Люди, які роблять життя дітей щасливим
30 вересня в Україні відзначають День усиновлення. «Вечірка» вирішила знайти людину, яка не побоялася усиновити дитину, і поспілкуватися з нею. Знайти таку людину досить складно, адже більшість усиновлювачів не хочуть афішувати, що дитина не їхня біологічно. Ксенія Зубрій лише декілька днів тому офіційно всиновила 14-річного хлопця та погодилася поспілкуватися з журналістом. Позитивна, активна Ксенія працює в команді Уповноваженого Президента України з прав дитини над реформою системи інтернатів.
До цього багато років жінка займалася волонтерством, їздила по дитячих будинках, брала участь у проекті наставництва над дітьми, які живуть в інтернатних установах. Саме там вона і познайомилася з Марком і стала його наставником. Це було 7 років тому, і хлопцеві тоді було лише 7. Він проживав на той момент у реабілітаційному центрі «Ковчег».
Бути мамою складно, але надзвичайно приємно
Бути мамою складно, мамою травмованої дитини – у рази складніше. Жінка згадує, яким був Марк, коли вона його зустріла:
- Ми познайомились у Міжнародний день щастя, що дуже знаково. Спочатку з ним було дуже складно. Він не вітався, не дякував, кусався і задавав єдине питання: «Що ти мені сьогодні привезла?» Подарунок забирав і йшов з ним геть. Такими були наші перші наші зустрічі. Мене це дуже сильно засмучувало і я часто поверталася додому зі сльозами на очах....
Так проходило спілкування Ксенії та Марка декілька місяців поспіль. Пізніше лід рушив, хлопчик побачив, що жінка приходить до нього щовихідних незважаючи на його поведінку, погоду та інші обставини.
Віддала дитину до закладу його біологічна матір, заявивши, що не може піклуватися про дитину через психічне захворювання. Пізніше Ксенія дізналася, що жінка вийшла заміж та народила ще одну дитину, про яку дбає і піклується.
- Коли батьки беруть дітей на усиновлення чи під опіку, вони мають бути готові до складнощів і що все їх звичне і розмірене життя, перевернеться з ніг на голову. І розуміти, що всі наслідки дитячої травми, негативний досвід та почуття, які вона пережила за цей час, виплеснуться саме на них. І кожного разу, коли важко нагадувати собі, що це не дитина погана, а впливає її травма. І це період, який потрібно пройти та пережити.
До того як потрапити в інтернат, Марк майже весь час проводив на вулиці, ночував де прийдеться – і на вулиці, і у першої вчительки. Він виглядав занедбано, у старомі не по віку одязі і мав комплекс хронічних хвороб. Біологічна мама вирішила віддати його в інтернат. Його забирали прямо зі школи. Не промовивши жодного слова він сів з представниками служби у машину і поїхів до інтернату....Кожного разу, коли я уявляю цю ситуацію серце стискається і на очі навертаються сльози. Як ще страшно дитині їхати «в нікуди» з чужими людьми.. – розповідає Ксенія.
Через деякий час суд постановив, що дитина може бути передана під опіку.
- Як тільки визначилося, що хлопчик може бути переданий під опіку, я зрозуміла, що ми можемо стати тією сім’єю, яка візьме дитину до себе. З тих пір ми живемо разом, ми одна сім’я. Він був і є моїм сином, я люблю його як рідного, він частина нашої сім’ї і я вже не уявляю свого життя без нього, – ділиться жінка.
Батьки Ксенії прийняли дитину як рідну.
На запитання, чи не страшно було всиновлювати дитину від батьків, які мають погану спадковість, Ксенія відповідає:
- Це лише спадковість, яка може проявити себе, а може й не проявити. Я завжди сподіваюся на краще. Здоровий спосіб життя, заняття спортом, правильні звички, духовна стабільність забезпечують повноцінне нормальне життя.
Любов творить дива
Любов творить дива – саме такого висновку можна дійти, подивившись на Марка зараз. Він розумний, займається хокеєм, карате, грає на трубі в оркестрі, любить майструвати руками. Декілька років провчився у фізико-математичному ліцеї «Лідер» і на сьогодні є учнем Українського фізико-математичного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Хлопець захоплюється фізикою. Марк вже зростом майже зі свою маму.
- Я дуже сумую за тим часом, коли Марк був маленький і його можна було заграбати та пообнімати. Коли я хочу взяти його на ручки, то сідаю на диван, та пропоную йому сісти на ручки, – сміється пані Ксенія.
Усі роки хлопчина мріяв, щоб його офіційно всиновили. Вчора мрія хлопця здійснилася.
- Дитині дуже хотілося бути всиновленою, носити прізвище нашої сім’ї, бути її частиною. Але довгий час це неможливо було зробити через юридичні обставини, пов’язані з його біологічною матір’ю. Цього тижня суд прийняв таке рішення, – зазначає Ксенія.
Сьогодні Ксенія Зубрій та її син Марк - щаслива родина. І про важкий період життя хлопця вже нічого не нагадує.
- З приходом прийомної дитини в сім’ю в нашому житті все змінюється. Діти нас вчать бути кращими, сильнішими, любити по-іншому. Мене Марк навчив прощати і починати кожен новий день з посмішкою і з чистого листка, яким би важким не був вчорашній день. Ми набагато більше отримуємо, ніж віддаємо, - додає щаслива мама.