Про медиків АТО: ризикуючи власним життям, рятують чужі
У нашій країні війна триває вже 4 роки. І захищають кордони України не лише військові, а й водії, пекарі, волонтери, і звичайно, лікарі, які виконують свою роботу на передовій. «Вечірка» поспілкувалась із судинним хірургом Владиславом Горбовцем та віце-президентом, медичним директором Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) Дмитром Вернигором, які вже не перший рік їздять на війну, щоб допомагати та лікувати.
Там, де лікарі у дефіциті
50-річний киянин Владислав Горбовець після закінчення медичного університету працював у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги (ЛШМД), пізніше в Київській міській клінічній лікарні № 8 (де працює і зараз), а також у Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, тому має великий практичний досвід. З початком Революції Гідності працював лікарем у медичній службі Майдану.
- Забезпечення ліками, обладнанням було на порядок вищим, ніж у будь-якій лікарні. Було все: і дорогі антибіотики, і шовний матеріал. Лікував вогнепальні поранення, поранення гумовими кулями та травми від застосування кийків, – згадує Владислав Сергійович.
Пізніше чоловік відправився на місяць до зони проведення бойових дій. Був і в Бахмуті (колишній Артемівськ), і у Станиці Луганській, Щасті, Новому Айдарі, Часовому Ярі.
На війні найчастіше доводилось лікувати поранення кінцівок та шиї, мінно-вибухові поранення після обстрілів з мінометів, з «Градів».
- На початку 2015 року лікарів гостро не вистачало. Формували бригади, які складалися з хірурга, терапевта та анестезіолога. І через брак хірургів ними часто ставали гінекологи, адже вони також повинні вміти зашивати. А протягом однієї доби до лікарні могли привезти понад 170 поранених. Наприклад, так було у Бахмуті. Тоді ще була мобілізація лікарів. Зараз уже ситуація краща, адже лікарів беруть за контрактом до ЗСУ, – зазначає Владислав Сергійович.
Також було досить складно з медобслуговуванням цивільного населення у маленьких містечках по лінії розмежування. Наприклад, раніше з Бахмута у разі потреби відправляли хворих до обласного центра Донецька. Зараз такої можливості немає. Також залишались населені пункти, в лікарнях яких працює, наприклад, лише головний лікар. Інші – роз’їхалися. На Луганщині дуже погана ситуація з туберкульозом, епідемія, згадує Владислав Сергійович. А фтизіатрів на всю область залишилось лише четверо.
Одне відрядження до зони проведення бойових дій лікаря тривало місяць. Проте він повертався на війну ще і ще. Загалом провів під обстрілами понад п’ять місяців. За цей час – не одне врятоване життя. Чоловіка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У зону АТО шукають лікарів-волонтерів
Дмитро Вернигор керує медиками у Першому добровольчому мобільному шпиталі уже не перший рік. Організацію було створено за часів Майдану. Тут шукають лікарів-добровольців, які з усієї країни їдуть у зону АТО та лікують військослужбовців і мирне населення. З лікарів ПДМШ було сформовано також мобільні групи, які діставалися до віддалених сіл та проводили медичні огляди дітей і дорослих. Також медики організації чергують на пунктах пропуску для в’їзду-виїзду з окупованої території. Щодня, за словами волонтерів, від 30 до 70 звернень на пропускних пунктах. Адже людям у дощ, мороз та спеку доводиться стояти там днями. Трапляються навіть смерті від інфарктів.
Організацією було вирішено питання легальності перебування лікарів у зоні конфлікту.
- Щоб працювати у зоні АТО, потрібно мати легальний статус. Особливо це важливо для медиків, адже вони відповідають за життя та здоров’я пацієнта. Тут виникають юридичні питання. На певному етапі постало питання: який статус у лікарів-добровольців, котрі вирушили у зону АТО? Хто несе за них відповідальність? Тому між ПДМШ, Міністерством оборони України, Міністерством охорони здоров’я України, Генеральним штабом Збройних сил України, антитерористичним центром СБУ було підписано меморандум, який дав нашим лікарям легальний статус відряджених у зону проведення АТО. Відповідно наші медики отримують посвідчення, проходять за всіма списками антитерористичного центру, не втрачають робоче місце і зарплату за місцем основної роботи, мають право на певні пільги, передбачені державою, та абсолютно легально надають медичну допомогу. У нас такі медики-волонтери, – розповідає Дмитро.
Зараз у ПДМШ також шукають медичних працівників. Набирають досвідчених професіоналів, які мають постійне місце роботи.
- З усіх міст, які знаходяться на лінії розмежування, ми отримуємо запити на необхідних професіоналів. Таких фахівців ми і намагаємося шукати, – зазначає лікар Вернигор.
І хоча за роботу під кулями жодних квартир чи додаткових гонорарів медичним працівникам не дають, проте бажаючі їхати, за словами Дмитра Олександровича, є.
Дмитро Вернигор і сам постійно їздить у зону АТО. І хоча зараз вже займається більше організаційною роботою, проте надавати медичну допомогу також довелося.
- У нас лікарі-волонтери з усієї країни. Приблизно половина з них – жінки. Це і називається патріотизмом, – підсумовує він.