«Нескорені атошники»: Андрій Попіль і його спогади про війну

 «Нескорені атошники»: Андрій Попіль і його спогади про війну

Ось уже кілька років поспіль у День Незалежності у Києві відбувається «Хода Нескорених» - учасників АТО, медиків, волонтерів, рідних та близьких мужніх людей, які захищали Батьківщину. Проте, історії цих людей актуальні. Про них треба знати. І пам'ятати, що не так далеко, на нашій землі, в нашій країні йде справжня війна. Один із Нескорених - фотожурналіст  Андрій Попіль, з 34-го батальйону 57-ї Кіровоградської бригади.

Андрій до війни виховував дітей, був соціальним працівником, майстром скаутської організації, зараз – фотожурналіст. Свою першу бойову нагороду Андрій отримав  за бій під Зайцево.

 - На День Незалежності на парад і на ходу я беру з собою доньку, бо хочу, щоб вона з самого малечку відчувала гордість за свою країну й за людей, які виборюють її незалежність. Я – українець і пишаюся цим! Війна не закінчилася, тому тут, у мирному Києві, я буду бити бидло і хамів! Прикро, що дружина не дочекалася мене з війни , - додає тихенько Андрій.

- Андрію, я тебе знаю майже два десятки років, ти завжди був позитивним добряком, не вмів навіть голос ні на кого підвищити, навіть, коли керував величезним наметовим табором, завжди казав: «Будь ласка», і не наказував, а просив. А тепер як буде? Війна тебе змінила?

 Ти знаєш, - після тривалої мовчанки каже боєць, - куля наштовхується на людину, ти чуєш цей звук, його не забути, ні з чим не сплутати – характерний «шльопок»…

Знайомий хлопець падає поруч обличчям униз, в ядучу, як попіл, куряву. Ти перевертаєш його на спину: у нього в зубах затиснута цигарка, яку щойно ти йому дав…  Вона ще горить…. Перший раз дієш, як уві сні: біжиш, тягнеш, стріляєш, але нічого не запам’ятовуєш, після бою не можеш розповісти. Все ніби за склом. Як страшний сон дивишся. З переляку прокидаєшся і згадати нічого не можеш. Щоб відчути жах, виявляється, його треба запам’ятати, звикнути до нього.

Через 2-3 тижні від тебе  колишнього нічого не зостається, лише твоє ім’я. Ти – вже не ти, а інша людина. І ця людина, побачивши вбитого, вже не лякається, а спокійно, чи з прикрістю думає про те, як буде його витягати з канави чи тягнути по спеці кілька кілометрів.

Для людей на війні в смерті немає таємниці. Нас учили: залишається в живих той, хто першим натисне на спусковий гачок. Я бачив, як від людини в одну мить нічого не лишається, ніби її й зовсім ніколи не було.

Хотілося жити…. Ніколи так не хотілося жити, як там…  

Нагадаємо, «Нескорені атошники»: 62-річний Анатолій Фатєєв на протезах грає у футбол і опановує нову професію.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook.