Під Києвом перепоховали близько двохсот захисників і визволителів України 1941-1943 років

Лісопосадки, городи, поля, узбіччя доріг. Під ними — тисячі загиблих солдатів, колись залишених на полі бою. Пошукові загони Києва й області, які входять до складу Українського благодійного фонду пошуку «Пам’ять» обстежать місця найбільших боїв навколо столиці часів Великої Вітчизняної війни. Вилучають бомби, снаряди, міни і по–людськи ховають солдатів.　

В урочищі «Суха» поблизу хутора Петрівський, що в лісах Вишгородського району,  у братській могилі з військовими почестями поховали останки 46 бійців Червоної армії, які загинули в боях за Київ у 1941-1943 роках.

- На жаль, - каже керівник пошуковї групи Олександр Тарасюк, -  цього разу не вдалося встановити жодного  прізвища загиблих бійців.

- Кілька бійців, знайдених пошуковцями поблизу, мали на ногах телефонний кабель, - долучається командир пошукового загону ім. генерала Ватутіна Микола Петров, - Очевидно, місцеві жителі таким чином стягували загиблих бійців до якоїсь спільної ями чи могили й присипали землею. Найважче – не просто знайти бійця, а встановити його імя, а тим паче – знайти родичів. А ще важче інколи – поховати бійців.  Деякі голови прикиївських населених пунктів відмовляють у перепохованні знайдених героїв, мовляв «Я вам що – похоронне бюро?!»

У селі Гатне, на південній околдиці Києва перепоховали 110 радянських бійців і офіцерів, загиблих під час оборони та визволення Києва.. Їх знайшли під час пошукових експедицій в Баришівському та Березанському районах Київщини. У цьому меморіалі поховано вже понад тисячу захисників Києва, які знайшли свій спочинок в результаті 10-річної роботи пошукового загону "Дніпро-Україна".

 - Можливо, для когось це вже стало банальною фразою, що поки не упокоївся з миром останній солдат, війна не закінчується.  Мабуть, це правильно. Я вважаю, що всі захисники Києва і взагалі всі, хто пройшов цю війну, заслуговують бути не безіменними, не зниклими без вісті, а похованими за християнським звичаєм з відданням усіх військових почестей, - зазначив командир пошукового загону «Дніпро-Україна» Сергій Распашнюк.

Зі ста десяти знайдених вдалося встановити особи вісімнадцяти загиблих. Вісім з них служили в четвертому полку повітряного спостереження, оповіщення і зв'язку. Це  Хесин Арон Михайлович, старший політрук роти. Криволап Адам Федорович, 1911 року народження, уродженець Чернігівщини, воєнтехнік другого рангу. Пекуровський Еліко Іонович 1912-го року народження. Житницький Юрій Володимирович 1918-го р.н., лейтенант, киянин. Столітенко Петро Антонович, уродженець Васильківського району, лейтенант. У записці зазначено, що у нього була дружина - Столітенко Анастасія. Косий Антон Квинтільянович, 1915 р.н., з Житомирщини, начальник радіостанції. Ік Самсон Львович - офіцер, лейтенант. Орел Володимир Омелянович, 1904-го р.н., родом з Попільнянського району Житомирської області, лейтенант.

Завдяки інформації, зібраної пошуковцями,  вдалося встановити, що з червня по вересень 1941-го цим полком було збито понад сто літаків супротивника.  Особисті речі чотирьох полеглих воїнів передані рідним, решта речей з підтверджувальними документами, передано до музею радіотехнічної бригади повітряного командування «Центр» ПС ЗС України.

За словами представника пошукової групи Сергія Саюка, все це було знайдено на місці бою, під час оборони міста Києва у 1941 році, в районі міста Березань при спробі виходу з оточення. Це так звана Семенівська дорога. Зараз там болото і непролазні хащі. Знайти її вдалося завдяки знімкам аерофотозйомки.

У прикиївському селі  Юрівка в братській могилі знайшли вічний спокій 9 бійців.

Ці солдати загинули у 1941 році під час оборони Києва. Під час Другої світової війни через Віту-Поштову та Юрівку проходив передній край оборони Києва.

 Столичні пошуковці спеціалізованого пошукового обєднання «Вертикаль» і ГО «Невідомий солдат» у Малині перепоховали останки  41 бійця, загиблих у Другій світовій війні

За словами голови громадської організації «Спеціалізоване пошукове об’єднання «Вертикаль» Володимира Жарка, в лісах, на полях,  городах лежать набагато більше останків загиблих воїнів. На жаль, вдалося ідентифікувати лише чотири особи. Серед них єврей, росіянин, азербайджанець та вірменин.

Іван Григорович Воскресов з Батайська під Ростовом, загинув в перші дні війни, - розповідає Володимир Жарко – Його розшукала онука, якій і передали останки її дідуся.  Молодший лейтенат Агаджанян Сейтрак Арутюнович завдяки підтримки заступника посла Вірменії в Україні повернувся на вічний спокій у Вірменію. Хоча перед самою війною він одружився з 17-річною дівчиною з Ковеля. І в його посмертному медальйоні були вказані дані матері-вірменки й дружини-волинянки. Дружина розшукувала свого коханого аж до самої своєї смерті.. Єфрейтор  Тагієв Абузав Кара-огли з Азербайджану, якого родичі розшукували до останнього, навіки лишився в українській землі. Ні посольство Азербайджану (до речі, прізвище посла – теж Тагієв), ні Спілка азербайджанців не відповіли на жоден лист пошуковців. Тут же поховали й техніка-інтенданта Епельбаума з Волин, з селища Мацеїв. Його родичів розшукати не вдалося. Скоріш за все вони потрапили до тих 20 тисяч євреїв, розстрілянирх нацистами в 1942 році в селищі Мацеїв. Не змогли приїхати й рідні Анатолія михайловича Сєлянінова з Архангельська (РФ).

…. Біля братських могил  відбулися мітинги-реквієми, молебені за загиблими і традиційний салют. Головне, щоб лишалася пам'ять.

Щороку в Україні знаходять останки близько 3 сотень бійців. 

 - На превеликий жаль, держава не підтримує пошуковців. Усе – на голому ентузіазмі! Такі пошукові роботи не можна зупиняти!», – наполягає учасник бойових дій Віктор Сошанський.  Каже: багато його товаришів залишилось на полях бою, і це теж не можна забувати…  Вони з неба дивляться на нас.

Нагадаємо, у Києві через листи 1941 року шукають родичів військових.