Як жінки у Києві вередували та інші чарівні традиції українок
8 березня як жіночий день на території нашої країни почали відзначати за часів Радянського Союзу. Однак у українок, зокрема, у киянок, ще в дореволюційну добу існував інший жіночий день – «брикси», в який чоловіки мали виконувати всі жіночі примхи. Про ці та інші суто жіночі обряди у книзі «Чарівні традиції українок» розповідає письменниця Лада Лузіна.
- Більшість з них невідомі широкому загалу і забуті. У нас зараз відбувається пошук свого коріння, зростає інтерес суспільства до своїх традицій. Але для кожної епохи характерно більше вигадувати нові традиції, ніж викопувати старі, - коментує Лада Лузіна. – Абсолютно унікальним святом є «брикси», що святкувалися влітку, 12 липня. Про нього ми нічого б не знали, якби не єдина стаття дореволюційного журналіста Ярона. Її згадує Анатолій Макаров в «Малій енциклопедії київської старовини». Ця традиція підкреслює певну матріархальність української спільноти. Це був день жіночого непослуху, в який жінкам дозволялося вередувати, а чоловіки мали виконувати всі їх бажання. Зафіксований в Києві приклад святкування «бриксів» у 1880 році – жінка сіла влітку в сані, в які був запряжений чоловік, і поганяла його хворостиною, їдучи в шинок за горілкою. Жінки у традиційному суспільстві часто залежали від чоловіків, були підлеглими. Але саме в такі дні отримували повну владу. А чоловіки мали все це стерпіти. Мене дуже зацікавили «брикси», почала їх досліджувати, шукати, які існували паралелі з іншими країнами. Схожі свята були в Болгарії, Іспанії, тому найімовірніше воно запозичене з західних країн. Так, в Іспанії ця традиція збереглася і трансформувалася. Взимку досі в деяких містах найповажнішим жінкам дозволяється один день виконувати обов’язки мера. І цього ж дня жінки спалюють опудало чоловіка.
В українських традиціях і ритуалах письменницю вразив неймовірний градус чарівництва.
- Наші предки мешкали в казковому світі, не такому, як зараз. До сих пір бабусі в українських селах вірять в русалок, не пускають дітей в русалії гуляти по полям. І завдяки цьому сприйняттю у тогочасних людей був особливий контакт з природою, - зауважує вона. В своїй книзі вона називає відьму українською національною героїнею, а Київ – столицею відьом:
- Існує кілька уявлень про відьму. Одне з них – що це реальні жінки, які знали закони природи, були знахарками, займалися травами. Тоді ще не було фармацевтики, і влив травок вважався магічним. Звісно, вони не лише заварювали травки, а й шепотіли, родили різні ритуали. А є друге, фантастичне уявлення про відьом, які літають на мітлі. Знайти компроміс між цими іпостасями дуже складно, але цікаво. Найголовніше, що у відьом, на відміну від русалок чи вампірів, в нашому суспільстві вірять до сих пір. До цієї теми я готую дві окремі книжки. Це «Київ. Місто відьом», де я досліджую легенди Лисих гір міста Києва і на яких історичних фактах вони з’явилися. Та дослідження самого міфу українських відьом, який у нас був дуже розвинутий.
Що стосується весняних жіночих традицій, то найближча буде лише 1 травня.
- Це один з «голих днів», коли жінки роздягалися і проводили різні ритуали для здійснення бажань: вдало вийти заміж, зібрати гарний врожай тощо, - пояснює Лада Лузіна. – Крім того, по всій Європі існував давній звичай обрання Травневої королеви. Обиралася дівчина, що виконувала обов’язки богині: їй приносили жертви у вигляді віночків, масла, хліба. Вона обходила оселі, даруючи всім радість і щастя.
Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook.