Як підлітки для задоволення і з користю під вітрилами по Дніпру ходили [фото]

Як підлітки для задоволення і з користю під вітрилами по Дніпру ходили [фото]

Для багатьох підлітків не буде чимось незвичним провести три місяці літа у прохолодній кімнаті за комп’ютером, попиваючи водичку та дивлячись улюблені серіали. Проте, є чудова альтернатива...

Під вітрилами в честь 100-річчя революції

Обласна краєзнавчо-пошукова експедиція, організована Київським обласним молодіжним центром дала змогу трьом десяткам хлопців і дівчат з Києва і області не лише провести гарно час на природі, а й дізнатися більше про історію рідного краю. Краєзнавчо-пошукову експедицію було організовано на  честь вшанування 100-річчя української революції.

Команда мала вирушати в подорож на яхтах із Переяслав-Хмельницького яхт-клубу. Як виявилося, яхта – це не обов’язково примхи "мажорів", це потяг душі романтиків й авантюристів до пригод та неймовірно красивих пейзажів. Кожен плавзасіб, на яких ми йшли по Дніпру – яхти «Переяслав» і «Віола» й катер «Тверезий/Нетверезий» - були створені умілими руками їх капітанів.

Спочатку ми відвідали  історико-етнографічний заповідник «Переслав» - музей під відкритим небом. Кожна група мала завдання дослідити по два музеї. Вражаюче!  А після обіду, звареного на багатті, ми вирушили в похід. Перший день подорожі зустрів нас прохолодним повітрям, сірим, затягнутим хмарами, небом та неспокійним Дніпром. Все-таки під вечір нам вдалося пришвартуватися до берега.  Зупинилися  поблизу  Трахтемирівського заповідника, відвідали Скіфське городище. Увечері нас чекав ексклюзивний «Командорський» борщ і теплі знайомства. А біля багаття капітани й науковий керівник експедиції історик Валерій Шевченко розповіли нам про цей містичний півострів.

Містика Трахемирова

Трахтемирівський півострів – найбільш містична і найменш заселена частина Київської та Черкаської областей. Людей тут дуже мало, а ті що є, часто видаються фріками, диваками, божевільними, чаклунами, характерниками, відьмами чи й чимось страшнішим. У самому серці півострова – колись резиденції гетьманів і головній козацькій святині, а тепер зруйнованому і відвойованому Природою селі живе всього двоє чи троє людей, один з них – Хранитель, Скіф – він же Олег Георгійович, якого численні послідовники вважають сталкером місцевої аномалії і Провідником по місцях сили півострова. Окрім нього тут мешкає Дух-Господар Півострова, і ще численні Духи, сили та інші ефірні, астральні, духи, неіснуючі створіння.

Остаточне знелюднення півострова відбулося при будівництві канівського водосховища, яке супроводжувало затоплення (і, відповідно, відселення мешканців) багатьох довколишніх сіл; у дев’яностих – через захоплення півострова тодішнім олігархом І.Бакаєм, який створив тут перший в Україні приватний заповідник на 11000. Символом врядування олігарха стало будівництво вертолітного майданчика на місці козацького цвинтаря XVII століття і руйнування давніх могил. Нам розповіли, що в давні часи тут було море. Кажуть, залишки того моря, ще досі десь в глибині під півостровом. Вони, буцім-то, відповідальні за місцеві аномалії – погодні, емоційні, та «енергетичні». За скіфських часів тут було величезне городище, яке за однією з версій, було столицею Царських скіфів. Тут же розвивалася трипільська культура, зарубинецька (Зарубинці, історичний Заруб – тут же, тільки, під водами водосховища).

Існує легенда, що саме тут, на горі Марків Шпиль, Тарас Шевченко написав поему “Сон”. Є тут і місця, на кшталт Лінзи, де, ніби, можна побачити майбутнє й минуле, чи й потрапити в “паралельний світ”.

Букринський плацдарм і «Берегиня»

Прокинулася о четвертій годині ранку, без будильника. Подорож до села Балико-Щучинка, де ми відвідали Меморіальний комплекс Героїв Букринського плацдарму. Саме звідси восени 1943 року мала початися військова операція з визволення Києва -  форсування Дніпра бійцями 1-го Українського фронту. Але наступ військ виявився невдалим. У Дніпровій воді й на Букринській висоті полягло 250 -500 тисяч радянських бійців (а скільки – партизанів і місцевого населення – й досі невідомо). В 1985 році  на місці давньоруського городища Чучин, з фортецею й 4-хметровими  оборонними  валами XI-го століття, було споруджено Меморіал  пам’яті.

Опісля ми вирушили до острова неподалік міста Ржищів. Облаштувавши наметове містечко, увесь вечір дивилися історичні фільми, співали пісні під гітару, пили смачний чай. Наступного дня відвідали Ржищівський історико-краєзнавчий музей й вирушили до села Стайки, де зранку підкоряли кручі, щоб дістатися до місцевого музею «Берегиня».  Впродовж 30 років люди приносять сюди речі, які, як сказала директор Інна Степанівна Лавріненко «знаходять у скринях». Тут можна побачити і предмети домашнього ужитку 19 сторіччя, і картини місцевих художників, і цікавинки «родом з СССР».

Експедиція закінчилася дуже несподівано. Йдучи Дніпром до Українки, ні в кого  з нашої команди не було відчуття того, що ось-ось треба їхати додому. Навпаки,  пригоди тільки починалися, а вже було кинуто якір.

Аще круто те, що під час мандрівки зовсім не хотілося дістати мобільний телефон і зникнути в онлайні. Власне, заради таких моментів і варто виходити із зони комфорту...

Оксана Мартинкова, Наталя Плохотнюк