Левко Лук’яненко: «Путін сприймає Україну як об’єкт»

Його називають моральним авторитетом України. І кажуть, що, мабуть, волею долі так сталося, що день народження країни збігся з його днем народження. 24 серпня 1991 року він написав Акт про Незалежність України, за який проголосувала Верховна Рада. А до цього були і підпільна антикомуністична діяльність, і камера смертників, і мордовські концтабори, і депутатська діяльність на благо вільної України… З Левком Лук’яненком спілкувалася кореспондентка «Вечірки».

Раю у нас немає, але ми здатні на велике

— Левку Григоровичу, ви усе життя присвятили тому, щоб незалежність України відбулася. Які, на вашу думку, наші найбільші здобутки і цінності?

— За 24 роки, на жаль, було багато поганого, але є надзвичайно важливе явище — роки незалежності стали часом переучування цілої нації, і це дуже позитивний процес. Але спочатку Російська імперія ізолювала нашу націю від цілого світу. Найперше — цензурою. Ні листівка, ні газета, ні книжка не могли вийти без відповідного штампу. По-друге, навколо України стояли радіоглушники, щоб наш народ не слухав із-за кордону «ворожі» голоси. По-третє, як частина імперії, Україна була оточена кордоном.

Ще до революції Україна також була ізольована Російською імперією, але, принаймні, ця ізоляція не була такою суцільною, як за радянських часів. Крім того, нас ізолювали від наших попередників — художників, учених, літераторів. Від усього того, що творили наші духовні отці. Від того, що створила нація, цілі покоління були ізольовані.

— І все це мало відповідні наслідки…

— Ми думали так: якщо живемо погано, значить, у нас і інженери погані, лікарі погані, вчителі погані. У нас був комплекс неповноцінності, бо ми вважали, що за кордоном усе дуже добре. Таке життя тривало 72 роки, тобто три покоління. Наша нація була зіпсована, бо не знала своєї історії і не мала уявлення про навколишній світ. І коли почалася горбачовська демократизація й Україна стала незалежною, зникли цензура, заборони і відкрився цілий світ. Українці ніби вперше з’явилися на світ Божий і почали вивчати самі себе. Ми побачили: так, раю у нас немає, і хоча жили в рабстві, однак не втратили здібності до чогось доброго.

«Інформпростір як не був українським, так і не став ним»

— Ви часто наголошували, що національно свідома молодь — одне із головних наших надбань. Що потрібно робити, щоб його зберегти і розвинути?

— Згадаємо, що до 1991 року Україна була територією, яку наскрізь «прострілювали» російські засоби масової інформації. Вони нав’язували нам імперську ідеологію.

Коли у 1992 році Україну проголосили незалежною і розпочали приватизацію, телевізійні і радіоканали стали звичайним товаром.

Охмакевич, директор Державної телерадіокомпанії, зателефонував мені і запропонував купити канал. «Тоді ваша Республіканська партія зможе 16 годин на добу говорити все, що вам хочеться», — сказав він при зустрічі. Я запитав, скільки це коштує. 50 тисяч доларів. Але наша партія не мала таких грошей. Але їх мав тоді Лаудер — міжнародний магнат у сфері ЗМІ. Коли почала тріщати комуністична система, то він пішов у Польщу, Словаччину, Румунію, а потім і в Україну купувати ЗМІ. Потім прийшли й інші. Вони не були зацікавлені у перевихованні української нації, вони були заробітчанами. Купували в Америці фільми, крутили їх тут і на цьому заробляли.

Інформаційний простір як не був українським, так ним і не став, бо потрапив до рук людей, яким Україна байдужа. Олігархи заснували свої газети, які писали, що їм потрібно.

— Яким шляхом треба було йти, щоб повернутися до справжніх духовних цінностей українців?

— Шляхом поширення українських шкіл з українською мовою, створювати свої кінофільми, телепередачі. Адже у нас багатюща історія — чотири століття боротьби за незалежність країни. Знаходились окремі журналісти, які робили коротенькі фільми, передачі. Але це були невеликі прориви серед того антиукраїнського забамбулення людей.

— Але ж колишній президент Ющенко був патріотом. Чому він не зміг нічого зрушити з місця?

— Він відродив палац Розумовського, відбудував фортеці у Батурині, домігся, щоб прийняли закон про Голодомор — це, безперечно, дуже добре, і він це робив щиро. Але були речі, які перетворили його на Кучму №2. Він не виправдав тих сподівань, які на нього покладалися.

«Київське віче або проганяло князя, або приймало його»

— Хто для вас є авторитетом?

— Бійці Української повстанської армії та бойових груп ОУН, які воювали за незалежність України до 1956 року. Цей повстанський рух діяв 11 років, не отримуючи допомоги із закордону, нізвідки. Його учасники не підняли білого прапора, їх просто Московія задушила своєю кількістю, і вони перестали існувати. З цього покоління ще залишилося кілька людей живих. Це Мирослав Симчич, який є для мене моральним авторитетом. Я уже з іншого покоління борців, але і нас залишається все менше.

До недавнього часу — це Євген Сверстюк, літературознавець Ростислав Доценко та інші. Загалом, ми виконали свою роль перед Україною і залишаємо цю справу наступному поколінню. Ще є кілька політв’язнів, з якими я сидів і які варті того, щоб їх пам’ятали: Василь Овсієнко, Богдан Горинь, Грицько Гайовий. Це чесні і порядні люди.

Якщо говорити про політиків, то для мене є авторитетом Олександр Скипальський — генерал, який колись служив у КДБ, але з 1989 року став на українські позиції.

– Нині йдуть бої на сході України, триває і внутрішня війна у країні — з корупціонерами, хабарниками, нечесними чиновниками. Якого головного ворога, що сидить у кожному із нас, потрібно негайно позбутися?

— У наших душах сидить рабство. Воно є і в простих людей, і в керівників країни, і в міністрів. Комуністична деспотія перенесла російські поняття на Україну і почала виховувати українців у тому ж дусі.

Різниця у політичних традиціях Росії і України полягає ось у чому: Московія — це країна, яка складається з азіатського населення. Як сказав історик Соловйов: «Для нас, русских, недопустимо сомневаться в том, что власть может с нами сделать все, что она хочет». Це формула стовідсоткового рабства.

У європейській цивілізації зовсім інший принцип: кожен прагне свободи. Київське віче або проганяло князя, або приймало його. А в Москві що князь сказав, те люди й виконують. У Росії народ — це об’єкт. І царі, і генеральні секретарі, і президенти, і путіни вважають, що як вони сказали, так і буде. Люди не сумніваються у праві Путіна робити з народом все, що він хоче.

— А в Україні зовсім не так?

— Звичайно. І в цьому велика помилка Путіна, який сприймає Україну як об’єкт. Україною керували москалі, і він думав, що все в порядку і без жодного серйозного опору він заволодіє Україною і буде керувати нею. Ми не об’єкт, а суб’єкт. А народ узяв рушниці і рушив зупиняти навалу. І відбулось явище, яке дивує цілий світ: на передову пішли хлопці козацької крові. Вони не чекали мобілізації, законів, вони самі пішли туди, а народ узявся їм допомагати — і одягом, і їжею, і ліками.

— Якби ви сьогодні були президентом, що би ви зробили найперше?

— Я би створив етичну комісію, до складу якої увійшли б чесні, авторитетні люди, прізвища яких я уже назвав, — і нехай би вона перевірила все моє майно і зафіксувала все, що я маю і має моя сестра (із близьких рідних у мене лише сестра). А потім я би так само зафіксував майно людей, яких призначив на посади. Я би діяв за принципом: риба гниє з голови. Якщо голова — чесна, то не посмів би красти той, хто поруч на державній драбині. А якби він це порушив — публічний суд і розстріл або повішання на площі, щоб вся Україна побачила. Я би припинив злодійства таким чином.

— Чи доживемо до таких часів, як думаєте?

— Влада, яка у нас є, дуже оглядається на Захід. Часом немає і причин, щоб запобігати перед Європою. Наші люди мало знають історію і думають, що в Європі все дуже добре. Не треба ні під кого пристосовуватись!

Я перш за все української орієнтації: не московської і не брюссельської. Вивчити свою історію — означає дати собі під ноги потужний ґрунт. Бо тепер учені, які досліджують історію, уже довели, що цивілізація починалася з Північного Причорномор’я, звідки і пішла до усіх куточків світу: і на захід, і на схід. Національна мобілізація на основі любові до рідного краю дала б таку потужність українській нації, що дуже швидко Україна стала б найкращою країною світу.

— 24 серпня ви будете святкувати день народження. Що буде найліпшим подарунком для вас?

— Щороку таким подарунком є те, що в мій день народження народилася незалежна Україна. Це найбільший подарунок, який мені піднесла доля. А святкувати будемо з дружиною і моїми друзями — ось уже кілька столів стоять у нашому дворі.

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Марина МАРЧЕНКО