Життя київських юродивих: приховані факти і міфи

Життя київських юродивих: приховані факти і міфи

Православна церква вшановує багатьох святих, але окремий чин святості суттєво вирізняється серед інших. Це – юродиві.

Існує стійке переконання, що юродивий – це божевільна людина у лахмітті, з великим залізним хрестом та босими ногами. Втім, цей стереотип є хибним. Головними цілями юродивого є не зубожіння, а проповідь смирення, не релігійний педантизм, а викриття гріха. Наша земля знає багатьох блаженних, життя яких було водночас цікавим і повчальним.

Подорож світом київських блаженних слід почати з історії про одного з перших відомих християнських юродивих – Андрія Царгородського, який жив у далекому VI столітті у Візантії. Його житіє розповідає, що подвижник був скіфом – так, до речі, тодішні візантійці називали східних слов’ян. Конкретні дані про походження юродивого його біографія приховує. Скоріш за все, він був рабом, якого в дитинстві продали до Константинополя.

Свій непростий подвиг Андрій розпочав у молодості. Прикидаючись божевільним, він викривав гріховне життя мешканців візантійської столиці та творив багато чудес. Саме йому ми завдячуємо здавна шанованим українцями святом Покрови. Під час молитви у Влахернській церкві юродивий Андрій побачив Богородицю, яка покрила своїм мофорієм оточене варварами місто та зберегла його від розорення.

Покрова, українська хатня ікона

Першим суто київським юродивим можна вважати печерського монаха Ісакія, який жив у ХІ столітті. Змолоду він став ченцем у нещодавно заснованій Печерській обителі. Ревний до віри молодий монах став самітником. Закрившись у маленькій печерній келії, він молився у повній самотності. Не маючи належного духовного досвіду, Ісакій був зваблений дияволом, який явився йому в образі Христа. Чернець поклонився лукавому та був жорстоко скалічений демонами. Щоб спокутати гріх, Ісакій взяв на себе новий духовний подвиг – юродство заради Христа. Вдаючи з себе божевільного, він викривав таємні гріхи монахів та зрештою отримав від Бога дар творити дива.

Ісакій Печерський

Татарські навали перервали на ціле століття процес культурного та релігійного розвитку київської землі. Перші згадки про нових юродивих фіксуються аж у ХVIІІ столітті. Тоді у печері біля Китаївської пустині оселився невідомий відлюдник. Він пророчив та наставляв людей у вірі. Кажуть, що до нього за порадою приїжджала сама російська імператриця Єлизавета Петрівна. Скромний печерник не лише цурався організованого життя, а й довго відмовлявся прийняти чернечий постриг. Згодом братія монастиря вмовила його стати ченцем і дала йому нове ім’я – Досифей.

Після смерті Китаївського пророка, в його печері знайшли аркуш паперу, на якому було описане життя відлюдника. Виявилося, що монах Досифей – жінка! Більш того, дворянка. Вона все життя мріяла стати монахинею, але батьки вже підшукали майбутній відлюдниці заможного нареченого. Вона втекла з-під вінця та все життя переховувалась, видаючи себе за чоловіка, щоб батьки не її не знайшли.

Досифея Київська

Мабуть, найвідомішим київським юродивим є блаженний Феофіл, який жив у першій половині ХІХ століття. Він був монахом тієї ж Китаєвої пустині, де жив відлюдник Досифей. Змолоду Феофіла вважали обранцем Бога. Саме тому, коли чернець став на шлях юродства, ніхто не здивувався, навпаки, до нього за порадами відправилося багато людей. Тікаючи від мирської слави, преподобний оселився у дуплі дерева, а коли його й там знаходили, то запрягав у віз бичка та вирушав мандрувати околицями Києва.

За переказами, Феофіл передбачив заснування Покровського та Іонинського монастирів. До Феофіла за порадою зверталися не лише звичайні кияни, а й представники тодішньої влади. Згідно з житієм юродивого, його відвідував цар Микола І, якому він передрік катастрофу Кримської війни. Варто згадати, що багато епізодів із життя цього київського подвижника лягли в основу відомого фільму «Острів».  

Саме ХІХ століття стало своєрідним «ренесансом» київської святості. В місті одночасно жили півтора десятки визнаних православною церквою святих. Виявляється, що в часи потужного науково-технічного прогресу є місце для релігійного подвигу, ба більше – для такого незрозумілого з раціональної точки зору подвигу, як юродство.

Треба згадати бодай кількома словами ще двох видатних київських блаженних: Іоанна Босого та преподобного Паїсія. Перший отримав своє прізвисько за те, що цілий рік ходив босим та жебракував біля Десятинної церкви. Він мав неабиякий дар прозорливості: кожну зустрічену вперше людину знав поіменно, багатьом допомагав слушною порадою. 

Другий київський юродивий, чернець Паїсій, поводився агресивніше. Вбого одягнутий, з ганчір’ям на голові, він зривав церковні служби та лякав на вулицях звичайних людей. Тим не менш, Паїсій також мав дар прозріння. Саме він передрік смерть київського генерал-губернатора Дрентельна. Під час відкриття пам’ятника Богданові Хмельницькому, юродивий розбив перед монументом горщик із кашею. Поки збирали уламки, надійшла звістка – в губернатора стався інсульт.

Найцікавішою серед київських блаженних є постать подвижника ХХ століття, єпископа Варнави (Бєляєва). Історія православної церкви знала багатьох юродивих: чоловіків та жінок, монахів та мирян, але не знала жодного архієрея. Особливість біографії єпископа Варнави обумовлена історичним контекстом. Після більшовицької революції він долучився до створеного богоборцями церковного розколу – обновленців. Спокутуючи свій гріх, архієрей взяв на себе важкий подвиг юродства.

Варнаву неодноразово заарештовували, відправляли у заслання до Сибіру та психіатричних лікарень. Вже після Другої світової війни він осів у Києві, де жив зовсім непримітним життям під ім’ям «дяді Колі». До кінця своїх днів опальний архієрей не визнавав ані радянської влади, ані нової, створеної за вказівкою Сталіна, московської церкви. Після себе цей дивний праведник залишив багатотомну збірку «Основи мистецтва святості», де виклав власне бачення православної аскетики.

єпископ Варнава (Бєляєв). Київ, 1950-ті роки

Останньою хотілося б згадати найближчу до нашого часу київську юродиву, старицю Аліпію (Авдєєву). Вона жила наприкінці ХХ століття в невеличкій хатинці у Голосіївському лісі. За життя стариця зробила багато пророцтв. Кажуть, що вона передбачила Чорнобильську трагедію, розпад Радянського Союзу та обвал будівлі Головпоштамту на Хрещатику.

Сьогодні ім’я Аліпії відоме навіть за межами України. До її могили у Голосіївській пустині кожного року приїздять тисячі паломників зі всього світу. Втім, окремі дослідники відзначають, що за життя юродива не гребувала методами народної медицини, що, за словами критиків, робить її постать ближче до сільських цілителів, аніж до християнських святих. 

Аліпія Київська

Заради Бога київські юродиві відмовились від мирської слави та комфорту. «Божевільні», які завжди прагнули по мірі своїх сил допомагати людям: дати слушну пораду, відвести лихо, направити на шлях спасіння. Чи є такі люди у сучасному світі, серед нас? У метушливому й гамірному мегаполісі їх складно побачити. Втім, завдяки молитвам таємних праведників Київ віками стійко переживав найзапекліші випробування. Наше місто непохитне й зараз – можливо, серед нас досі є справжні святі, яких ми, на жаль, не помічаємо?

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook.