Батьки київських школярів стають ревізорами, вчителі – бухгалтерами
Принаймні три новації свіжого закону про освіту взяті з київського досвіду останніх років: фінансова автономія шкіл, обрання директорів на відкритих конкурсах і звітність останніх про всі надходження та витрати, зокрема, й з батьківських так званих добровільних фондів.
Якщо багато директорів шкіл, які почнуть звітувати за кожну копійку з лютого, нині чухають потилиці, мовляв, вчилися ж на педагогів, а не на бухгалтерів, то їхні столичні колеги вже набили на цих цифрах перші гулі й обдерли коліна. У Києві, як пілотному регіоні, адміністрації шкіл вперше прозвітували ще до 1 грудня. Чи впоралися?
Дехто, за словами директора Департаменту освіти і науки, молоді та спорту КМДА Олени Фіданян, вже встигли розпрощатися з посадами через маніпулювання коштами. Приміром, з батьків збирали гроші на заміну вікон, а встановлювали їх за кошти міської програми.
Новий закон цілком легітимізував шкільні благодійні фонди.
– Школам дозволено отримувати фінансування з різних джерел, але зобов’язано прозоро про це звітувати на сайтах навчального закладу чи його засновника і на стендах. Це пряма норма закону, яку не можна порушувати. Її запроваджено не для того, щоб контролювати директорів, а щоб зробити батьків і директорів партнерами, – твердить радниця міністра освіти Оксана Макаренко. – Другий крок, який запроваджено завдяки Києву, – виборність директорів. Якщо раніше їх у непрозорий спосіб призначали у райвно і вони були зобов’язані чиновникам своєю посадою, то нині всі директори мають пройти конкурсний відбір із залученням батьків, громади та бути підзвітними своїм «виборцям».
Київ вибудовував відкритість освітньої галузі ще з 2015 року. Тоді, за словами Олени Фіданян, створено електронну карту закладів освіти. Будь-хто, ввівши номер школи чи знайшовши її на карті, може ознайомитися з результатами ЗНО, історією закладу, контактами і прізвищами директорів та завучів, фінансовим забезпеченням, ремонтами, моніторингами тощо.
- Видно, які роботи коли проводилися, що закуплялося, аби не було накладок батьківських грошей на бюджетне фінансування, – каже пані Фіданян.
Вона повідомила, що з 2016 року в 100 разів збільшено видатки міського бюджету на так званий побутовий дріб’язок – господарські товари, на які найчастіше кошти здавали батьки. Наприклад, у школах Деснянського району вперше в Україні запровадили посади бухгалтерів. І тепер всю бухгалтерію навчальних закладів можна бачити «у живому режимі». Тобто з Троєщини пішов процес фінансової автономії і звітності освітніх закладів.
Андрій Мельник, директор спеціалізованої школи №203:
– Потрібна довіра. І прозорість – саме той шлях, який веде до довіри. Багато років працюю в школі та завжди мав мрію, щоб батьки ніколи нічого не здавали на школу. Щоб вони заплатили податки і держава розподілила їх так, аби школа була забезпечена всім. Я ненавидів батьківські збори – це каторга, коли класний керівник просить на штори, папір… На цьому як вчитель я закінчувався і перетворювався на хтозна кого.
Алевтина Багінська, директор гімназії №34 «Либідь»:
– Директор школи має бути авторитетною особою, але не авторитарною. Він особисто не може вирішувати всі питання, тим більше фінансові. Має бути тісна взаємодія адміністрації, вчителів, батьків і дітей. Разом ми повинні створювати плани потреб, прогнозувати перспективи. Нині місто допомагає як ніколи. Я більше двадцяти років у освіті, але вперше побачила, як місцеві органи опікуються освітою. Наш навчальний заклад цього року отримав мільйон гривень на господарські потреби. Це добре, але звітувати, скажу відверто, важко...
Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook!