«Голос війни» не продається: 29 історій від ветеранів АТО

«Голос війни» не продається: 29 історій від ветеранів АТО

Людмила Кухаренко, Наталя Плохотнюк

Коли країна опиняється в стані війни, ти вже не знаєш, як від неї сховатися. Про війну говорять скрізь: з екранів, із моніторів, зі сторінок журналів, радіоприймачів, на роботі, у чергах, в таксі… Проте, є  особливі голоси – тих, хто бачив і пережив...

Так, нещодавно у столиці бійці АТО презентували власну книгу «Голос війни: історії ветеранів». У виданні — 29 оповідань, написаних 22 ветеранами АТО,

… Буг, Піаніст, Музі, Доцент, Сколопендра, Аля, Кібер, Бухгалтер, Пес, Біжан, Лінза, Кіт, Хемінгуей, Скеля, Обама, Колумбет, Мангал, Капелан, Герман, Лора, Турист, Яр - це не просто набір подекуди непоєднуваних між собою слів. Це позивні 22 авторів художньої книги «Голос війни».

Ця  книга  - результат соціального проекту «Голос війни: школа публіцистики для ветеранів АТО», де протягом 2-х місяців кожної суботи писемній майстерності ветеранів навчали українські письменники, блоґери та журналісти. Зокрема, Сергій Жадан, Євген Положій, Катерина Бабкіна, Ростислав Семків, Роман Зіненко та інші. Проект реалізується ГО «Інтерньюз-Україна»  за фінансової підтримки Уряду Канади та Міжнародного фонду «Відродження».

До участі у проекті було запрошено  учасників бойових дій на сході України та ветеранів військової служби АТО, які мають бажання писати і готові ділитися своїми історіями.  Цілями  проекту стало навчити ветеранів писати просто; надавати літературну чи репортажну форму своїм спогадам та працювати з текстами у соціальних мережах, блозі чи колонці; сприяти діалогу та взаєморозумінню між учасниками бойових дій і місцевими громадами. Після кожного заняття у школі вони пробували писати самі. Писали  і про жінок, і про дітей, і про тварин, і про війну, і про мир.

Наймолодшій авторці, Аліні Вяткіній – 22 роки, найстаршому, Олександру Чаморсову – 55. Серед учасників Школи – люди різних професій: піаніст, вчитель початкових класів, дизайнер, маркетолог, журналіст, військовий капелан, викладачі та волонтери.  

Таджик за походженням, киянин за проживанням, українець за покликом душі, аспірант Інституту фізіології ім. Богомольця, викладач НаУКМА Біжан Шаропов, даючи автограф, написав: «Смерть  - не найстрашніше, найстрашніше - боротьба». У 2014 році він прийшов у батальйон «Айдар», про що ніколи не пошкодував. На запитання: «Чому?» - відповідає: «Аби захистити українця в собі». Його текст - про грубість і дискомфорт війни. Він прагнув, аби читачеві було складно під час читання, з чим блискуче впорався.

47- річна викладач літератури Ірина Музичук – Музі, народилася в Естонії, починала  їздити на війну з капеланом, як водій-волонтер, але під час чергової поїздки залишилися у складі загону «Янголи Тайри», згодом приєдналася до ДУК «Правий сектор». Зараз працює психотерапевтом. Про свою історію розповідає : «Мій текст -  про наслідки війни. Він адресований тим людям, які жили на Донбасі й були вимушені виїхати звідти».

Аліна Вяткіна, студентка. У грудні 2014-го дівчина потрапила в Пісках на евакуацію поранених із ДАП,  пройшла тренінг для парамедиків  і залишилася на фронті. Зараз вивчає психологію, координує соціальний проект «Стройбат».

- Страх прийшов до мене після першого пораненого на Майдані, - розповідає Аля, - Але набільше вразив розстріл людей на Інститутській, коли загинув мій друг Устим Голоднюк. Він постійно у мене перед очима…

Ветерани зазначають: написання таких історій психологічно допомагає їм після війни. Дуже часто їх нікому слухати, а якщо і є кому-складно говорити.

- Війна тягнеться за мною хвостом, але написання історій  діє як терапія. Ця книга, в певному сенсі, допомогла мені "звільнити мої чакри" та переосмислити певні речі,  — розповідає один із авторів, 40-річний Сергій Міщенко з позивним  Яр. Маркетолог за фахом, на Майдані він почав працювати санітаром, виносячи  поранених під час сутичок на Грушевського. Пройшов Іловайський котел, кілька днів пробув у полоні. Тепер займається захистом прав сімей загиблих бійців АТО та соціальною адаптацією ветеранів.

Нагадаємо, «Нескорені атошники»: 62-річний Анатолій Фатєєв на протезах грає у футбол і опановує нову професію.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook!