«Небесні акули» кидають виклик часу: в Україні змагаються раритетні планери

Змагатимуться планеристи найвищого класу – легенди українського планерного спорту, серед яких – багаторазові чемпіони України, Європи й світу, майстри спорту Олег Михайличенко, Ігор Гапонович, Олег Бондарчук, Юрій Шубелко, Роман Кривобок, Роман Талащук, Микола Кононенко, Антон Воронін. І, звісно, найдосвідченіша планеристка України, багаторазова чемпіонка світу, абсолютна чемпіонка Європи, льотчик I класу, інструктор–льотчик– планерист, заслуженный мастер спорту СРСР і України з планерного спорту Валентина Топорова.

Вони з любов’ю називають свої планери небесними акулами. Ці надлегкі літальні апарати вагою 250—500 кілограмів без двигуна можуть ширяти під хмарами десятки годин, долаючи величезні відстані (рекорд України — 1010 кілометрів). Щоб протриматися в піднебессі якнайдовше, пілоти ловлять повітряні потоки і на цій, так би мовити, хвилі долають за годину понад сто кілометрів. Про це розповів командир планерної ланки Центрального аероклубу України ім. О.К. Антонова Олег Михайличенко/

- Україну вважають колискою планеризму колишнього Радянського Союзу. Адже саме на кримській горі Коктебель далекого 1923 року вперше провели змагання з цього виду спорту. І хоча нині, на жаль, такі літальні пристрої у нас не виготовляють, та залишилася добра традиція щороку проводити чемпіонат України серед планеристів, - зауважила беззмінний  головний суддя змагань Ніна Батанова.

Програма передбачає два класи перегонів: стандартний (на дистанції 291 кілометр) та відкритий (345 кілометрів). М? аксимальний маршрут Чемпіонату – 750 км. Спеціальний маршрут потрібно подолати за встановлений час і якнайшвидше повернутися до місця старту .

Володимир Спасіченко, який із землі керує змаганнями в небі, впевнений, що це найоб’єктивніший вид спорту, адже на планерах встановлено супутникову систему навігації, котра автоматично реєструє всі дані польоту. А вже за записами судді визначають, який результат найліпший.

На аеродромі «Бузова»  вдалося зберегти 51 одиницю авіційної техніки: 10 буксирувальників «Вілга» і 41 планер «Бланік – Л-13» (і 31 з них літає)!

Спортсмени  готують планер до польоту, викочують його на старт. В задню кабіну сідає інструктор, в передню - спортсмен. Надіто парашут, закрито кабіну. Підрулює літак-буксир, який супроводжує чіпляє трос від літака до планера, буксировщик починає розбіг.

Планер відривається від землі, літак тягне його все вище, і світ, на землі такої невеликої, все розширюється перед поглядом, горизонт пливе в далечінь. 600 метрів, інструктор відкриває замок відчеплення, літак йде на посадку, а планер залишається один на один з небом. Тепер завдання - знайти висхідний потік теплого повітря,  набрати в ньому висоту і летіти далі, відшукуючи потоки, потім знижуючись, потім знову набираючи висоту. Ось планерист відчуває поштовх під крило, варіометр показує набір висоти, планер стає в спіраль. Стрілка висотоміра показує збільшення висоти: ми в потоці. Набрана висота, що ширяє політ почався. Перед нами маршрут.

- Тут немає місця шаблонам, жоден політ не схожий на інший, - розповідає легендарна чемпіонка Валентина Топорова, - Для досягнення успіху треба добре знати "правила гри", що являють собою сплав законів метеорології і теорії польоту. А оскільки нам невідомий наступний хід "суперника" у вигляді чергового сюрпризу погоди, то прийняття рішень супроводжується гострим почуттям ризику, настільки рідкісним і бажаним для розпещеного комфортом сучасної людини. Саме вміння визначити і не переступити в кожному польоті допустимий ступінь ризику відрізняє спортсменів високого класу. Я підходжу до хмари і завжди знаходжу потік. Раніше маршрути прокладали по карті, зараз є супутникові навігаційні системи.

- На жаль, останнім часом Чемпіонати світу і Європи в відкритому гоночномуй стандартному класах проходять без участі спортсменів України, оскільки в наших аероклубах немає планерів цих класів (лише  планери клубного класу). Навіть та техніка, що збереглася в клубах, і може бути відремонтована, невиправдано списуєтья  ЦК ТСОУ без узгодження зі спеціалістами планерної федерації. Практично в Україні лише Київський, Вінницький і Рівненський аероклуби по-справжньому займаються планерним спортом, - зазначив Президент Федерації планерного спорту України, депутат Верховної Ради України Леонід Козаченко, - Хоча Україна планерна визнана в світі. Особливо жінки, які входять до 1-ї десятки найсильніших чемпіонів світу! На цей рік держава виділила всього 34 тисячі грн., а потрібно як мінімум 1,5 мільйонів. Фінансування цього виду спорту на 70% залежить від спонсорів.

Відчути небо змогли і представники преси. Спершу – перевірка медиком, інструктаж, і тільки потім тебе підпускають до літального апарату. Одягають парашут ПЛП-60 і  міцно пристібають вже у самому планері, який піднімає у повітря спеціальний літак-буксирувальник. Найбільший кайф – це трюки інструктора у повітрі: «гірка» й «спіраль».

Відчуття – неймовірні.