"Непристойна повість" в Театрі на Подолі

А століття тому зробити героїнями жінок «вільної» професії, розповісти їх справжні  історії життя, показати, що в «Яму» їх кинули саме доброчесні громадяни, шановані батьки родин, чиновники й офіцери,вчителі й студенти, той самий «цвіт суспільства», було нечуваною вільністю, навіть  викликом суспільству.

Режисер-постановник вистави, він же – і художник-постановник, і художник по костюмах   – Валентин Козьменко-Делінде основним лейтмотивом вистави провів заклик до віри, надії і любові. Всі героїні  у виконанні Анни Саліванчук, Даші Малахової, Анни Тамбової, Катерини Шенфельд і Катерини Вайвали вірять і надіються на те, що знайдуть своє місце в цьому жорстокому світі. Всі вони, наївні й ніжні  попри всі знущання й любов за гроші, вірять у те, що знайдуть справжню Любов. Але гірко розчаровуються.

Здається, незламною залишається лише героїня Даші Малахової Тамара – високоосвічена, артистична, нахабна і вольова жінка, яка не опускає очі й нікому не дозволяє над собою знущатися. Вона живе з високо піднятою головою, ніби випробовуючи життя на міцність. Натомість Женя, героїня Анни Саліванчук, не витримує і, дізнавшись, що захворіла на «срамну хворобу», вкорочує собі віку. І не сама – поперед неї на той світ через це ж пішов юний студент Рамзес (Валентин Бойко). Дами  вищого світу Ровінська (Оксана Аніщенкова) та Баронеса (Ірина Грищенко) нічим не відрізняються від мешканок «ями» й видаються такими ж манірно-гидотними як і багато сучасних представниць «еліти».  Вони навіть програють  дівчатам-проституткам, які  такі ж  само шляхетні й начитані, і навіть по-німецьки чи по-французьки мимохідь можуть поговорити.

Вражає образ господині «завєденія» Емми Едуардівни, втілений заслуженою артисткою України Аллою Сергійко. Жорстока, хитра і свавільна «мамашка», для якого не існує нічого людського й людяного.

Всі чоловічі  персонажі теж не менш яскраві: від неповторного репортера Сергія Платонова (заслужений артист України Сергій Бойко), який таємно закоханий в Женечку і приходить до публічного будинку, щоб розрадити дівчат, показати їхню значимість і хоча б якось захистити їх, - до зовсім юних кадетів Петрова(Владислав Демиденко) і Гладишева (Олег Воронько). Не можна оминути також акторські роботи Сергія Гриніна (Ванька-Встанька), Юрія Феліпенка (Лихонін), Валентина Бойка (Рамзес), Кирила Капрука (Симановський), Костянтина Темляка (Соловйов).

 Вистава розпочинається незвичайно: ще до першого дзвоника на великому екрані демонструються уривки  фільму з примою німого кіно Вірою Холодною, а героїні вистави блукають між глядачами, ніби шукаючи своєї долі чи хоча б співчуття та розуміння.

Головним атрибутом і водночас єдиною декорацією вистави є ліжко, вірніше, ліжка, які то з’являються, то  зникають на сцені. Вони є символом і життя, і смерті, бо останній прихисток Жені, її могила обрамлена бильцями ліжок. І над тією огорожею» беззвучно ридає Платонов і плаче, поклавши на могилу красиву ляльку, юний кадет.

Режисер вистави Валентин Козьменко-Делінде справжній ас, чи метр у постановці російської класики. Його постановки з величезним успіхом ідуть у Національних академічних драматичних театрах ім. Івана Франка та  Лесі Українки, в Театрі юного глядача на Липках та Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. І не лише в Україні, а й за кордоном. Та напевне вистава в Театрі на Подолі викликала справжній фурор не лише серед глядачів, а й серед театральних критиків, від яких, як правило, доброго слова важко дочекатися.

Купрін прагнув не проповідувати фемінізм, проституцію чи розпусту - він закликав до людяності. Дуже важливо не дати душі загрубіти, навчити її співчувати. Події повісті Олександра Купріна відбувалися в Києві, а порушені автором теми не втратили своєї актуальності і в ХХІ столітті.

- Сьогодні, коли процвітають різні "-ізми" – рівень толерантності нульовий. Тому тема всепрощенняі любові, піднята в п’єсі, актуальна як ніколи, - розповідає актриса Даша Малахова, - Ця вистава розповідає не про «конфетно-шоколадні» переживання, а про справжнє кохання, заради якого ми страждаємоі навіть вмираємо", – каже Даша, - Складність роботи над п’єсою  була в тому, щоб не створити банальні образи жінок легкої поведінки. Режисер поставив нам задачу показати таких жінокзвичайними – як прибиральниць, лікарів, учителів тощо. Вони так само ходять на роботу, так само поводяться в побуті, мають такі ж самі почуття і відчуття, какі ми всі. Ось це й було найскладнішим – бути абсолютно чесними з собою, – зазначила Даша Малахова.

Нагадаємо, у Київському театрі оперети презентували виставу «Маруся Чурай».

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця, – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook!