Пам’ятник Петлюрі у Києві: яким він буде і чи буде взагалі
Ольга КОЛЕСНИКОВА
2019 року в Києві мають урочисто відкрити два нових пам’ятники. У січні – монумент Соборності України на честь 100-річчя проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української республіки (ЗУНР). У травні – пам’ятник голові директорії, головному отаману військ УНР Симону Петлюрі.
Спорудження цих пам’ятників передбачене планом заходів, який у КМДА розробили на виконання указу Президента від 22 січня 2016 року та відповідного розпорядження Кабінету Міністрів. Місце, демаєпостатимонумент Соборності, поки щоне визначене. Що ж до пам’ятника Петлюрі, то навколо нього переважають чутки та розмови.
Минулого року, коли щойно оприлюднили указ Президента про відзначення подій Революції, багато галасу наробила заява віце-прем’єра з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка, опублікована «Дзеркалом тижня». На його думку, скульптурна постать голови директорії мала замінити пам’ятник Миколі Щорсу. Деякі столичні ЗМІ подали цю думку як довершений факт, що викликало дискусії і навіть незадоволення певної частини киян.
Проте відведення місця під будь-який пам’ятник – компетенція виключно органів місцевого самоврядування. А за інформацією прес-служби Київради, це питання на сесію міськради ще не виносили. Зведення обох пам’ятників має потрапити до «бюджетного рядка» лише наступного фінансового року, а пам’ятник Петлюрі, очевидно, ще й у рядок Держбюджету-2019. Логічно, якщо Київрада розгляне питання про пам’ятники на цьогорічній осінній сесії.
Нагадаємо, спробу увічнитии пам’ять СимонаПетлюриу столиці вже робили. У травні 2005 року Президент Віктор Ющенко підписав указ «Про увічнення пам’яті видатних діячів УНР і ЗУНР», згідно з яким бронзовий Петлюра мав постати «на розі Володимирської та бульвару Шевченка» (де саме не уточнювали, хоча назване місце здивувало, адже його давно займає пам’ятник Михайлу Грушевському).
Зауважимо, щопостать головного отамана та його роль у революційних подіях сторічної давнини треба розглядати об’єктивно. Бо ж у столичних книгарнях можна знайти не одну книжку, на сторінках яких Петлюра постає таким собі ідеалізованим героєм, лицарем без страху й докору. Але ж існує і «об’єктивістський» погляд на головного отамана. Відомий, скажімо, геть критичний погляд на нього Володимира Винниченка. Є критичні відгуки й інших сучасників. Зокрема в «Історії української держави XX століття» (К., 1994) І. Нагаєвського (США) таумонографії доктора історичних наук В. Солдатенка «Винниченко і Петлюра. Політичні портрети революційної доби» (К., 2007).
Усі ці думки треба врахувати. Якщо Петлюрі суджено постати у бронзі або граніті на одній із вулиць чи площ Києва, то це, безперечно, має бути пам’ятник не «іконі», а живій людині, яка мужньо несла свій хрест, але мала і вади характеру, припустившись помилок.
Нагадаємо, що столичний пам'ятник воїнам АТО облили фарбою та хотіли підірвати.