96 діб тримав оборону з побратимом у оточенні: в Білогородці прощаються із Захисником Тарасом Свідзінським

Тарасу Свідзінському назавжди 35 років. Фото: фейсбук
Тарасу Свідзінському назавжди 35 років. Фото: фейсбук

У центрі села Білогородка і досі розміщений бігборд, присвячений йому, а на Дереві Надії Білогородської громади висів його жетон. І поки не було офіційної звістки, ми трималися за надію, що він повернеться.

«Ми чекали на нього вдома. А завтра будемо з ним прощатися», — пишуть у Білгородській громаді про загиблого на фронті Тараса Свідзінського.

Сьогодні, 21 листопада, об 11:00 у Білогородці розпочнеться церемонія прощання з відданим Захисником України.

Тарас народився й навчався у школі в Києві, але його юнацькі роки тісно пов’язані з Білогородкою — адже тут жила його бабуся, до якої він приїздив разом із мамою і тут проводив більшість вільного часу.

Після школи Тарас оселився в Білогородці, він вступив до будівельного коледжу, здобув фах будівельника, а згодом пройшов півторарічну строкову службу в МВС України.

Уже у 20 років почав працювати на заводі «Антонов» у Києві.

«Клепав крила літаків, з’єднував деталі авіаційних конструкцій. Літаки цікавили його й поза роботою — Тарас захоплювався авіамоделюванням і самостійно проходив курси», — розповіли земляки.

Разом із сестрою займався дзюдо.

Згодом залишив завод і пішов працювати за фахом — будував у Києві та області, зокрема й у Білогородці.

«Від початку повномасштабного вторгнення Тарас долучився до територіальної оборони Васильківського району. Після пів року служби повернувся до рідної Білогородки», — згадують у селищі.

Білборд з фото Тараса Свідзінського у час, коли Захисника вважали безвісти зниклим

Коли Тараса призвали на військову службу, військово-лікарська комісія визнала його непридатним за станом здоров’я.

Але він не погодився з висновком лікарів і сам звернувся до територіального центру комплектування, звідки його направили до військової частини.

Пройшов півторамісячну військову підготовку, склав присягу й розпочав службу стрільцем-снайпером механізованого батальйону 33-ї окремої механізованої бригади.

Донеччина з кривавим Покровським напрямком стали місцем, де Тарас Свідзінський давав відсіч ворогу.

«96 діб у повному оточенні. Тарас тримав позицію удвох із побратимом. За цей час вони пережили кілька важких штурмів. Бувало, ворог підходив так близько, що до їхньої позиції залишалося якихось п’ять метрів. І тоді гранати летіли просто в бліндаж.

Обстріли не припинялися. Як згодом розповів командир частини, довкола була випалена земля. Рятувало лише укриття, яке Тарас облаштував глибоко під землею», — ось такі реалії переживав військовий з Білгородки на Донбасі.

За час оборони Тарас знешкодив сімох окупантів. Навіть у тій критичній ситуації він не здався в полон. Ворог стягнув сили й знову пішов на штурм.

На останній штурм. «Саме тоді до їхнього бліндажа забігли інші побратими. Під час цього штурму вони зазнали поранень та, на жаль, загинули.

Певний час Тарас вважався зниклим безвісти. Через три дні після звістки про його зникнення сестра Оксана дізналася, що брата вже немає. Дізналася з відео в російських пабліках», — поділились земляки.

Офіційне сповіщення про загибель Тараса родина отримала лише 16 листопада 2026 року.

У цей важкий час поруч із родиною був командир військової частини, де служив Тарас, — Дмитро Паліса.

Він допомагав у пошуках тіла Тараса, постійно був на зв’язку з Оксаною та підтримував родину.

Встановили, що Тарас Свідзінський загинув 4 жовтня 2025 року о 18:25. Він не віддав позиції ворогові. Не полишив поранених побратимів. До останнього залишився вірним своїй присязі.

«Ми чекали на Тараса вдома, чекали живим. У центрі села Білогородка і досі розміщений бігборд, присвячений йому, а на Дереві Надії Білогородської громади висів його жетон. І поки не було офіційної звістки, ми трималися за надію, що він повернеться», — розповідають подробиці у Білгородці.

Ініціював розміщення бігборда та жетона на Дереві Надії Ігор — військовий капелан із Білогородки й друг Тараса, який підтримував родину й хотів, щоб у громаді знали про Тараса, пам’ятали про нього і чекали разом із рідними.

Тарасу Свідзінському назавжди 35 років.

Сумують за рідною душею його мама Любов Петрівна, сестра Оксана, племінниця Софія, племінники Данііл і Давід, рідні, друзі, побратими й усі, хто знав і любив Тараса.

Церемонія прощання відбудеться в суботу, 21 листопада, у Білогородці:

  • 11:00. Панахида у храмі Святих Дванадцяти Апостолів (вул. Саєнка).
  • 11:45. Живий коридор вулицею Сергія Лук’янчука (колишня назва — Чайковського) до центрального кладовища.
  • 12:00. Чин поховання на центральному кладовищі села Білогородка.

Громаду просять знайти бодай годину, щоб побути поруч із родиною Тараса, стати в живий коридор і провести його в останню путь.

«Він тримав оборону 96 діб. Завтра наша черга стати пліч-о-пліч, щоб віддати йому шану», — пишуть односельці.

Вічна і світла пам’ять Тарасу Свідзінському

У березні 2027 року сестра Тараса Оксана пробіжить марафон (Courir pour Taras — Біг заради Тараса) у центрі Парижа заради пам’яті про брата.

Вона подолає цю дистанцію з його іменем, щоб і у Франції, й за її межами люди дізналися про Тараса й пам’ятали його.

Читайте також:

  • «Двох працівників Київводоканалу вбила російська ракета просто на робочому місці».

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»