«Коли є натяк на те, що під завалами люди, тоді розбираємо все руками», — київський рятувальник
Денис Шарапов — командир 1-го взводу комунальної аварійно-рятувальної служби (КАРС) «Київська служба порятунку». За освітою — військовий, капітан запасу, мав справу з радіаційним, хімічним, біологічним захистом та екологією у війську у складі Оперативного командування «Південь». Служив за фахом і в Києві. Проте змінив напрям діяльності і тепер працює у «Київській службі порятунку».
Говоримо з ним про службу в КАРС під час війни. Ця виважена й спокійна розповідь про справи, за якими видно щоденну фізичну та психологічну напругу бійців комунальної служби, гадаємо, вразить наших читачів саме тихим, негаласливим подвигом київських рятувальників.
Через специфіку військового фаху Дениса Шарапова «Вечірній Київ» не може оминути й запитань про хімічну небезпеку нинішніх військових дій, зокрема у Києві.
— Чи допомагають військові знання вам у нинішній роботі, Денисе?
— Під час одного з обстрілів Києва один із уламків ракети потрапив в аміачну установку на столичному підприємстві. Стався витік аміаку. Ми туди дісталися раніше від ДСНС і робили все необхідне для нейтралізації шкідливого впливу. Тож, ці знання знадобились.
— Принагідно уточню: яку саме роботу виконували військові екологи?
— Раніше ми вивчали й підсумовували результати та наслідки військової діяльності. Саме тоді, коли я служив, відбулося масштабне скорочення війська. Майже 50% Збройних Сил України скоротили. Залишилися військові містечка. Туди заходили підрядні організації разом з екологами, знімали шар ґрунту, адже військовий техніка — це завжди про паливо-мастильні матеріали, які потрапляють в ґрунт. Проводили роботи з рекультивації та інші відновлювальні роботи, щоб земля стала чистішою.
Усі ці заходи проводили за міжнародні гранти. Приїжджали люди з-за кордону контролювати витрати.
Також — інспектували військові частини, щоб вони не перевищували граничні дозволи на викиди-скиди забруднюючих речовин в атмосферу, не засмічували території.
— А з чого починалася ваша робота в Києві, адже родом ви з Миколаївщини?
— Я переїхав сюди з Одеси, де служив в армії у 101-й розрахунковій аналітичній станції Південного оперативного командування. Там ми здійснювали розрахунок параметрів ймовірних ядерних та хімічних ударів у зоні відповідальності й потенційно небезпечних об’єктів. І якраз в Києві остання моя посада була в унікальній установі — у Центрі військової екології, єдиному в Україні. Я був заступником начальника центру військової екології Міністерства оборони. У 2010 році звільнився зі служби.
— Як фахівець, як військовий еколог, що можете сказати про те, як війна впливає на навколишнє середовище саме в Києві?
— Погано впливає. Починаючи з пожеж і викидів в атмосферу забруднюючих речовин, закінчуючи ракетним паливом, коли воно горить. Ракетне паливо, яке не згоріло в ракеті або в БпЛА, є дуже токсичним.
— А залишки палива не збирають фахівці ДСНС чи КАРС, не «захоронюють» кудись?
— Не чув, щоб залишки палива збирали. Коли відбувається гасіння пожежі, то концентрація всіх речовин збивається водою. Зібрати паливо неможливо.
Був випадок ще в 2022 році, на Святошині, коли ракету збили, а паливо повністю облило 16-поверховий будинок. Тож, поки воно не вигоріло, нічого кардинально зробити з ним не можна було — тільки трохи збити концентрацію водою.
Ми постійно беремо на виклики газоаналізатор та дозиметр-радіометр. Це сучасні прилади. Але вони призначені для вимірювання промислових речовин. А що входить у склад того ж палива у російських ракетах, хтозна. Тому вимірюємо тільки те, що можемо виміряти. Наприклад: наявність аміаку, сірчаної кислоти, формальдегіду.
Але той же ракетний несиметричний диметилгідразин (належить до 1-го класу небезпеки — надзвичайно небезпечна речовина, є сильною нервово-паралітичною, задушливою та канцерогенною сполукою, — прим. ред.,) ми не можемо виміряти, немає таких приладів. До того ж російські ракети постійно удосконалюють і що в їхньому паливі, наразі невідомо.
— А вам потрібні прилади, які це могли б виміряти?
— Не впевнений, що такі прилади взагалі існують.
— Після падіння ворожої ракети бодай дезактивацію ґрунту проводять?
— Це роблять підрозділи радіаційного, хімічного та біологічного захисту (РХБЗ) – спеціальні мобільні загони ДСНС. Вони виїжджають на місця влучань, де є ризик витоку небезпечних речовин (наприклад, аміаку, хлору, паливно-мастильних матеріалів чи промислової хімії). Проводять хімічну розвідку за допомогою експрес-лабораторій, виявляють межі забруднення, огороджують небезпечну зону та здійснюють дезактивацію (нейтралізацію) речовин безпосередньо на місці.
— Розкажіть, будь ласка, з чого почалася ваша служба в КАРС?
— Почав працювати не в аварійно-рятувальному взводі, а в газоаналітичній лабораторії, де мав справу з небезпечними хімічними речовинами, ртуттю та аналізом повітря.
— А самій рятувальній справі десь треба було навчатися?
— Я навчався, як і всі мої колеги по КАРС, у спеціальному навчальному центрі, маю диплом і жетон також.
— Які завдання найчастіше виконуєте під час виїздів?
— Коли надходить повідомлення про ворожу атаку, зокрема на житловий будинок, зазвичай на місці вже розгорнуто роботу штабу ДСНС, звідки ми отримуємо завдання, йдемо на розвідку.
Спочатку перевіряємо всі квартири, евакуюємо людей. За потреби деблокуємо двері замкнених помешкань, бо раптом там теж хтось чекає на допомогу. Тварин теж дуже часто шукаємо.
Далі підрозділи ДСНС гасять пожежі. А наше наступне завдання — демонтаж аварійних конструкцій, будівельних пошкоджених елементів, що нависають і створюють небезпеку падіння.
Якщо є завали будівлі, то здійснюємо пошук постраждалих та загиблих. Це забирає багато часу, сили та енергії.
— Складно уявити, як воно — здійснювати пошук людей під завалами…
— Вручну. Коли є хоча б маленький натяк на те, що під завалами можуть бути люди, то все робимо руками.
У ДСНС є пошукові собаки, тому ми взаємодіємо. Іноді саме собаки вказують на місця перебування людей під завалами. Та найчастіше опитуємо родичів, сусідів, керівників ОСББ, вони повідомляють, що в такій-то квартирі може перебувати людина. Уточнюємо кількість імовірних постраждалих чи навіть загиблих, і шукаємо. Прилад у нас тільки один під час таких робіт — тепловізор.
— Що психологічно є найскладнішим у вашій роботі?
— Загиблі діти. Мені доводилось тримати на руках двомісячне немовля. Я ще не знав, що дитина загинула. Бігав з нею весь у крові. І коли передав медикам, з’ясувалося, що дитя мертве. Ще й мати її поряд лежала, також загибла. Це було у Святошинському районі минулого року.
— Як із таких стресових ситуацій вибираєтеся?
— Та ніяк. Просто відпочиваємо від аварійно-рятувальної роботи. Стресових ситуацій дуже багато. З першого дня війни легких змін у нас ні в кого не було. Хіба — побутові випадки, коли людина старшого віку почувається погано й треба деблокувати двері та допомогти їй. Таке часто трапляється. Також — виклики через побутові газові балони, коли вони або вибухнули, або травлять газом. Їдемо тоді рятувати людей, правда, першими заходять пожежники.
Щодо балонів з газом, то ці епізоди сезонні. Люди використовують їх під час вимкнення електрики. Як правило заряджають повний балон — за літражем, чого робити категорично не можна. Коли з холоду заносять у тепло, газ розширюється й починає травити. Тоді ми забираємо балон і випускаємо з нього газ. Причому, як навмисне, такі випадки найчастіше трапляються вночі.
— Отже, якщо я купила балон на 5 літрів, то заправляти маю до 4 літрів?
— Саме так, щоб лишалося місце для розширення газу в теплому приміщенні. Адже відсоток об’ємного розширення побутового газу досить великий, потрібно залишати 20 відсотків ємності на розширення.
Ртуть — також небезпечна й наша служба атестована на збір і аналіз повітря на ртуть. Виклики, пов’язані з розбитими термометрами, теж відпрацьовуємо переважно в холодну пору року, коли кияни застуджуються, хворіють і користуються термометрами.
— Тобто, кожна чергова зміна КАРС, кожен оперативний підрозділ «Київської служби порятунку» виконує весь спектр рятувальних робіт на території нашого міста?
— Так. І завали дерев ми ліквідовуємо, і людей деблокуємо з автівок під час аварій, і за допомогою альпіністського спорядження знімаємо аварійні деталі будинків на високих поверхах. І постійно проводимо заняття й тренуємося, щоб не втрачати професійних навичок.
— І наостанок. У вашої родини є якісь особливі ритуали перед тим, як ви заступаєте на добове чергування?
— Ритуал чи традиція вже багато років поспіль у нас одна: сам я ніколи не виходжу з дому, завжди проводжає вся сім’я: дружина, донька і собака.
Читайте також:
Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»