Правило життя прапорщика Андрія Музиченка: Вижив сам – допоможи іншим!
До війни він займався суто мирною справою – працював бухгалтером. У миті натхнення – творив. Особливо полюбляв інкрустацію бісером. До цієї делікатної мистецької справи долучився ще підлітком. Навчання у 252-й школі на Оболоні, виконання домашніх завдань та відвіданням спортивних секцій, зокрема, з рукопашного бою, забирали весь час. Однак знаходив години для улюбленого рукоділля. Пізніше виготовляв чудернацькі маски, одяг, посуд, прикраси, шкіряні сумки. Переважно в техніці мексиканського племені Уїчолі. Як дізнався з книжок, цю народність ще називають «плем’ям художників».
Андрій із дитинства захоплювався індіанцями. Навіть мріяв поїхати до Аризони. Й досі залюбки занурюється у мистецьку ауру, пов’язану з життям та побутом волелюбних і мужніх індіанців. Постійно розвиває і вдосконалюється своє ремесло, без нього вже не уявляє життя.
Свого часу вступив до Київського вищого інженерного радіотехнічного училища протиповітряної оборони, хоча чесно зізнається, що про кар’єру військового ніколи не мріяв. Поступився бажанню батьків. Вони не поспішали «благословляти» його творчі уподобання та воліли, щоб син обрав більш серйозне заняття. Однак пройти всю курсантську дистанцію у КВІРТУ так і не довелося. Військове училище розформували. Звісно, хлопцям запропонували закінчувати навчання у військових вишах інших міст України. Та курсант Музиченко вирішив, що йому вистачить кваліфікації бакалавра, яку вже отримав…
9 березня 2015 року отримав повістку з Оболонського райвійськкомату. Тривала 4-та хвиля мобілізації.
– З перших днів не було ніякого відпочинку, - згадує Музиченко. - Постійні обстріли, чи не щодня вихід у розвідку. Водяне, Опитне, Піски – ці населені пункти були тоді на слуху. 3 червня, коли «сепари» пішли на прорив, взагалі три доби не спали. Але це війна…
Та повоювати Андрієві довелося лише три місяці.
– На бойове завдання вирушили на БМП. Наш екіпаж – вісім бійців. Поблизу Опитного у бойову машину влучили із протитанкового гранатомета. Троє хлопців загинули на місці, решта отримали важкі осколкові поранення, – згадує Андрій.
Як потім констатували медики, поранення прапорщика, хоч і не фатальне, та нічого доброго не віщували. Була серйозно уражена нога, переламана спина. І контузія. Кілька довгих місяців лікувався у Київському військовому госпіталі. Далі болючий процес реабілітації. У різних українських медичних установах та навіть за кордоном, у Сполучених Штатах. Хоч за таких невеселих обставин, але побував-таки на етнічній батьківщині своїх кумирів-індіанців. Із сумом каже, що індіанці вже не ті, та й романтика їхньої вольниці на просторах Аризони давним-давно вивітрилася.
Згодом Музиченко створив особисту сторінку у Facebook під гучною назвою «Майстерня Живущого». Або, як він жартує, «Майстерня АТОшки Живущого». Саме завдячуючи соціальним мережам і «Вечірка» дізналася про нього. Спочатку заочно познайомилися. Далі зустрілися. Пораділи, що настрій і плани ветерана АТО доволі оптимістичні.
Андрій розповів, що найбільшим попитом користуються зроблені ним інкрустовані бісером фігурки тварин, чоловічі та жіночі сумки з натуральної шкіри. Певну частину грошей із кожного реалізованого замовлення він перераховує до військового шпиталю, на лікування та допомогу пораненим бойовим побратимам.
Така принципова позиція ветерана АТО: вижив сам – допоможи вижити іншим!
До слова 24-25 серпня майстра із його незвичними виробами можна буде побачити на Андріївському узвозі. Шукайте!
- 24-го на Андріївському узвозі. На Андріївському буду 24-25 серпня із усіма своїми скарбами))) Чекаю на зустріч із вами)), - написав Андрій на своїй сторінці у Фейсбуці.