«Радикал» з лівого берега столиці: очищення території треба проводити паралельно з юридичним
Є три адреси, куди можна вивезти отруєні ґрунт і руїни закинутого заводу «Радикал» з Лівобережжя столиці. Озвучуючи їх, члени тимчасової контрольної комісії Київради щоразу додають: «але…».
«Там сотні підприємств, черга орендарів…»
У всі часи з 1951-го підприємство називалося грізно – «Завод №1000», Київський завод хімікатів, фабрика міндобрив, «Радикал». Сьогодні народ прозвав його ще страшніше – «ртутний Чорнобиль». 22 роки тому сотні тонн ртуті, сірчаної і соляної кислоти, аміаку, олеуму, хлору та інших хімікатів були покинуті напризволяще, навіть без охорони. Оскільки, як потім визнав Господарський суд Києва, 1996-го завод закрили з порушенням регламентних норм банкрутства особливо небезпечних підприємств.
У 2000-х за вивезення отрути бралися кілька разів. Руки дійшли, як каже директор «Інституту міста» Олександр Сергієнко, лише до хімії, що була в ємкостях. А заражений ґрунт, просякнуті ртуттю бетонні й металеві конструкції продовжують випаровувати отруту в повітря. Тим більше, що попередні спроби демеркуризації робилися незграбно – відомі випадки витоку хімікатів.
Попри це, з початку нинішнього десятиліття заводські будівлі й 60-гектарну територію почали поступово освоювати комерсанти під склади, офіси, магазини, СТО, автопарки… 2000-го року три гектари було відведено навіть під житлову забудову…
– Там, у радіусі кілометра, – сотні підприємств. Торгують навіть продуктами харчування, посудом. За приміщеннями стоїть черга, бо дешева оренда, – каже Олександр Пилкін, голова фонду «Життя всупереч», якому теж «поталанило» винайняти тут офіс. – У мене після робочого дня стан жахливий – головний біль, запаморочення. Але жоден лікувальний заклад не ставить діагноз «отруєння ртуттю». Спілкувався з двома головлікарями: у них немає можливості виміряти рівень ртуті в організмі.
Грам ртуті – НП, а тонни… вивітряться
Голова контрольної комісії Київради з обстеження «Радикалу» Олексій Новіков дивується: якщо градусник розіб’ється, «надзвичайники» примчать миттю, а на територію, де розлито тонни ртуті, вони закривають очі.
– Відвідали заводські руїни, бачили ті ку́льки ртуті, замастили ними чоботи. З моєї депутатської приймальні ми з головою ГО «Екомоніторинг» Сергієм Бригадиром подзвонили до служби з надзвичайних ситуацій: що робити? Коли там довідалися, що ми забруднилися на «Радикалі», порадили поставити взуття на балкон, щоб провітрилося, – розповідає Олексій Новіков.
А за підрахунками депутата Київради Ганни Сандалової, в ґрунті та на руїнах заводу залишилося ще стільки ртуті, що з неї можна виготовити градусники для жителів усієї Землі!
За словами Олексія Новікова, на останньому засіданні комісії депутати вивчали варіанти знезараження території. Перший – переробити залишки ртуті на спецкомбінаті в Горлівці. Але нині це місто – на окупованій частині Донбасу. Другий – вивезти за кордон. Але за міжнародними нормами країна, на території якої є підприємство, що може самостійно провести дезактивацію, не має права «експортувати» отрутохімікати. Офіційно ж Горлівка – наша.
Третій – захоронити у Чорнобильській зоні. Але потрібен дозвіл Кабміну. А там мовчать з вересня 2016-го, відколи Київрада звернулася за урядовою допомогою з демеркуризації заводу. Четвертий – провести ультразвукову сепарацію залишків заводу на його ж території. Але це непосильна для міського бюджету операція. Крім того, до неї з недовірою ставляться самі кияни.
– Треба вивезти хоч куди, навіть у Чорнобиль, аби з густонаселеного чотиримільйонного мегаполісу! – заявляє Олександр Сергієнко. – Хоча деякі екологи проти цього: перевезення такого вантажу – теж загроза довкіллю.
Сергієнко радить екологічне очищення території проводити паралельно з юридичним.
– Хто допустив зупинку виробництва з технологічними порушеннями? Хто почав за часів Черновецького роздавати ці землі та об’єкти? Поки не знайдемо конкретних винуватців – ситуація не зміниться, і ми кричатимемо, що люди там «заряджаються», – зазначає директор «Інституту міста».
ДУМКИ ВГОЛОС
Валерій Гуманенко, депутат Київради:
- Проблемі – понад два десятиліття, а її не вирішено навіть на десять відсотків. Та й повноваженнями міської влади вирішити цілком неможливо. Держава практично не звертає уваги. Тож наше завдання – розбудити державні органи. Навіть за попередніми оцінками коштів бюджету міста не вистачить. Інвестора теж не знайдемо. Це питання і держави, і міста.
Олександр Дядюк, юрист, правозахисник:
- Не хочеться, аби Чорнобильська зона перетворилася на всеукраїнське звалище всього небезпечного і отруйного. Якщо його не переробити, а захоронити, то однаково просочуватиметься у повітря, ґрунтові води. Треба чекати, коли Горлівка повернеться під контроль української влади. Сьогодні ж треба забезпечити нерозповсюдження цих речовин, зменшити перебування людей. Там має бути не розгул купецтва, а режимна зона з автоматниками по периметру. Посилити охорону треба особливо у час війни і підвищеної терористичної загрози, аби там не швендяли всі, кому заманеться.