Українські школи стануть толерантнішими [фото]

Інклюзією передбачено, що діти з особливими потребами вчаться в одному класі із здоровими однолітками. Відтак це формує нормальну самооцінку перших і толерантність других. Такі школи вже є звичним явищем у країнах Європи. Школа № 140 Святошинського району столиці – саме така. Будівля відповідає нормам безбар’єрного середовища (тут все облаштовано для дітей з особливими потребами). Тут є ліфти, пандуси, туалети та душові для учнів на візку.

- Батьки хочуть, щоб їхні діти навчались у суспільстві, спілкувалися з однолітками. Ця школа довго була у реконструкції. І цього року відкрила можливості вчитися для дітей на візках. Ми маємо для цього все необхідне. Якщо в інших школах можна добудувати пандуси, але за відсутності ліфта такі діти зможуть навчатись лише на першому поверсі, то в нашій школі «особливі» діти можуть вільно пересуватися, мають вільний доступ і до басейну, і до всіх кабінетів, – розповідає директор школи № 140 Оксана Євгенівна Семенюк.

Оскільки статус «інклюзивного» заклад отримав недавно, то поки що тут навчаються лише четверо учнів з особливими потребами – хлопчик з ДЦП та ЗПР у першому класі, двійнята з ДЦП – у третьому та шестикласник Ярослав, який має ДЦП. Щодня хлопця привозять до школи батьки. Оскільки асистентів, які мають бути при таких учнях, у школах катастрофічно не вистачає, то на перервах допомагає Ярославу бабуся.

- Ми запрошуємо на роботу студентів V, VI курсів корекційної педагогіки Університету ім. М. П. Драгоманова на посаду асистента. Оскільки у нас передбачено 0,5 ставки, то це робота з неповною зайнятістю, – зазначає директор.

Проте 12-річний Ярослав і самостійно справляється з пересуванням по школі. А пересуватися потрібно багато, адже в шостому класі вже кабінетна система. У хлопця багато друзів. На запитання, який предмет найулюбленіший, відповідає – усі. А заступник директора Юлія Володимирівна Кисіль підтверджує, що хлопцю дуже подобається вчитися, він відмінник. Ярослав мріє стати художником. У школі № 140 хлопцю подобається вчитись навіть більше, ніж у приватній, до якої його возили батьки, коли ще не було запроваджено інклюзивних навчальних закладів.

Крім вивчення загальноосвітніх предметів таким дітям в інклюзивній школі повинні забезпечити корекційну роботу згідно з їхніми потребами. Так, для дітей з ДЦП це можуть бути додаткові уроки плавання або ритміки, для дітей з ЗПР – корекція розвитку та розвиток мовлення.

І хоча часто батьки «особливих» учнів бояться, як до їхніх дітей ставитимуться здорові однолітки, на прикладі цієї школи бачимо, що все гаразд. Головне, щоб педагоги та батьки вчили дітей толерантності.

- Усе нове несе хвилювання, переживання. Перше, що нас хвилювало, – як таких дітей сприймуть їхні здорові однолітки. Адже раніше такі діти навчались в інтернатах, і рідко їх можна було зустріти у суспільстві. Вчителями було проведено велику роботу. Але головне, що на нашому боці були батьки, які запевнили, що підтримають інклюзивне навчання. Інші діти добре сприйняли «особливих» дітей, вони з ними товаришують, спілкуються, відвідують разом бібліотеку. У майбутньому ми відправимо вчителів на курси для вивчення методик навчання «особливих» дітей, – зазначає Оксана Семенюк.

Сподіваємося, що через декілька років такі навчальні заклади вже будуть звичними і нікого не дивуватимуть.