Голлівудські зірки розмовляють голосом Дмитра Завадського

«Дублювання та озвучення – окрема професія» 

– Дмитре, сьогодні ваш голос, мабуть, упізнає кожен читач нашої газети. Але далеко не всі знають, у чому полягає різниця між дублюванням, озвученням у кіно і театрі та іншими різновидами «голосу за кадром»?
– Один із режисерів дуже чітко окреслив різницю всіх цих напрямків. Актор дубляжу на 100% повинен бути тією людиною, що на екрані: всі емоції, крики, навіть дихання мають бути точно відтворені. Друга річ мультфільми – там актор грає на 60–70%. Є ще таке поняття, як «озвубляж», коли актор озвучує фільм і трошки дає гри – десь на 50%. А коли, приміром, відбувається озвучення фільму, то там уже 20–30% гри, а решту інформації потрібно подавати рівним текстом. 

– Ви, можна сказати, гуру озвучки, знаєте всі секрети. Розкажіть, як триває запис? Ви спочатку репетируєте текст? 
– Ніколи. Текст читаю з листа. Раніше сторінки лежали на пюпітрі, а зараз, в основному, читають з планшета, гортаючи його пальцем. На озвучці я зазвичай читаю текст, який бачу вперше. А на дубляжі режисер перед записом розповідає мені, про що фільм і що в ньому робить мій герой. Потім показує мені його першу фразу, а другу я вже маю відтворити сам. Режисер і звукорежисер перебувають під час запису за вікном і по мікрофону говорять, як і що треба зробити. Тепер оренда приміщень коштує дорого, тому потрібні актори-професіонали, які за найкоротший термін виконають роботу якнайкраще. 

– Судячи з довгого списку назв фільмів і мультиків, які ви озвучували і дублювали, наведеного у«Вікіпедії», на вашому рахунку їх найбільша кількість. Ви їх підраховували? 
– Ні. Можу тільки сказати, що лише мульфільмів відпрацював кілька тисяч серій. Крім мене є й інші актори, які дуже професійно працюють у цьому жанрі: Андрій Твердак, Толя Зіновенко, Люда Ардельян, Женя Малуха, який Альфа озвучував, та інші. У Києві таких професіоналів до п’ятнадцяти осіб. Коли тільки починав дублювати і озвучувати, думав, що це тимчасово, лише трохи грошей підзароблю. А минув час – і я зрозумів: це ж окрема професія. 

– Чи є сьогодні вузи, в яких можна цій професії навчитися?
– Таких вузів немає. Є спеціальність – диктор телебачення. І все. Кільком своїм друзям я допоміг оволодіти цією професією. Одну з актрис я «мурижив» півтора року, але в неї вистачило глузду довести цю справу до кінця. Іноді я її сварив, бо мене не обдуриш – я відчуваю, коли вдома вона не читала. І коли в актриси мова нарешті вільно «потекла», я відвів її на проби, де їй сказали: «А чого ж ви раніше не приходили, де ж ви були?». Мав і таких «учнів», які вважали, що досить лише покластися на мене і мої зауваження – і все. Але ж рот потрібно «виговорити», і ніхто інший за них цього не зможе зробити. 

«Є ролі, які мені особливо до душі» 

– Дмитре, яке місце у вашому житті посідає театр імені Франка, в якому ви працюєте уже багато років? 
– У театрі тільки за Богдана Сильвестровича в мене з’явилися ролі. Він мене підбадьорював і казав: «Уже краще» або «Ростимо ж ми, гей!». А ще я дійшов висновку, що актор театру – це універсальна людина. Бо може працювати й актором дубляжу, і диктором, до речі, я теж працював диктором телебачення. А також може зніматися в кіно, бути, приміром, ведучим, ринг-анонсером на боксерських поєдинках, яким я теж працював деякий час на благодійних заходах. А от навпаки – ринг-анонсер в театрі не зможе працювати, як і решта. Тому театр для мене – це дуже важливо. Є ролі, які мені особливо до душі, і я не можу дочекатися репетицій. Одна із них – це роль Вільяма у новій виставі «Ножі в курках», прем’єра якої відбулася нещодавно. 

– Ви допомагали друзям набути професіоналізму. А в театрі існують між акторами справжні дружні стосунки, чи кожен сам по собі? 
– Таких друзів, як у дитинстві, дуже мало. У мене є друг – тренер із кікбоксингу. Ми телефонуємо один одному щодня. Буває, що набираємо телефонні номери в один і той же час. У театрі – зовсім інше. Хоча і тут є рідні душі, з якими хоч і рідко спілкуєшся, але відчуваєш їхню підтримку і добре ставлення. Приміром, є духовний зв’язок із Петром Панчуком, він мені щось підказує. Близькі по духу мені також актори Вова Ніколаєнко, Ренат Сєттаров. 

– У театральному середовищі нерідко трапляються курйозні випадки, пригадуєте такі? 
– Із таких випадків можна скласти кілька томів. Я згадую комічні ситуації у сценах із Бенюком, коли я був ще починаючим актором і ми разом грали у казці. Бенюк повертався до мене обличчям, а до зали спиною і корчив таку мармизу, що я ледь не вмирав зі сміху. Я навіть слова не міг вимовити! А він спостерігав, що ж я робитиму, і радів, що «розколов» молодого актора. Зараз згадую і курйози, які відбувалися ще в театральній студії Франка. Приміром, російськомовний актор Аркадій Гашинський, який ніколи не випивав, в одній із вистав грав панича. Одного разу колеги помітили, що він трохи «хильнув», і, намагаючись його прибрати зі сцени, подали йому репліку: «Паничу, ви втомилися, вам треба відпочити…». На що Гашинський раптом перейшов на російську мову і несамовито заволав: «Нет, я не устал!» – і своїми велетенськими ногами переступив через перелаз. 

– А що актори зазвичай роблять у випадку, коли хочеться засміятися, а не можна? 
– Вони міцно стискають зуби, повертаються спиною до глядачів і мовчки ідуть за лаштунки, щоб не вибухнути сміхом. Нареготавшись за лаштунками, знову виходять грати на сцену. 

«Мама – найважливіша людина у моєму житті»

– Хто прищепив вам любов до театру і лицедійства? 
– Моя мама. Вона сама дуже любить театр, хоча все життя пропрацювала у проектному інституті. І коли відкривається театральна завіса – це для неї магія і таїнство, а вистава – найбільше задоволення. А мій тато все життя пропрацював у театрі Франка скрипалем. Ще у дитинстві ми з мамою ходили до цього театру, і деякі казки я дивився по дві вистави щодня протягом двох тижнів і був дуже задоволений. Зараз ми з мамою лишились удвох, і я живу заради неї. Мама – найважливіша людина у моєму житті. А ще є улюбленець нашої сім’ї – собака. 

– Наближається Новий рік, що у Діда Мороза хотіли б попросити? 
– Нині я перебуваю на такому етапі свого життя, що ні в кого нічого б не просив. Хотів би тільки побажати – бути завжди самим собою і від того, що є, мати більше духовних та інших зростань. Я вірю в те, що, прийшовши у цей світ, ми маємо навколо себе все необхідне для зростання, і це потрібно максимально використати. 

Довідка «ВК» 
Дмитро Завадський: 
Актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, актор озвучення та дублювання. 
Народився 15 серпня 1966 року в Києві. Закінчив Драматичну студію Івана Франка та Інститут культури за спеціальністю «режисура». Озвучував такі відомі художні фільми, телесеріали та мультфільми, як «Аватар», «Парочка копів», «Команда А», «Малкольм у центрі уваги», «Покемон», «Бівіс і Батхед» та багато інших. На франківській сцені грає у виставах: Беранже – «Носороги», Екстрасенс – «Дівка. Українська love story», Вільям – «Ножі в курках», Кравець – «Приборкання норовливої», Грін Солейль «Весілля Фігаро», Жид-шинкар «Назар Стодоля» тощо, а також в усіх казках. Знімається у серіалах і кіно. Захоплюється кікбоксингом. Улюблене місце в Києві – «трикутник» на Лук’янівці: між Татаркою, кінотеатром «Київська Русь» і вулицею Мельникова. 

 
Фото: Григорій КУБЛАНОВ