Що завжди у наших серцях З роками українці не розчаровуються у своїй державі, навпаки – їхній дух міцнішає

Що завжди у наших серцях  З роками українці не розчаровуються у своїй державі, навпаки – їхній дух міцнішає

Що завжди у наших серцях З роками українці не розчаровуються у своїй державі, навпаки – їхній дух міцнішає

Юрій ЗУЩИК

Чи стала незалежність України результатом збігу обставин? Можливо, люди вкладали в неї лише матеріальні сподівання? Соціологи кажуть, що ні: за 24 роки країна пережила кілька криз, дві революції, сьогодні веде війну, але підтримка незалежності зростає.

Союзу із Росією не хочуть
У грудні 1991 року ставлення до незалежності України показав Всеукраїнський референдум. Тоді її підтримали 90,3% тих, хто взяв участь у голосуванні.
Надалі соціологи з року в рік ставили респондентам типові запитання. За даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), у 1992 і 1993 роках, навіть в умовах різкого падіння рівня життя, незалежність підтримали 56% населення.
У лютому 2014 року КМІС зафіксував 83% підтримки незалежності. А за рік після анексії Криму цей показник досяг 91%.
Спілкування державною мовою – одна із ознак підтримки незалежності. За даними КМІС, у 1991–1994 роках близько 44% опитуваних спілкувалися українською мовою, а 56% – російською. У 2014 році до анексії Криму українську обрали 47% населення, а у 2015 році – вже 52%.
Ще одне класичне запитання: «Якими б ви хотіли бачити відносини України з Росією?». У 1993 році відповіли, що «Україна i Росія мають об’єднатися в одну державу» 42% респондентів, у 2013 – 21%, а у травні нинішнього – лише 2%.
«Виразніше за ці цифри описати зміни у ставленні українців до союзу з Росією важко», – коментує дані КМІС «Вечірці» президент інституту Валерій Хмелько.

Від революції до революції
Соціологи Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва ставлять зростання патріотичних почуттів у залежність від великих соціально-політичних потрясінь.
У 2002 році на запитання: «Чи пишаєтеся ви, що ви – громадянин України?», – лише 18% опитаних відповіли однозначно ствердно. Тих, хто не визначився, було чимало – близько 41%.
«Можна сказати, що у 2002 році люди ще не відчували себе українцями», – вважає директор фонду Ірина Бекешкіна.
Перший підйом патріотизму стався у 2005 році – завдяки Помаранчевій революції. Тоді пишалися громадянством уже 54% населення. А невизначених залишалося менше – 31%. Надалі, аж до Революції Гідності, почуття гордості за громадянство зменшувалося. Але у 2014 році, після Євромайдану, патріотизм знову на підйомі. Тих, хто не пишався громадянством, стало 11% опитаних, пишалися ним – 60%. А в 2015 році, під час війни і погіршення рівня життя, кількість тих, хто не пишався громадянством, становила 13%, а тих, що пишалися, – 67%.
Динаміка змін у настроях громадян дуже виразна. Кожне серйозне потрясіння впливало на рівень життя людей. Проте вони не розчаровувалися у своїй країні, а навпаки – їхній дух міцнів. І важкий 2015 рік тут не є винятком.
«Громадяни все більше відчувають належність до своєї країни і відповідальність за неї, особливо у важкі для себе часи, – підбила підсумки Бекешкіна. – Сьогодні нація формується просто на очах».

ВРІЗКА: Найзначнішою позитивною подією є проголошення Незалежності у 1991 році – так вважають 37% громадян, опитаних у липні 2015 року