6 днів – стоячи на собачих упряжках
«Вечірка» поспілкувалася з киянкою Веронікою Потоцькою, яка збирається в екстремальну експедицію до арктичної тундри.
Спати на снігу при -30С
Норвезька високогірна тундра, яка у скандинавів називається «фьєльд», – це дивовижний суворий край, де весна починається влітку, а в квітні місяці – саме тоді й буде експедиція – тут постійно дме вітер та мінус 30 градусів морозу. Учасникам подорожі – їх буде 10 із десяти європейських країн – за шість днів доведеться подолати 300 кілометрів. Їхати вони будуть на санях (кожен на своїх), запряжених собаками породи хаскі.
– Треба їхати стоячи на собачій упряжці, перед тобою на санях - палатка, їжа, пальник. По шість-вісім годин кожного дня (собаки в упряжці долають приблизно 50 км на день, їхня швидкість – 10-12 км на годину, – Авт.), – ділиться з нами Вероніка Потоцька. – П’ ять ночей ми проведемо у тундрі – у снігах. Чотири з них спатимемо у палатці, а одну – на свіжому повітрі у спальному мішку. Коли ставатимемо на стоянку, перш за все, ми повинні будемо нагодувати собак, підстелити їм теплі підстилки. А потім вже займатися приготуванням їжі для себе та табором. Спеціальний одяг та екіпірування організатори (вони шведи) нам видаватимуть безкоштовно. Так далеко на північ я ще ніколи не їздила. В цій експедиції я представлятиму Україну.
Щоправда, у подорож Вероніка поїде лише за умови, якщо вона набере необхідну кількість очок, а це залежить від кожного з нас. Проголосувати на українку можна, пройшовши в інтернеті за посиланням. На момент написання цієї статті Потоцька була на одному з перших місць. Закінчується голосування 10 грудня.
– Україна у відборі до експедиції входить в групу під назвою «Інші», в якій чимало країн. З них оберуть лише одного учасника експедиції. Втім, якщо я не пройду за цим голосуванням, в експедицію на собаках до арктичної тундри поїду все одно, але в інший час. Зараз я планую, як це зробити.
Підкорити тундру під силу кожному
У свої 30 років Вероніка побувала у 50 країнах світу, була в екстремальних турах. Єдине, про що жалкує – це про те, що їй поки що не вдалося пересікти пустелю Сахара.
– Коли я збиралася у подорож, в Алжирі була війна і в’їзд для іноземців у країну закрили. Пам’ятаю, я тоді накупила багато сухого шампуню, хоч щоб якось дотримуватися правил гігієни, – каже дівчина, додаючи, що у тундру хоче купити термоковдру, а засобами гігієни служитимуть хіба що вологі серветки.
Так, при потужному вітрі та температурі мінус 30 особливо не помиєшся. Щодо туалету (вибачте за подробицю, але всі ми люди) – Вероніка зізнається, що це питання її хвилює чи не найбільше.
– Я ще не знаю, як це вирішуватимуть організатори, але вони запевнюють, що в цій експедиції може успішно взяти участь будь-яка людина: незалежно від професії, статі, фізичної підготовки, досвіду. Так що думаю, ці моменти передбачені.
Головне в подорожі – мати спеціальне екіпірування та знати правила безпеки, яким учасників перед експедицією навчать професіонали.
– Спочатку ми прилетимо до Стокгольму, а звідти – на саму північ Норвегії. У шведській столиці нас навчатимуть досвідчені інструктори, які будуть з нами всю подорож. Нас вчитимуть керувати упряжкою, правильно падати, а також добувати у тундрі вогонь. Ми будемо готувати собі їжу, а нашою водою буде талий сніг. Звичайно, вони можуть і відмовити в подорожі, якщо винайдуть у тебе, наприклад, хронічні хвороби, застарілі травми або поганий психічний стан.
Підготовка до експедиції у тундру – це насамперед щоденні прогулянки пішки на тривалі відстані та біг. До речі, Вероніка Потоцька закінчила Київський національний економічний університет, давно захоплюється фотографією та є автором численних блогів в інтернеті на тему подорожей. На питання, для чого дівчині знадобилося вирушати у невідому ризиковану експедицію, вона посміхається:
– Людині час від часу треба виходити за рамки комфорту. За ними й починається справжнє життя. Ти розвиваєшся, перевіряєш свої сили. Це відчуття було в мене з дитинства. Якщо стає зовсім комфортно, значить, скоро почнеться болото…
Багато хто теж посміхнеться, почувши такі слова. Але від них стає і сумно. Тому що відправити заявку на участь у цій подорожі міг абсолютно кожен українець. А відправила лише Вероніка – одна з усієї країни, і більш ніхто! Невже сидіти у «болоті» своїх повсякденних проблем, кожного дня їздити на роботу одним і ти же маршрутом, а вечорами дивитися серіали і є нашим життям?