Гальваніки київської підземки
У списку рідкісних професій гальваніки київського метрополітену, мабуть, би зайняли призове місце. Із понад 7,5 тисяч працівників, які забезпечують роботу підземки, таких фахівців лише троє. Усі хромовані елементи столичного метрополітену проходять через їхні руки. Тож 1,4 мільйони пасажирів щодня (а за даними прес-служби підприємства, саме стільки склали середньодобові перевезення у грудні) користуються поручнями, які відновлюють три фахівці структурного підрозділу "Вагоноремонтний завод" КП "Київського метрополітену".
Цех, який може налякати
- Гальванічний цех нашого підприємства - це два десятки фахівців, які забезпечують його роботу. І кожен із них на вагу золота - дуже специфічне призначення цього цеху, - розповів директор структурного підрозділу "Вагоноремонтний завод" Михайло Гольдман. - Тривалий час ми шукали інженера для гальванічного цеху. І, хоча таких фахівців готують у КПІ, уже багато хто приходив, дивився і...відмовлявся. Робота не проста і дуже відповідальна.
Михайло Ілліч веде показувати цех і знайомити із гальваніками. Величезне приміщення із потужною системою витяжки і ваннами, у яких у спеціальних кислотах і лугах "шкварчать" різні металеві деталі на оцинковці або хромуванні. Неофіта це все і справді може злякати, адже дещо нагадує картинки із пекла. Господарюють тут три висококласних фахівці - Андрій Ігоревич Алєксандров , Юрій Володимирович Онищенко та Анатолій Іванович Кияниця.
Особливий проммайданчик
Андрій Ігоревич, як старійшина цеху, проводить екскурсію. Він у вагоноремонтному заводі київського метрополітену з 1993 року. Раніше працював на оборонному підприємстві НПО "Квант".
- Коли я прийшов працювати на цей завод, метрополітен мав два гальванічних цехи - наш і у ескалаторної служби. Згодом вирішили, що два таких шкідливих виробництва на одному проммайданчику це занадто, і об'єднали їх в один. І тепер усі бар'єри, хромовані деталі вагонів та з'єднання оновлюють тут, - розповідає він.
За часів радянського Союзу практично кожен завод, що працював на військову промисловість , мав свій власний гальванічний цех. Зараз у Києві це рідкість - дуже затратне і дороге їхнє обслуговування. Адже гальванічний цех має справу із надзвичайно шкідливими речовинами: кислотами, лугами, різними розчинами. Крім того є дуже суворі вимоги до стоків, які не можна просто так спускати в каналізацію. У Вагоноремонтного заводу навіть є спеціальна станція нейтралізації, на якій очищають стоки додаючи до них різні реагенти. І лише коли відходи відповідають певним нормативам, їх можна відправляти на Бортничі. Крім того, у цеху залишається шлам, який вивозить і забирає для захоронення в могильники фірма, що має на це спеціальний дозвіл.
Зчистити старе для нового
У метрополітені ремонт поділяють на поточний середній і капітальний ремонт. При капітальному ремонті , зрозуміло ж, відновлюється усе, а середній і поточний ремонт передбачає часткове відновлення. Насамперед з деталей, які необхідно відновити, "освіжити", гальванічним способом видаляють старе покриття, а тоді направляють на механічну обробку. Тут фахівці-шліфовщики зчищають залишки старого покриття та готують поверхню для гальванізації. Цілком механізувати цей процес неможливо, адже це не серійне, а ремонтне підприємство, і деталі приходять щоразу різні.
- Я б сказав, що це навіть творча робота, бо треба не лише вміти поставити конкретну деталь у станок, а й побачити, як це зробити. І що характерно, там у нас теж два поважних чоловіка працює - один пенсіонер, а другий майже пенсіонер - молодих у нас практично і нема, - пояснює Андрій Ігоревич.
Хромоване покриття як воно є
Андрій Ігорович не стомлюється повторювати, що у роботі гальваніка є місце для творчості і інтуїції. Хоча, більшість людей думають, що цех - це приміщення у якому стоїть балія із блиском - всунув туди ніс, а він блискучий. А насамперед це робота із "гримучою " хімією і трудоємний, енергозатратний процес. Перш, ніж власне деталі потраплять у ванну з хромом (який кольором нагадує... йод) їм доводиться "купатися" у кислоті, лузі і кілька разів "прополіскуватися" у воді. А вже після цих процедур і сушки деталі "видають" на збірку у вагони чи переходи. Гальваніки готові і по кілька разів переробляти роботу, аби покриття було ідеальним.
Те, що у метрополітені так багато хромованих елементів і деталей не забаганка і не розкіш. Хром це природний антисептик, на якому " не приживаються" різні мікроби, а враховуючи, що за день до поручня торкаються тисячі різних людей - це дуже важливо. Крім того, хром - це антивандальне покриття, яке надзвичайно важко пошкодити. Проте, справжнє горе для гальваніків - це жуйки. Цю гидоту навіть кислота не завжди бере, тож робітники змушені цей латекс зішкрябувати вручну, інакше під жуйками залишиться старе покриття, і в цьому місці хром почне лущитися.
Готові ділитися секретами
До слова, поза роботою Андрій Алєксандров дуже скептично ставиться до блискучих поверхонь.
- Коли тільки починав працювати гальваніком, то був такий азарт, що перехромував у квартирі усі ручки дверей і шаф, вікон, а тепер уже такого захоплення нема. Душу відводжу на рибалці. А ще, є бажання, разом із колегами передати секрети нашої професії молодим , - каже Андрій Ігоревич.
Проблема із кадрами для гальванічного цеху гостра, адже молодь не хоче йти працювати на робітничі спеціальності. Крім того, гальванік - це особлива спеціальність на яку ніде і ніколи не готували. Колись набути такого фаху можна було влаштувавшись учнем до майстра. Новому робітнику треба бути готовим, до того аби рік-два працювати за мінімальну зарплатню (правда, у метрополітені своя "мінімалка"). Проте, молодь не пристає на такі умови - робота важка і потребує зосередженості і уважності.
- Колись, гальваніки належали до так званого"списку 2" і могли виходити на пенсію у 55 років. Зараз уже цього нема, але у нас довша відпустка- 37 днів, і доплата за "шкідливість", і пів літра молока щодня, - продовжує гальванік.
Соціальний захист для всіх
Метрополітенівці пишаються своїм колективним договором, який захищає права працівників. Зокрема, ті ж гальваніки отримують усе необхідне для роботи "спорядження": хімічно стійкий спецодяг, який не пропалює кислота, чоботи, рукавиці. Не шкодують тут і... мила. Руки гальванікам доводиться мити часто, адже "жирними" руками деталі брати не можна - може бути відшарування покриття. Загалом робота гальваніка, невтаємниченому може нагадувати роботу алхіміка, Андрій Ігорович стверджує, що треба мати і чуття до металу, а це приходить з роками.
Тож у вагоноремонтному заводі Київського метрополітену чекають молодь, яка готова трудитися, навчатися і опановувати непрості, але цікаві професії.
- Лише у цьому році до нас прийшло 3 технологи з різних видів обладнання, випускники Дніпропетровського університету транспорту. Ми завжди готові працевлаштувати і спеціалістів і робітників, які хочуть працювати, - наголосив Михайло Гольдман.