Як реформування ринку електроенергії вплине на платіжки киян?

Структурна реорганізація ПАТ «Київенерго» не вплине на процес повернення теплового господарства, зокрема двох ТЕЦ, заводу «Енергія» та інших об’єктів, в управління містом, заявив заступник голови КМДА Петро Пантелеєв.

 Як реформа ринку електроенергії позначиться на сумах у платіжках киян, «Вечірці» роз’яснив Володимир Євдокімов, радник Віце-прем’єра з питань енергетики, керівник постійно діючої робочої групи Координаційного центру із забезпечення запровадження нового ринку електричної енергії, який нещодавно був створений при Кабміні якраз для напрацювання необхідних нормативно-правових підзаконних актів цієї реформи.

- У нас донині існував дуже вузький ринок електроенергії. Ринок з єдиним покупцем – держпідприємством «Енергоринок». Це ДП купує всю електрику і продає постачальним компаніям за тарифами, встановленими НКРЕКП. У Європі, куди ми йдемо, таких ринків немає. У новому законі запроваджується справді ринкова модель відносин – споживачу надається можливість купувати електрику безпосередньо у виробника.

- Кажуть, що киянам продаватимуть дорогу електроенергію, вироблену на теплоелектростанціях, адже в Києві аж три ТЕЦ…

- Це неправда. І так не вийде, якби це навіть хтось хотів зробити. ТЕС виробляють тільки сорок відсотків всієї української електрики, яка як у нас, так і в Європі, здебільшого працює на покриття пікових навантажень для всіх категорій споживачів.

- Володимире Анатолійовичу, як зміняться платежі за світло?

- Важко пророчити, що буде через два роки. Але можу сказати точно: люди платитимуть реальну ціну, яка сформується на ринку. Адже НКРЕКП не встановлюватиме тарифів на електрику. Ринок має сам врегулювати її вартість. І ніхто більше не спекулюватиме, що хтось комусь встановив несправедливий тариф. А уряд має цивілізовані механізми впливу на ціноутворення навіть у ринкових умовах. Крім того, є інструменти соціального захисту певних категорій населення, якщо ціна буде непосильною для них.

Зрештою, коли економіка розвиватиметься, оптимізуватимуться витрати, галузь модернізується, то вартість виробництва і транспортування електроенергії не зростатиме.  

Та допоки ринок лише формуватиметься, то буде важко спрогнозувати, які будуть ціни, і це може вплинути на кінцевого споживача і, в першу чергу, на побутового. Так, ціни обов’язково повинні економічно обґрунтовуватися, але для цього необхідний перехідний період, слід уникнути різкого зростання цін на початковому етапі відкриття ринку.

- Як можна розвивати конкурентний ринок, коли майже вся електрогенерація перебуває під державною опікою?

- Навіть у країнах Європи на ринку електрики є великі монополісти. Наприклад, у Франції дві третини електроенергії – атомна, яка перебуває у державній власності. Як і в нас – 55 відсотків виробництва електрики належить державі. Але розвиватиметься конкуренція, яка знижуватиме монопольні ціни.

- До багатоповерхівки на триста квартир - єдина електрична лінія. Я хочу в одного виробника купувати струм, а сусід в іншого. Як технічно ми можемо помиритися на ринку, де один шлях подачі товару?

- Шлях подачі товару – це функції розподільчої компанії, яка справді одна, монопольна. Вона у власності має тільки мережі і отримує кошти лише за їх утримання, обслуговування. Ціни за її послуги й надалі регулюватиме НКРЕКП. Але ця компанія мусить надати доступ до своєї мережі всім постачальникам. У одному будинку може бути хоч десять-двадцять постачальників.

- Тобто кожен зі споживачів багатоквартирного будинку сам обиратиме, у якого постачальника купувати електрику. А оплачуватиме йому залежно від частки свого споживання за лічильником?

- Це непроста технологічна схема, але приблизно так. Такі розрахунки дадуть споживачеві можливість побачити, скільки коштує, власне, сама електрика і скільки розподілення, тобто обслуговування мереж.

- Тобто має бути окрема абонплата за приєднання до мереж, впровадження якої в ході «газової реформи» викликало обурення у населення і політиків?

- У цій темі потрібно менше політики і популізму. Кожен говорить: я збудував мережу, віддав і нічого не повинен платити. Але ніхто кошти не бере за саму мережу, оплачуються лише послуги з обслуговування цієї мережі, її ремонт, модернізація. Люди, які забезпечують вам надійне постачання електроенергії чи газу, мають отримувати зарплату. А споживач повинен бачити у платіжці все, за що сплачує: ця цифра - сума вартості спожитої нею електрики як товару, а ця – вартість послуги з транспортування цього товару та утримання в належному стані мережі. Ці різні суми відповідно йдуть в різні компанії.

- Подейкують, що закон про ринок електроенергії відчиняє двері для приватизації ГЕС і АЕС. Чи безпечно віддавати такі об’єкти у приватні руки?

- Об’єкти критичної інфраструктури – атомні і гідростанції, деякі високовольтні мережі не підлягають приватизації, а залишаться у державній власності. Їм можуть лише корпоратизувати, залучивши кошти для розвитку. Так, наприклад, працює атомна енергетика Франції. Приватний бізнес матиме на цих підприємствах не частку власності, а частку доходу компанії відповідно до вкладених у її розвиток кошів.

- Сьогодні лунає ідея, зокрема й з урядових кабінетів, знову повернути місцевій владі повноваження з формування тарифів на тепло і гарячу воду. Але як у мерії можуть здешевити послугу з теплогенерації, яка більш як на 70 відсотків залежна від вартості газу, ціну на який уряд підняв до небес?

- Знизити тарифи на тепло і гарячу воду можна лише одним чином: якщо місцева влада має у своєму бюджеті додаткові кошти, то може покрити за їх рахунок різницю між ринковою ціною і встановленим нею тарифом. Місцева влада також може вплинути на ціну, урізавши підприємствам теплоенерго програму розвитку: якщо не хочуть розвивати мережі, перекладати труби, то тоді тариф буде меншим. Перекладання повноважень з тарифоутворення на місця спонукатиме місцеву владу шукати гроші, інвестиції у модернізацію галузі і оптимізацію затрат.

- У Києві майже сто відсотків будинків з лічильниками тепла. А труби - діряві. Чи правильно, що кинулись передусім встановлювати прилади обліку, а не міняти мережі?

- Щоб починати заходи з енергоощадності, потрібно було спершу порахувати, скільки насправді споживається енергоресурсів. Якщо кінцевий споживач не знає, скільки споживає, то й не розуміє, за що він платить, а, отже, не довіряє рахункам і не намагається економити. За таких умов він ніколи не буде займатися енергозбереженням.

Нагадаємо, яка найстрашніша проблема опалювального сезону в Києві за версією «Київенерго».

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Вечірнього Києва» у Telegram та Facebook.