Зліт та падіння першого київського хмарочосу
Сьогодні багатоповерховим будинком вже нікого не здивуєш. Більшість мегаполісів світу останні сто років значно «виросли», перетворившись на справжні джунглі зі скла та бетону. Не оминула ця доля й Київ. За часи незалежності в нашому місті з’явилася низка висотних будинків, які сміливо можуть претендувати на звання хмарочосів. Багато киян навіть не здогадується, що перший справжній хмарочос з’явився у столиці понад 100 років тому.
.jpg)
Хмарочос Гінзбурга з боку вулиці Інститутської
В далекому 1912 році на розі вулиць Ольгинської та Інститутської виріс перший у тодішній Російський імперії хмарочос. Його власником був будівельний магнат Лев Гінзбург, якого за життя називали «королем київських підрядників». Серед побудованих фірмою цього комерсанта проектів – будівля Національного банку, Будинок Вчителя, Київська філармонія.
Втім, справжніми перлинами у колекції пана Гінзбурга були два прибуткових будинки, які належали йому особисто. Перший – так званий «київський Париж» на нинішній вулиці Городецького. Другий будинок був розташований зовсім поруч, – 11-ти поверховий гігант, який одразу прозвали «Хмарочосом Гінзбурга».
Унікальний прибутковий будинок займав площу цілого кварталу. Під час будівництва довелося знести кілька дво- та чотириповерхових будівель, щоб звільнити площу під диво-будинок. Хмарочос будували в авральному темпі та витратили на нього 12 мільйонів цеглин і понад півтора мільйони царських рублів – третину річного бюджету тогочасного Києва.
Результатом будівництва стало зведення небаченої раніше споруди. Дім містив 90 розкішних квартир та перші в Києві електричні ліфти американської фірми «Otis». Звісно, життя в будинку, який утримував цілий штат особистої прислуги, коштувало недешево. Середня вартість квартири у хмарочосі Гінзбурга становила 1300 рублів на рік. Нечувані гроші, адже тогочасна зарплата пересічного киянина становила приблизно 230 рублів на рік.
Будинок одразу ж уподобала київська еліта. Тут оселялися найбагатші люди міста: купці, промисловці, генерали. Модний столичний художник Олександр Мурашко відкрив на останньому поверсі будинку власну майстерню-судію, де навчав живопису дітей київських багатіїв.
Проект будинку
Загальна висота будівлі сягала 60 метрів, а один із кутів хмарочосу прикрашала невеличка вежа зі шпилем – і це викликало курйозні ситуації. Прочани, які тисячами приїздили на поклоніння київським святиням, часто приймали вежу хмарочоса Гінзбурга за церковну баню та побожно хрестилися, проходячи повз будинок.
Драматичні корективи в розкішне життя мешканців та господарів будинку внесли революційні події 1917 року. Після утвердження в Києві влади більшовиків, хмарочос Гінзбурга націоналізували та розмістили у ньому комунальні квартири. Його власник відмовився емігрувати за кордон та зрештою залишився ні з чим. Радянська влада активно воювала з капіталом, тому Лев Гінзбург, позбавлений можливості вести бізнес, помер у злиднях.
Вежа хмарочосу зі шпилем. Кадр із кінофільму «Людина з кіноапаратом»
Київський хмарочос деякий час залишався найвищою будівлею СРСР, доки у 1928 році в Харкові не звели славнозвісний Держпром. У ті часи будинок Гінзбурга став «героєм» всесвітньовідомого кінофільму «Людина з кіноапаратом» режисера-експериментатора Дзігі Вертова.
«Чорним днем» в історії споруди стало 24 вересня 1941 року. Відступаючи з Києва, радянські війська замінували всі важливі будівлі міста. Після того, як німці зайняли місто та розмісилися в найкращих будинках, радянські диверсанти привели в дію вибухівку. В повітря злетів майже весь центр Києва, зокрема й хмарочос Гінзбурга.
Руїни будинку. Фото повоєнних часів.
Руїни будинку почали розбирати після війни. На жаль, хмарочос не вписувався у новий сталінський проект відбудови Хрещатика і його вирішили не відновлювати. Залишки прибуткового будинку Гінзбурга розібрали, а на його місці спорудили готель «Москва», який пізніше перейменували на готель «Україна».
Так завершилася коротка, але яскрава історія першого київського хмарочосу. Цікаво, яким би він був зараз, якби пережив війну та радянську владу? Скоріш за все, найдорожчий будинок дореволюційного Києва і в наші часи привертав би увагу багатіїв і богеми. Втім, це лише припущення. Історія не знає умовного способу.