У столиці стартує фестиваль клаптикового шиття

У столиці стартує фестиваль клаптикового шиття

Руслана НІКОЛАЄНКО 

Центр української культури та мистецтва, що по вул. Хорива 19-в, святкує своє 10-річчя, і з цього приводу 11 вересня тут стартує VIII Всеукраїнський фестиваль клаптикового шиття. В експозиції буде представлено до 40 найкращих великих робіт і незліченна кількість мініатюр від десятка українських майстрів, серед яких переважатимуть київські умільці. 
Виставка кардинально відрізняється від попередніх, проведених у минулі роки. Цього разу одночасно з шиттям представлено художні роботи з елементами печворку. 
- Печворк – це терапія, ліки, настрій душі, гарний подарунок. Коли ви зайняті клаптиковим шиттям, ви ні про що інше не можете думати, як тільки про колір, настрій. Щоб залишатися здоровим, краще придбати тканину, ніж купувати ліки, які коштують дорого, – розповідає засновниця центру Світлана Долеско
Чарівну майстриню Оксану Грек на творчість надихають дві її маленькі донечки і пам’ять про татуся. На полотнах його зображено у вигляді мудрого кота. На одній із картин діти сплять, укриті ковдрою з клаптиків-спогадів, а їхній сон оберігає велетенський рудий кіт. Друга експозиція – серія робіт «Кохання під клаптиковою ковдрою» від грузинського художника Ладо Тевдорадзе. Митець у Києві 10 вересня особисто представить свої нові роботи. 
На виставці привертають увагу накидка йо-йошка, створена сотнею відвідувачів із зібраних у коло клаптиків-кругляшків, та орнаменти, узяті зі Софії Київської, представлені в японській техніці вишивання сашико. Серія покривал «Пори року» дає уявлення, як можна змінювати простір квартири за сезонами завдяки красивим речам. 
Техніку клаптикового шиття у центрі викладає дуже талановита майстриня печворку Людмила Андреєва. Кілька тисяч учнів можуть похвалитися, що навчалися ремеслу в неї. На виставці пані Людмила, яка свого часу навчалася у всесвітньо відомої квілтерші Джинні Бейєр, демонструє медитативні варіанти сумочок, косметичок, гаманців з об’ємною аплікацією за мотивами японських майстрів і запевняє, що найголовніше в печворку – це настрій, з яким створюється копітка робота, що не терпить відхилень навіть на міліметр. 
- Клаптикове шиття – це на 50% творчість і ще на 50% – ремесло. І ось коли натхнення поєднується з умінням – виходить добре, – зауважує викладачка. 
За словами майстрині, творити печворк можна з будь-яких тканин, важливо лише обрати форму: для геометричного варіанту найкраще підходять цупкі американські тканини з довговолокнистої бавовни, що тримають форму; для фантазійного варіанту, приміром, синелі – пластичні штапель, крепдешин. 
Клаптик тканини – це спогад із життя. Створити нову річ зі старих речей притаманно українським традиціям. Нині це вміння можна долучити до мистецтва, як це зробив увесь світ. Світлана Долеско переконана, що вітчизняна традиція створення клаптикових речей має бути збережена. Приміром, для того, щоб малювати, можна змішати фарби, а для того, щоб створити виріб із тканин, необхідно їх правильно поєднати, то хіба це не мистецтво? Майстри, які ще тоді не володіли технікою, а лише зшивали прості форми – квадрати, трикутники, ромби, роками переймали досвід кращих умільців із різних куточків світу, яких запрошували до центру проводити майстер-класи. І київська школа клаптикового шиття була першою в Україні. Вдалося вибороти краще приміщення в серці столиці, на Подолі, й організувати навчання та виставкову діяльність, адже українське мистецтво цього варте.