд у відставку. І це, до речі, спонукало міністрів повернутися до зали пленарних засідань. Також не можна забути й про перипетії щодо прапору, гімну, статусу Криму.

— Що було пам’ятним саме для Вас?
— Звичайно, пам’ятною була перша хвилина 28 червня: мені тоді виповнилося 50. Колеги вітали з пляшкою шампанського, яку не відкривали до ранку. Письменник Володимир Яворівський навіть присвятив мені оригінальний віршик: «П’ять десятків Мусіяці, комуністів б’єм по…». Хоча, з іншого боку, без підтримки лівих сил (комуністів, соціалістів і селян) прийняти Конституцію було б неможливо: у їхніх лавах нараховувалося близько 180 голосів. Багато з них у ту «конституційну ніч» усвідомлювали важливість місії, якою їх наділила доля. Усі вони розуміли, що будуть позбавлені можливості продовжити політичну кар’єру. Але, незважаючи на це, проголосували і за окремі статті Основного Закону, і за Конституцію загалом.

— А чому Ваші колеги-депутати дуже квапилися з прийняттям Конституції?
— Дійсно, безперервне голосування за Конституцію протягом доби свідчило про наше бажання якнайшвидше завершити цей процес. Глава президентської адміністрації Дмитро Табачник з чистого листа (як виявилося пізніше) зачитав перед журналістами «указ» щодо проведення конституційного референдуму у вересні 1996 року. Цей задум був своєрідним тиском на парламентарів, щоб текст нової Конституції світ побачив рано-вранці 28 червня.

«Перелопатили» 2000 правок

— Можете як учасник і очевидець тих подій сказати: чи дійсно народні депутати «перелопатили» більше півтори сотні статей протягом однієї ночі?
— Ми розглянули 161 статтю Конституції, а також «Перехідні положення» (розділ XV). І, як я вже говорив, кожен автор поправки до статей отримував право обґрунтувати її. Загалом, тимчасова конституційна комісія розглянула майже 6000 зауважень і пропозиції суб’єктів законодавчої ініціативи. Таким чином, у конституційну ніч «перелопатили» близько 2000 правок.

— Які статті викликали найбільше побоювань і суперечок?
— Найгостріші дискусії точилися навколо статей, які визначали важливі питання: статус державної мови, право власності на землю, право приватної власності, державні символи (прапор, герб і гімн), статус Криму. Окремі положення обговорювали протягом декількох годин. Особливе місце в конституційному процесі займало обговорення щодо необхідності включення до преамбули Основного Закону формулювання «усвідомлюючи відповідальність перед Богом». Оскільки в парламенті нараховувалось близько 200 переконаних атеїстів, важко було уявити: чи віддадуть вони хоча б частину голосів?

Після довготривалих дискусій Голова Верховної Ради запропонував свій підхід: після слів «усвідомлюючи відповідальність перед Богом» додати фразу — «власною совістю». Свою пропозицію він аргументував так: хто вірить у Бога — усвідомлюватиме відповідальність перед Богом, а хто не вірить — усвідомлюватиме відповідальність перед власною совістю. Це переконало й об’єднало більше 300 парламентарів. Упродовж доби обговорень ми часто знаходили вихід із безвихідних ситуацій.

— Кажуть, що на велике краще дивитися на відстані. Як Ви нині оцінюєте нашу Конституцію?
— За останні 22 роки відбулися події, які завадили суспільству відчути: що значить бути державою з сучасним ефективним конституційним ладом? На жаль, керівництво держави так і не спромоглося (та й не прагнуло) діяти відповідно до Конституції. Більше того, її зміст «підганяли» під власні інтереси й потреби, йдучи навіть на злочини, не кажучи вже про ігнорування процедур, встановлених законодавством.

— І це при тому, що неодноразово на європейському рівні наша Конституція визнавалася однією з найдосконаліших…
— Хочу зазначити, що Венеційська комісія пропонувала внести корективи, зокрема, щодо прав людини, статусу прокуратури. Проте, навіть незважаючи на перехід (після внесення змін у 2004 році) до парламентсько-президентської форми правління, наша Конституція залишається абсолютно дієвою. Щоправда, після внесення змін (щодо правосуддя) на конституційному рівні закріпили такі положення, внаслідок яких судова влада була приведена до стану ступору. Як наслідок, було зведено нанівець право громадян на справедливий суд. Тому первісний зміст Конституції не може бути предметом оцінки ефективності її дії: є текст офіційного, писаного Основного Закону, натомість суспільству нав’язали квазіправовий порядок під виглядом «живої, реально чинної Конституції».

Вибори людини-місії, а не месії

— У чому причина наших конституційних невдач?
— Якщо виходити зі змісту Конституції, ухваленої у 1996 році, то для розмов про невдачу є лише одна підстава: її ігнорували і зневажали. Парламентсько-президентська форма правління (яка була встановлена після внесення змін у 2004 році) навіть після антиконституційного перевороту Януковича формально чинна сьогодні. Причина — не в Конституції, а в людях, які приходять до влади. Скориставшись відсутністю суспільного контролю і реальних пересторог за зловживання владою, так звані «очільники» та їх челядь займаються цинічним власним збагаченням і задоволенням аморальних гедоністичних потреб.

— Ви згодні з тим, що багатоповерховий організм сучасної України повинен мати трохи інший вигляд: інститут Президента визначити як окрему гілку влади, а парламент — зробити двопалатним, щоб відстоювати інтереси не регіонів чи окремих кланів, а усього народу?
— Таку ідею уже обговорюють на рівні громадян, громадських спільнот і політиків. Нещодавно Юлія Тимошенко теж заявила, що це питання необхідно обговорювати. Своє слово мають сказати і відповідні фахівці. Але! Для нового суспільного договору необхідно визначити мету існування української держави. І, виходячи з цього, треба вести мову про призначення усіх необхідних інститутів (механізмів) управління держави і права.

— Коли, на Ваш погляд, треба приступати до нового конституційного процесу?
— Приступати до цієї роботи доцільно після безумовного встановлення реального конституційного ладу, визначеного поки що формальною чинною Конституцією, яку ухвалили ще 22 роки тому. Це треба робити вже сьогодні, оскільки втрачено величезну кількість часу, за який могли побудувати прекрасну основу для забезпечення розмаїття людських планів і потреб. Наразі наступає черговий пункт відліку для старту — вибори людини-місії, а не месії, щоб дати основу і поштовх цьому процесу. Якщо знову повториться звична картина під назвою «Помилилися», то в такому разі, будь-які перспективи будуть втрачені мінімум на п’ять років. Нам усім пора перейнятися відповідальністю за власну долю, долю спільного майбутнього.  Це — не просто доречна фраза, а необхідна констатація реальності.

— Чим нинішня Верховна Рада відрізняється від Верховної Ради-1996?
— Різниця у тому, що тоді був чесний, регламентний процес. А сьогодні ми є свідками цинічних вистав: ніби-то йдуть обговорення, ніби-то ухвалюють поправки до законів з остаточним текстом, який визначений заздалегідь. Зміни до Конституції вносяться «гамузом»: без обговорення та голосування як окремих статей, так і всього законопроекту загалом. «Слуги народу» влаштовують спектакль, а народ-глядач — безмовний, індиферентний. Тому маємо те, що маємо…

З досьє «Вечірки»:

Віктор Лаврентійович Мусіяка народився 28 червня 1946 року у селі Безводне на Миколаївщині. Пройшов шлях від фрезерувальника суднобудівного заводу до професора університету «Києво-Могилянська академія».

У 1973 році закінчив Харківський юридичний інститут. Захистив кандидатську дисертацію: «Солідарна відповідальність за спільне заподіяння шкоди». Працював на посадах аспіранта, асистента, доцента і старшого викладача кафедри цивільного права. З грудня-1986 — проректор з навчально-методичної роботи. З березня-1991 працював в Українській державній юридичній академії. З вересня-2000 — директор Центру комерційного права, завідувач кафедри галузевих правничих наук правничого факультету університету «Києво-Могилянська академія».

Народний депутат України 2-го скликання. Член групи «Реформи». З листопада-1995 — постійний представник Президента у Верховній Раді. З жовтня-1996 — заступник Голови Верховної Ради. На виборах-2002 року потрапив до парламенту за списками блоку «Наша Україна» (до якого входила і очолювана ним партія «Вперед, Україно!»).
Член-кореспондент Міжнародної академії комп'ютерних наук і систем. Заслужений юрист України. Державний службовець 1-го рангу. Нагороджений медаллю «За трудову відзнаку». Автор, співавтор близько 120 наукових праць.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook!