«Сіра зона» історичного Подолу: будинок Новікова
У центрі української столиці – десятки занедбаних будівель – памяток історії, архітектури та культури. І абсолютно нікого не цікавить, що історичне обличчя Києва невблаганно руйнується. Найбільше таких будинків – у історичному серці Києва – на Подолі. Будинок за адресою Верхній Вал, 28/12 – еклектична споруда в дусі «київського ренесансу» з кутовою баштою – споруджено в 1893 році за проектом архітектора Миколи Казанського. Власником будинку, на замовлення родини якого здійснювався архітектурний проект, був Іван Семенович Новіков – купець І гільдії, великий землевласник, один із найуспішніших комерсантів тодішньої Російської імперії. Разом зі своїм братом вони займалися рибним промислом. Успішна комерція поєднувалася з активною громадською роботою в Києві. Новіков забезпечував робітників своєї фірми ліками, побудував парафіяльну школу, лікарню й храм святого Серафима у Пущі-Водиці. Він був членом міської Думи й вирішував питання освітлення міста, впорядкування доріг і земельної власності.
У 1917 році під час єврейських погромів родина Новікова, в якого було 12 дітей, дала прихисток євреям. Під час Жовтневого перевороту 1917 року брата Івана Новікова більшовики розстріляли в сусідньому будинку, а Іванові з родиною вдалося уникнути смерті. Правда, будинок експропріювали й перетворили на комуналки. Згодом у будинку в різні часи були продмаг робітничого кооперативу, книгарня, ресторан «Дніпро», Подільський РАГС.
Нині будинок Новікова – «сіра зона» Подолу. Схований за іржавими риштуваннями, за останнх 15 років він стерся з пам’яті й уваги киян. На початку 2000-х нащадки родини Новікова сподівалися на реставрацію будинку. Один із онуків купця – художник Юрій Новіков, який товаришував із Богданом Ступкою, тодішнім міністром культури, організував зустріч міністра, своєї родини й гостей прямо в будинку, де ще можна було побачити розкішну ліпнину, роздивитися фрески на стелях, походити залами. Це був вечір пам’яті батька художника – Георгія Новікова, який свого часу написав книжку «Київські замальовки» і залишив після себе листа Ступці з проханням зберегти пам’ятку архітектури.
Автор матеріалу була присутня на цій зустрічі й сама намагалася доучитися до кампанії за збереження будинку. Але все виявилося марним.
Але, очевидно, посади міністра було замало для того, щоб серйозно зайнятися будинком. Статус пам’ятки культурної спадщини будинку присвоїли аж у 2011 році, вже по смерті Юрія Новікова. Сьогодні нащадки купця Івана Новікова не вірять, що пам’ятку можна врятувати, переконані – «все давно куплено».
У державному реєстрі прав власності на нерухоме майно зазначено, що будинок Новікова перебуває в активі закритого акціонерного товариства «Консул», зареєстрованого в 1995 році. До складу товариства ввійшли сім фірм, які вже давно «почили в Бозі». Нині справами ЗАТ «Консул» опікується юридична компанія «Ілляшев та партнери». Засновник компанії Михайло Ілляшев пояснив, що «Компанія «Консул» перебуває в процедурі банкрутства, це тривала справа. Було непросто знайти інвестора, який би погодився фінансувати реконструкцію, адже «Консул» не може продавати будинок до того моменту, як його реконструюють».
Кому ж насправді належить будинок Новікова?
Юристи пояснюють: навіть якщо власник об’єкта передає будівлю як погашення боргу кредиторам (що є типовою схемою зміни власника), вимоги до охорони об’єкта культурної спадщини поширюватимуться на всіх його інших нових власників. За цим має стежити держава в особі її уповноважених органів.
У витязі з державного земельного кадастру Подільської РДА вказано, що земельна ділянка за адресою вул. Верхній Вал, 28/12 (літ. А) площею 0, 1403 перебуває в комунальній власності міста. Речове право – оренда земельної ділянки – належить АТЗТ «Консул», яке збанкрутувало й заборгувало кредиторам суму 182 622 597, 12 грн. до 2021 року. Але за законом, якщо будівля, що є об’єктом культурної спадщини, перебуває в користуванні боржника на праві оренди, він не є його власником та не має права передавати його третій особі без погодження органу охорони культурної спадщини (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Дана норма не містить винятків, у тому числі, для судових рішень.
На інформаційний запит щодо охоронного договору між «Консулом» і державою, Департамент культури міста Києва відповів, що інформація про власника або замовника робіт у Департаменті відсутня. Науково-проектну документацію Департамент не погоджував, дозвіл на виконання робіт не надавав. Охоронний договір не укладено. Відповідно до інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно, на зазначений житловий будинок накладено арешт. Питання щодо права власності на будівлю вирішується в судовому порядку. Це означає, що з боку Київради ніхто особливо не цікавився долею будинку, а з боку нового власника ніхто не подавав органам державної влади так званого паспорта пам’ятки, акту технічного стану пам’ятки, опису культурних цінностей об’єкта, плану поверхів тощо.
В такому випадку дуже цікаво, в який спосіб і коли саме ЗАТ «Консул» збирався реконструювати будівлю? Суди між «Консулом» і Київською міськрадою тривають.
Тим часом будинок Новікова поволі перетвориться на руїни, і власникам вже не доведеться оформлювати паспорт об’єкта культурної спадщини, підписувати охоронні договори й витрачати кошти на реконструкцію. Залишиться просто орендована земельна ділянка, якою розпоряджатися значно простіше. Як згадувалося раніше, якщо йдеться не про об’єкт культурної спадщини, а просто про орендовану землю, вона цілком може бути предметом купівлі-продажу для погашення заборгованості.
Київська міська рада (в особі прокуратури) подала апеляцію в справі розірвання договору та повернення земельної ділянки Києву. Постановою Вищого господарського суду України справу направлено на розгляд до господарського суду Києва. Але віз і понині тут.
Автор скористалася матеріалами розслідування «Доступ до правди» й проводила власне розслідування
Далі буде…….