Навіщо поліція сім років покриває злочинців, які зірвали меморіальний монумент?
Хто викрав бронзовий монумент із головою коня і погруддям заслуженого тренера України Володимира Нагорного? Це питання постало перед столичними правоохоронцями ще сім років тому. Проте замість ретельного рослідування поліцейські продовжують покривати організовану злочинну групу, яка вкрала дорогоцінний пам’ятник на міському цвинтарі «Берківці».
Украдена пам'ять
Володимир Нагорний — людина, добре відома не лише в Києві, а й далеко за межами України. У радянські часи він разом зі своєю дружиною Ольгою Сінькевич тренував армiйських п’ятиборцiв, які ставали володарями Кубку СРСР, чемпiонами в особистiй першостi СРСР та переможцями мiжнародних змагань. За цi досягнення кожен із подружжя отримав почесне звання — «Заслужений тренер України».
У молодості Володимир Петрович був усебічно розвинутою особистістю. Захоплювався не лише кінним спортом, а й історією. Володів різними видами зброї, блискуче виконував складні каскадерські трюки і давав корисні поради режисерам-постановникам. Знiмався у багатьох кінофільмах: «Бумбараш», «Гадюка», «Весiлля в Малинiвцi», «Вечiр на Івана Купала», «Ад’ютант його превосходительства», «Дума про Ковпака»...
На жаль, у липні-1979 року знаменитий кіннотник трагічно загинув. Його поховали на Берківцях (військова ділянка №77). За давньою традицією, пiсля прощання у колишньому кiнному манежi Олексіївського училища в останнiй путь вершника проводжали конi. А наступного року на могилі покійного тренера встановили 170-сантиметрову гранiтну колонку з бронзовим монументом — погруддям Нагорного, який обіймає рукою шию та голову любимого коня. Автор твору — народний художник України, академік Академії мистецтв Юлій Сінькевич.
— Коли Юлій Львович працював над цим памятником, я приїхала у майстерню верхи, коня ліпили з натури, — пригадує Ольга Синькевич. — Бронзовий монумент простояв на могилі більше 30 років. А восени 2010 року він загадково зник. Довгий час на верхівці гранітної колонки залишався важливий для слідства бронзовий елемент анкерного кріплення. Проте у квітні-2017 його теж викрали. Зібрані мною документи зухвало знищуються і не приєднуються до матеріалів справи. Таке враження, ніби у нашій країні обкрадають не лише живих, а й померлих…
Хто і як міг скоїти цей злочин? В адміністрації цвинтаря лише безпорадно розводять руками: мовляв, нічого «не бачили». Проте таке лукавство викликає більше запитань, аніж відповідей. Як можна «непомітно» зірвати з гранітної колонки пам'ятник, котрий важив більше двох центнерів? Тим більше, що вкрасти без використання спеціальної техніки взагалі неможливо.
Наругу «перешили» на крадіжку
— Існує декілька версій викрадення пам'ятника, — продовжує Ольга Сінькевич. — Дехто вважає, що бронзу ніби-то здали на переплавку. Але я в таке не вірю. Адже доволі важка й габаритна фігура не може бути здобиччю алкоголіків чи наркоманів, які «спеціалізуються» на викраденні невеликих барельєфів та металевих огорож. Як підказує мені інтуїція, пам'ятник спочатку заховали на самому цвинтарі, щоб у подальшому продати на аукціоні та встановити у приватному маєтку цінителя мистецтва. Такий висновок напрошується у зв’язку з хуліганськими діями невідомих молодиків: вони намагалися побити телеоператорів, забороняючи при цьому проводити зйомку на могилі мого чоловіка…
Проте набільше дивує реакція з боку правоохоронних органів, які протягом шести років розцінювали цей злочин як банальну наругу над могилою. І лише у травні 2017 року, зважаючи на численні скарги від Ольги Сінькевич, київський прокурор Володимир Павлик виніс постанову про зміну кваліфікації кримінального правопорушення. Таким чином, ст. 297 КК «перешили» на ч. 5 ст. 185 КК (крадіжка).
На данний час безпосередньо цієї справою займається слідчий Андрій Семчук, який завзято ліпить «глухаря». З приводу такої бездіяльності неодноразово лунали депутатські заяви і направлялися запити до відповідних інстанцій. На «бойовому» рахунку Ольги Сінькевич — близько 200 листів-скарг, на які вона роками отримує примітивні відписки. Як наслідок, трьохтомне кримінальне провадження й досі припадає пилюкою на полиці Подільського райуправління поліції.
Слідство й досі керується версією-байкою: мовляв, той важкелезний бронзовий монумент було зірвано з гранітної колонки зусиллями (увага!) лише однієї людини. Тобто, виходить, що якийсь бомж-злодюжка тихцем-нишком «зняв» 200-кілограмовий монумент і під пахвою «виніс» із цвинтару до «потрібного» місця схованки?
Цитуємо з матеріалів кримінальної справи: «В період часу з 29.07.2010 року до 14.45 годин 07.11.2010 року не встановлена слідством особа, перебуваючи на території міського кладовища «Берківці», що розташоване по вулиці Стеценка, 18 у м. Києві, на місці поховання Нагорного В.П., а саме на ділянці №77 (ряд 15, місце 33) таємно викрала пам’ятник, що належить Сінькевич О.Л., чим завдала матеріальної шкоди».
У матеріалах кримінальної справи є експертний висновок, наданий Ользі Сінькевич фахівцями Інституту електрозварювання імені Патона: «… мінімальне зусилля, необхідне для демонтажу монументу, досягає рівня 11700 кг/с. Таким чином, демонтувати монумент вручну, без застосування підйомної техніки було неможливо».
Такої ж думки дотримується й член-кореспондент НАНУ, доктор технічних наук Валерій Позняков: за його словами, для проведення цієї «монументальної» операції використовували, як мінімум, одного стропальника, вантажний автомобіль і підйомний кран вантажопідйомністю щонайменше 15 тонн. Зважаючи на ці та інші докази, в черговий раз постає питання: коли ж, правоохоронці, врешті-решт, розслідують гучну справу і перестануть покривати злочинців? Невже нова поліція перейняла сумнозвісну «естафету» старої міліції?