У бюджеті Києва коштів на безкоштовний проїзд немає — депутатка Київради Алла Шлапак

Попри те, що місто виділило на відновлення понад два мільярди гривень, процес відбувається не так швидко, як того хотілося б. Пришвидшити роботи не дозволяють і складні бюрократичні процедури, і нестача працівників і нові руйнування, через які доводиться постійно перерозподіляти кошти.

Та відновлення житла — далеко не єдина проблема, яка потребує спільних рішень державної та столичної влади. Попереду зима, а Київ уже стикається із серйозними перебоями в електро- та водопостачанні. Однак замість спільного пошуку рішень між Банковою та керівництвом столиці триває політичний пінг-понг зі взаємними звинуваченнями.

Як політичне протистояння впливає на розв’язання міських проблем, чи готовий Київ до нових ударів по енергетиці та що гальмує відновлення житла для спільного інтерв’ю «Вечірнього Києва» та «Київ FM» поговорили депутаткою Київської міської ради від депутатської фракції «Батьківщина» Аллою Шлапак.

КИЄВУ ПОТРІБНІ НОВІ АВТОБУСИ ТА ВОДІЇ, А НЕ ПОЛІТИЧНІ СУПЕРЕЧКИ

— Алло Василівно, почну із питання, яке за останні дні викликало дуже багато обговорень як в соціальних мережах так і в медіа. Мова йде про ідея безкоштовного проїзду в громадському транспорті Києва, яку запропонував президент. Експерти переважно критикують цю ініціативу, і ставлять логічне питання — хто за все заплатить?

Так, це правильне питання, адже ми всі розуміємо, що нічого безкоштовного немає. На будь-яку ініціативу потрібні ресурси, а отже, хтось має забезпечити її фінансування.

І я можу точно сказати: у бюджеті Києва коштів на безкоштовний проїзд сьогодні немає. Ба більше, місто вже зараз змушене покривати різницю між вартістю проїзду для пасажирів і реальною собівартістю перевезень. Навіть після підвищення тарифів ця різниця нікуди не зникла.

І хто її оплачує? Ті самі платники податків. Просто ці гроші надходять транспортним підприємствам із міського бюджету. Тому забезпечити повністю безкоштовний проїзд коштом Києва сьогодні неможливо.

Загалом, на мою думку, такі дискусії вже дуже далекі від реальних проблем міста. І, на жаль, вони лише створюють додаткові можливості для ворога, який і без того докладає величезних зусиль, щоб посварити нас між собою та розділити суспільство.

— Тобто, на Вашу думку, ця ініціатива — ніщо інше, як ще одна серія протистояння між Банковою та Кличком?

— На превеликий жаль, за всі роки, які я працюю на Хрещатику, 36, можу сказати, що це протистояння практично не припиняється.

Знаєте, це вже нагадує нескінченний серіал. Герої ті самі, сюжет майже не змінюється. І найгірше, що такі конфлікти руйнують нормальні стосунки між владними інституціями, заважають роботі міського господарства й створюють проблеми, які потім ті самі люди героїчно беруться вирішувати.

Наприклад, сьогодні заборгованість державного бюджету перед Києвом за компенсацію пільгового проїзду становить 8 мільярдів гривень. І теоретично держава могла б сказати: ось вам ці 8 мільярдів, тепер робіть проїзд безкоштовним. І подати це як велике досягнення.

Але я ще раз наголошу: будь-яке протистояння всередині країни сьогодні грає на руку ворогу, а не Україні. І для мене це принципово.

— До речі, ідею безкоштовного громадського транспорту окремі депутати Київради пропонували ще з 2022 року. Чи розглядали її тоді серйозно?

— Більше скажу, ми навіть створили спеціальну робочу групу при бюджетній комісії Київради. Вона разом із транспортними підприємствами мала підрахувати, скільки коштів потрібно виділити з міського бюджету, щоб зробити проїзд безкоштовним. До речі, очолював цю групу голова бюджетної комісії Андрій Вітренко, який і був одним з ініціаторів цієї ідеї.

Робоча група проводила засідання, питання вивчали, розрахунки робили. Але, доцільності такого рішення не знайшли.

Ми маємо розуміти — транспорт в Києві повинен працювати. Людям насамперед потрібно, щоб автобуси, тролейбуси й трамваї ходили регулярно і щоб у них було комфортно їздити.

— То на що сьогодні місту варто спрямовувати кошти насамперед, якщо говорити про транспортну сферу?

— Я вважаю, що сьогодні головний пріоритет — це оновлення рухомого складу.

Через постійні російські атаки електротранспорт працює з перебоями. Тому нам потрібно відновлювати й збільшувати кількість автобусів на маршрутах.

Не менш важливо підтримувати водіїв і водійок, які вже працюють. Адже ми говорили про те, що місто має серйозну кадрову проблему.

До речі, у «Київпастрансі» вже кілька років працює школа для жінок, які хочуть стати водійками громадського транспорту. Там їм допомагають пройти навчання та отримати посвідчення категорії D, необхідне для керування автобусом. І ми вже бачимо результат. За останні кілька років жінок за кермом громадського транспорту в Києві стало помітно більше.

Тобто місто працює і над оновленням транспорту, і над розв’язанням кадрової проблеми. І саме на цьому, на мою думку, сьогодні потрібно зосередити зусилля.

МАСШТАБИ РОСІЙСЬКИХ АТАК ПЕРЕВИЩИЛИ МОЖЛИВОСТІ ПЛАНУ СТІЙКОСТІ КИЄВА

— Підготовка Києва до зими стала ще однією лінією критики міської влади. Кияни сподівалися, що цього року столиця буде краще підготовлена, ніж торік. Але ситуація не покращилася, а подекуди навіть погіршилася. Зокрема, маємо серйозні проблеми з водопостачанням. Чому так сталося. Місто зробило недостатньо чи зосередило зусилля не на тих напрямках?

— Тут важливо розуміти одну річ. План стійкості Києва, який міська рада затвердила в березні, розробляли з урахуванням ситуації на той момент. І коли в серпні цей план нарешті затвердили на РНБО, усі розрахунки, потреби підприємств і необхідне фінансування залишилися на рівні березня 2026 року.

Але ж ми всі бачили, що відбувалося з енергетичною системою від весни й до сьогодні. Росія продовжувала завдавати ударів, і масштаби пошкоджень стали значно більшими, ніж були в березні.

Тому практично на кожній сесії Київрада змушена збільшувати фінансування енергетичного сектору для реалізації плану стійкості. Наскільки я пам’ятаю з роботи бюджетної комісії, йдеться щонайменше про мільярд гривень додаткових потреб щоразу.

І я хочу наголосити: якби місто справді нічого не робило й не готувалося, як це іноді намагаються представити, Київ уже давно опинився б у глибокому блекауті. Найгірші прогнози, які ми чули ще минулої зими, уже могли б справдитися. Але цього не сталося завдяки величезній роботі комунальних підприємств та їхніх працівників.

— Чи варто киянам готуватися до того, що ситуація з електропостачанням стане ще гіршою?

— Мабуть, так. Я не оптиміст і не песиміст, я реаліст. Ми маємо розуміти, що Росія й надалі намагатиметься залишити нас без електроенергії. І тут є ще одна важлива проблема.

Енергетична інфраструктура, яка забезпечує столицю електроенергією, розташована зокрема на території Київської області. А це означає, що ми не можемо фінансувати її захист із міського бюджету. Це вже зона відповідальності «Укренерго», Київської обласної адміністрації та Кабінету Міністрів.

І мене дуже болить те, що ми дізнаємося про результати роботи тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яка перевіряла стан захисту цієї енергетичної інфраструктури. Зараз цим займаються вже правоохоронці.

Здавалося б, до таких новин уже час звикнути. Але я не можу. Особливо коли розумію, наскільки серйозними можуть бути наслідки для звичайних людей.

— Це, як на мене, не лише шокує, а й демотивує тримати оту стійкість, якою ми так пишаємося. Ми бачимо, що цього року кияни дедалі частіше перекривають дороги через тривалі відключення світла. Минулої зими такого практично не було. Хоча й методи доволі сумнівні. До того ж не можна виключати, що комусь вигідно створювати картинку масового невдоволення. Як ви оцінюєте такі ініціативи?

— Насамперед треба визнати, що ми всі втомилися. Нам страшно, ми виснажені. І не варто робити вигляд, що це не так. Бо коли ми переконуємо себе, що можемо витримати абсолютно все, то лише створюємо ілюзію, яка потім дуже боляче розбивається об реальність.

Але я дуже прошу киян: перш ніж виходити на протести, спробуйте розібратися, чому саме у вашому будинку немає електроенергії.

Адже проблема не завжди в загальноміських відключеннях чи роботі ДТЕК. Дуже часто причина криється у внутрішньобудинкових мережах або обладнанні, за яке відповідає керуюча компанія чи приватний ЖЕК.

Я навіть зі свого досвіду можу сказати: у нашому будинку такі ситуації трапляються досить часто. Здається, що ДТЕК нас просто ігнорує. Ми телефонуємо на гарячу лінію, а нам відповідають, що за їхніми даними електропостачання відновлене. І лише потім з’ясовується, що проблема в нашій підстанції чи обладнанні, яке обслуговує керуюча компанія. Щось вийшло з ладу, щось вчасно не спрацювало.

Зараз такі аварії дедалі частіше виникають і безпосередньо всередині будинків. Через постійні перепади напруги мережі просто не витримують навантаження. Тому найперше потрібно встановити причину відключення й зрозуміти, хто саме має усунути несправність.

А якщо вас хтось підбурює й переконує, що єдиний вихід — перекрити дорогу, я б радила не поспішати. Ми живемо у XXI столітті. У нас є гарячі лінії, аварійні служби, керуючі компанії, до яких можна звернутися. І це значно ефективніший шлях, ніж виходити на проїжджу частину.

— Тобто іноді навіть серйозну проблему можна вирішити або принаймні значно полегшити завдяки правильній комунікації?

— Я можу довести це на конкретному прикладі. Ми мали схожу ситуацію з відновленням пошкодженого та зруйнованого житла в Києві.

За рік роботи нашої Тимчасової контрольної комісії Київради з питань відновлення пошкоджених і зруйнованих об’єктів найбільшою проблемою, з якою зверталися кияни, була саме відсутність інформації. Люди просто не розуміли, що відбувається з їхніми будинками, коли почнуться роботи й скільки вони триватимуть.

І ми знайшли рішення. Сьогодні кияни, чиї будинки зазнали пошкоджень, можуть отримувати відповідні сповіщення в застосунку «Київ Цифровий». Наразі саме в застосунку можна перевірити актуальну інформацію щодо відновлення будинку. Окрема сторінка на сайті міської влади, де можна буде перевірити етапи відновлення будинку та терміни виконання робіт, перебуває в процесі розробки та впровадження.

І для цього не потрібно докладати якихось надзвичайних зусиль. Достатньо зайти на сайт, зробити кілька кліків і знайти потрібну інформацію.

Звісно, сама по собі комунікація не вирішує всіх проблем. Буває, що ремонт мав розпочатися першого жовтня, а фактично стартував лише двадцятого. Таке трапляється. Але в такому разі люди мають завчасно знати про затримку та її причини. Саме тому ми зараз вимагаємо від виконавців робіт своєчасно повідомляти мешканців про будь-які зміни.

— До речі, днями виповниться рік роботи цієї контрольної комісії, як Ви оцінюєте її ефективність?

— За цей рік наша комісія підготувала й винесла на розгляд Київради майже десять проєктів рішень. І всі вони були одноголосно підтримані депутатами.

Це дуже різні ініціативи. Наприклад, ми розширили коло людей, які можуть отримати матеріальну допомогу. Зокрема, йдеться про внутрішньо переміщених осіб та орендарів пошкодженого житла.

Також працювали над тим, щоб забезпечити роботу столичних ЦНАПів. Адже саме туди люди звертаються по документи, допомогу та вирішення багатьох питань, пов’язаних із відновленням житла.

І тут важливо розуміти, що відновлення — це довготривалий процес. Не можна просто виділити гроші, зібрати будівельників і вважати, що проблема вирішена. Це постійна робота, яка потребує контролю, координації та змін у самих процедурах.

БЮРОКРАТІЯ ЗАВАЖАЄ ШВИДКОМУ ТА ЯКІСНОМУ ВІДНОВЛЕННЮ ЖИТЛА

— До речі, про процедури. Вони й далі залишаються складними і гальмують процес відновлення житла?

— На жаль, за останній рік практично нічого не змінилося. Скажу більше, частину пошкоджених будинків включили до експериментальної програми Міністерства розвитку громад та територій? Нам обіцяли, що на їхньому прикладі покажуть, як можна спростити процедури й значно скоротити терміни відновлення.

Але цього не сталося. Будинки, які потрапили до експериментальної програми, відновлюють фактично в ті самі терміни, що й решту. А подекуди вони навіть відстають від об’єктів, які проходять за звичайною процедурою.

І знаєте, за цей рік, поки я дуже уважно спостерігаю за процесом відновлення, у мене виникло ще одне питання: а що саме ми відбудовуємо?

Адже дуже часто ми просто ремонтуємо старі будинки, повертаючи їх до того стану, в якому вони були до руйнувань. Хоча, на мою думку, відновлення мало б бути можливістю зробити їх кращими, сучаснішими й доступнішими для людей. Але законодавство не завжди це дозволяє.

Наприклад, ми постійно говоримо про безбар’єрність. Але якщо в будинку раніше не було пандуса, то під час відновлення його можуть так і не встановити. Бо чинні процедури не дозволяють просто додати такі роботи до проєкту.

Тому відновлення — це не просто ремонт стін, дахів чи вікон. Це складний процес, у якому потрібно враховувати і законодавчі обмеження, і технічні вимоги, і потреби мешканців. І, на жаль, сьогодні ці речі далеко не завжди вдається узгодити між собою.

— Наскільки пам’ятаю комісія працювала також над розробкою нової систему класифікації пошкодженого житла й документ мали направляти до Міністерства розвитку громад та територій. Чи підтримали цю ініціативу?

— Знаєте, скажу відверто: з державними органами влади нам тривалий час було дуже складно комунікувати. Складалося враження, що Київ просто не помічають, а наші звернення ігнорують. Зараз трошки легше. Ми нарешті почали отримувати відповіді, листування стало значно активнішим.

Але що ми зробили на рівні міста? Ми визначили чотири категорії пошкоджених будинків. Перша — повністю зруйновані. Друга — будинки, мешканців яких повністю відселили і які потребують капітального ремонту. Третя — будинки, де є зруйновані квартири. І четверта — будинки з незначними пошкодженнями, наприклад, дахів, вікон чи вхідних груп.

Тепер за кожною із цих категорій ми окремо збираємо статистику й відстежуємо, як просуваються відновлювальні роботи.

ПОНАД 2 МЛРД ГРН ВИДІЛИВ КИЇВ НА ВІДНОВЛЕННЯ ЖИТЛА

— А будинки із першої категорії, ті які були фактично знищені — є сенс їх відновлювати?

— Я теж вважаю, як економіст, що повністю відновлювати такі будинки зараз недоцільно. Тим паче, якщо людей уже забезпечили житлом.

І тут хочу навести конкретний приклад. Пам’ятаєте будинок на вулиці Братів Тарасівців у Дарницькому районі, куди було пряме влучання ракети?

Там ситуація була дуже складною. Фактично дві третини під’їзду були зруйновані, а третина залишилася без сходових клітин. Але за чинними нормами мешканцям не можна було видати житлові сертифікати. Натомість потрібно було відновлювати зруйновану частину будинку.

І завдяки спільним зусиллям нашої комісії та КМДА вдалося домогтися іншого рішення. Здоровий глузд усе-таки переміг.

Зараз ухвалене рішення демонтувати ту частину будинку, яка фактично залишилася висіти в повітрі. А мешканці зруйнованого під’їзду подають документи на отримання житлових сертифікатів, які дадуть їм право придбати квартири в інших будинках.

— Ви сказали, що мешканці отримали житлові сертифікати завдяки титанічним зусиллям. Тобто це не така проста процедура? Чому людям можуть відмовити або затягувати розгляд документів?

— Зараз до нас надходить дуже багато звернень саме через тривалий розгляд заявок на отримання компенсацій за програмою «єВідновлення».

І тут важливо розуміти, що «єВідновлення» — це державна, а не міська програма. Тому можливості Києва впливати на цей процес досить обмежені. Міська влада формує комісії, які обстежують пошкоджене житло, і ми можемо контролювати їхню роботу. Але не більше.

Наведу приклад. Пам’ятаєте масовані ракетні удари по Лук’янівці на початку літа? Там серйозно постраждали житлові будинки. Наслідки цих руйнувань можна побачити й досі.

Так от, до деяких мешканців комісії, які мають зафіксувати пошкодження для отримання компенсації, дійшли лише зараз, у листопаді. Через кілька місяців після обстрілів.

А тепер скажіть: якщо в людини ще на початку літа вибило вікна, чи могла вона чекати до листопада, поки прийде комісія? Звичайно, ні. Більшість людей знайшли гроші й самостійно встановили нові вікна. Але в результаті вони втратили можливість отримати компенсацію за програмою «єВідновлення», адже пошкодження вже усунули. І це, на мою думку, абсолютно несправедливо.

Ми плануємо розглянути цю проблему на найближчому засіданні нашої комісії. Адже такі затримки виникають не лише на Лук’янівці. Потрібно з’ясувати, чому обстеження тривають настільки довго і що можна з цим зробити.

— А може бути таке, що комісія прийшла через кілька місяців, бо просто не встигає — забагато пошкоджених будинків. І загалом, крім бюрократії — що ще гальмує процес відновлення?

— На сьогодні в нашому реєстрі 228 будинків, які потребують капітального ремонту. І я наголошую: це не ті випадки, коли просто вибило вікна чи частково пошкодило фасад. Ми говоримо про серйозні руйнування, які потребують великих коштів і тривалих відновлювальних робіт.

Найбільше таких будинків зараз у Дарницькому районі. Причому саме там за останні кілька місяців, особливо із серпня до жовтня, кількість пошкоджених об’єктів зросла найбільше. Серед районів, які також зазнали значних руйнувань, — Шевченківський, Святошинський і Солом’янський.

І тут виникає ще одна проблема. Якщо подивитися на цифри, то, здавалося б, місто робить чимало. На програму відновлення вже виділено понад 2 мільярди гривень, а постраждалим місто виплатило майже мільярд гривень матеріальної допомоги. Але цих коштів усе одно недостатньо.

До того ж через постійні обстріли доводиться змінювати пріоритети. Наприклад, гроші, які планували спрямувати на капітальний ремонт одного будинку, можуть перерозподілити на нові пошкоджені об’єкти, де потрібно терміново відновити дах або замінити вікна.

І поки ці невідкладні роботи виконують, капітальний ремонт інших будинків відкладається. Відповідно, люди змушені чекати ще довше. І дуже багато тут залежить від того, наскільки ефективно відповідальні люди організовують цей процес.

В ОКРЕМИХ РАЙОНАХ ОСВОЇЛИ ЛИШЕ 10% КОШТІВ НА ВІДНОВЛЕННЯ

— А хто ці люди, хто вирішує, на відновлення яких будинків спрямовувати кошти насамперед?

— Як правило, ці рішення ухвалюють районні державні адміністрації. Загалом у нас 11 виконавців програми відновлення: десять районних адміністрацій і одне комунальне підприємство.

І якщо говорити про те, як вони використовують виділені кошти, то ситуація, на жаль, далека від ідеальної. Жоден із виконавців не освоїв фінансування на сто відсотків. В одних районах цей показник становить 40-60%, а в інших — лише близько 10%.

І тут ми бачимо, наскільки багато залежить від управлінських якостей конкретних керівників. Хочу відзначити Дарницький район. Попри те, що він зазнав чи не найбільше руйнувань і має значно більше роботи, ніж інші райони, там демонструють одні з найкращих показників освоєння коштів.

— Як відомо, Київ виплачує по 20 тисяч гривень щомісяця на оренду житла людям, які втратили свої домівки через російські обстріли. Чи збережуться ці виплати, враховуючи, що міський бюджет доводиться скорочувати?

— Не просто збережуться. Ми навіть розширили термін їх надання. Раніше люди могли отримувати ці 20 тисяч гривень лише протягом року. Але ми розуміємо, що відновлення пошкоджених будинків часто триває значно довше.

Тому наша Тимчасова контрольна комісія ініціювала зміни, які підтримала Київрада. Тепер люди отримуватимуть компенсацію за оренду до моменту повернення у власне житло, скільки б не тривало його відновлення.

Сьогодні ці компенсації — одна з найбільших статей видатків міської програми «Турбота». На жаль, кількість пошкодженого житла постійно зростає, а отже, дедалі більше людей потребують такої підтримки.

Крім того, цієї осені ми розширили коло отримувачів іншої матеріальної допомоги. Раніше на неї могли претендувати лише власники пошкоджених квартир. Але ж ми розуміємо, що в цих квартирах могли жити орендарі, зокрема внутрішньо переміщені особи. Вони так само постраждали від обстрілів, втратили майно й опинилися у складних обставинах.

Тому ми внесли зміни до програми «Турбота», щоб такі люди також могли отримувати компенсації.

Ірина ГЛАВАЦЬКА, «Вечірній Київ»