У фокусі — українські реалії: гендиректор та програмер «Молодості» про історію та 55-й кінофестиваль

Цілий рік команда «Молодості» працює над тим, аби відібрати та представити глядачам цікаві конкурсні та позаконкурсні програми, аби фестиваль справді став святом для всіх шанувальників кіномистецтва.

«Молодість» має історію довжиною у понад пів століття. У 1970-му році вона була заснована режисерами Вадимом Чубасовим та Віктором Івченком як фестиваль студентського кіно. Перша «Молодість» тривала два дні та показала 33 короткометражні фільми студентів Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого.

Разом з генеральним директором КМКФ «Молодість» Андрієм Халпахчі та програмером Богданом Жуком «Вечірній Київ» обговорив витоки та сучасні акценти цьогорічного фестивалю.

— Андрію Яковичу, ви є гендиректором «Молодості» з 1992-го року, тобто наступного року — вже 35 років. Розкажіть, коли ви приєдналися до команди і як «Молодість» з локального студентського кінофестивалю стала міжнародною.

Андрій Халпахчі: У кінці 1980-х, під час перебудови, я з колегами відкрив кіноклуб «Діалог», який працював на базі кінотеатру «Зоряний». Вже існувала розвинута кіноклубна система, була створена Асоціація кіноклубів Радянського Союзу, і окремо українська Асоціація. Тоді вже було дозволено контактувати з іноземцями. А міжнародна система кіноклубів мала певну колекцію класики, яку передавали в Радянський Союз, і нам, в Україну.

Кіноклуб «Діалог» був страшенно популярний. Ним займалися ми з Аліком Шпілюком, який зараз працює на Одеському міжнародному кінофестивалі. І в 1989 році нас обох запросили на «Молодість», спочатку як консультантів саме для того, щоб зробити кінофестиваль міжнародним.

Вже тоді фестиваль був не просто студентський, а відкритий всесоюзний, у ньому брали участь режисери з різних республік колишнього Радянського Союзу. Наприкінці 1980-х на фестиваль запрошували гостей з Польщі, Болгарії тощо. Він вже набував якщо не статусу, то міжнародної форми.

Формула ж «Молодості» була закладена від початку. Починався фестиваль як студентський, а далі був дебютний: від студентського до першого повнометражного фільму. Офіційно міжнародним він став у 1993-му, коли ми зареєстрували його у Міжнародній асоціації кінопродюсерів FIAPF. До речі, до сих пір це єдиний в Україні фестиваль, який має офіційну міжнародну емблему.

За радянських часів на «Молодості» дебютувало дуже багато відомих кінорежисерів з Грузії, з Латвії, з Естонії, з Білорусі, Росії, Казахстану, Вірменії. До прикладу, грузинський режисер Ельдар Шенгелая. І наш Іван Миколайчук отримав Гран-прі за дебютний «Вавилон XX». З проголошенням незалежності України та з появою тут посольств, які нам дуже допомагали в ті часи, ми змогли повноцінно проводити міжнародний фестиваль.

— А що дає фестивалю акредитація у Міжнародній асоціації кінопродюсерів FIAPF, крім статусу? Можливо, легше домовлятися щодо показу фільмів?

Андрій Халпахчі: По-перше, FIAPF регулює та слідкує за виконанням певних правил міжнародного фестивалю. Має бути певним чином розроблений регламент фестивалю, крім того, це й проведення його у конкретні терміни, змінювати які можна лише за згодою інших фестивалів. Також це питання антипіратської діяльності, спілкування з правовласниками. Так, ще на початку 1990-х ми замовляли португальський фільм через їхній національний центр. А він співпрацював лише з фестивалями, зареєстрованими у FIAPF.

— Коли з’явився «Скіфський олень» — головна нагорода і символ фестивалю?

Андрій Халпахчі: Здається, в 1995 році, на 25-річчя фестивалю. До цього були і кубки, і різні експериментальні статуетки. «Скіфського оленя», спочатку з бронзи, нам створив скульптор Валерій Волошин. За основу взяв автентичні давні скіфські клейноди та золоті прикраси, знайдені на території України, які зберігаються в Скарбниці Національного музею історії України.

І ми подумали, що це дуже доречно для кінофестивалю. Адже Берлінале має ведмедя, Роттердамський кінофестиваль — тигра, МКФ в Локарно — леопарда, а Венеційський кінофестиваль — лева.

 — Перейдемо до сучасності. Цьогорічний слоган фестивалю — «55 років у русі». Розкажіть про особливості ювілейної едиції.

Андрій Халпахчі: Ми подавали на державну ініціативу «Тисячовесна» проєкт фестивалю «Місто як сцена». І вдячні за цю підтримку. Йдеться про те, що кінофестиваль — це не просто перегляди фільмів, а ціла низка подій. Він відрізняється від тижня тематичного кіно.

Пишаюся, що ще на початку 1990-х ми зробили виставку молодих на той час художників, які сьогодні стали зірками нашого мистецтва. Так і цього разу заплановані і виставка плакатів, і презентації, і дискусії. Для нас дуже важливо, щоб учасники іноземної програми приїхали до нас, так само, як і українські учасники особисто представили аудиторії свої фільми, мали можливість обговорити їх, поспілкуватися з колегами.

— З огляду на ситуацію в країні та постійні обстріли, мабуть, щороку все складніше запрошувати приїхати в Україну іноземних членів журі. Тим не менш, на 55-й «Молодості» дебюти оцінюватиме, зокрема, виконавчий директор і генеральний директор Європейської кіноакадемії Маттайс Ваутер Кнол. Скільки очікуєте закордонних гостей?

Андрій Халпахчі: Насправді бути членом журі завжди складно, незалежно від ситуації в країні. Я й сам маю такий досвід. Це досить важка робота. Коли ти дивишся кіно як глядач, то можеш вийти з сеансу, якщо воно не подобається. А журі має дивитися все те, що їм запропонували. Я дуже вдячний нашій відбірковій комісії, що наш фестиваль завжди може пишатися дуже сильною програмою. І заради кіно можуть пробачити будь-які організаційні негаразди.

У журі ми завжди намагаємося запросити професіоналів. З режисерами та акторами складніше, бо у них важить знімальний процес. Хтось може за пів року погодитися, а потім написати, що починаються зйомки. А під час війни та інтенсивних обстрілів на перший план виходить питання безпеки для людей, яку ми маємо продумати на фестивалі. Безумовно, для кожного іноземця це певний ризик. Але з іншого боку, це і вияв солідарності з Україною, підтримка

Ми раді, що в міжнародному конкурсі у нас двоє українських членів журі і троє міжнародних, як і потрібно за правилами FIAPF. Хоча, як виняток, під час війни нам пропонували навпаки: двоє іноземних і троє українських. Але все ж таки ми дотримуємося. І ми дуже вдячні цим людям, що вони наважилися приїхати безпосередньо в Київ. Особливо враховуючи логістику, коли потрібно закладати більше часу на дорогу. Це латвійська кінознавиця Аніта Узулнієце, іранська режисерка Махназ Мохаммаді та генеральний директор Європейської кіноакадемії Маттайс Ваутер Кнол. Насправді Маттайс і раніше планував приїхати на «Молодість», але не складалося. І нам дуже цінно, що він знайшов можливість саме зараз, коли йде активна підготовка до вручення нагород Європейської кіноакадемії.

Національний конкурс оцінюватимуть директор фестивалю CinEast у Люксембурзі Радек Ліпка та французько-британський кінопрограмер Ксав’є Анрі-Рашід. Також очікуємо закордонних режисерів фільмів-учасників конкурсних програм.

Звісно, раніше ми мали на фестивалі набагато більше іноземних гостей, близько 150, серед яких — зірки світового кінематографу. Зараз приїжджають в середньому 20-30 людей. Причини зрозумілі — безпекові умови та бюджет.

— Бюджет для будь-якого фестивалю дуже важливий, адже все — від показів, розміщення гостей до банерів — потребує коштів. Хто вас підтримує?

Андрій Халпахчі: Ми виграли проєкт «Місто як сцена» в розділі перформативного мистецтва на «Тисячовесні». Й очікувана грошова підтримка складає приблизно 6 млн грн, це 80% бюджету фестивалю. Також нас підтримує Держкіно України, яке виділило 2 млн грн.

Оскільки «Молодість» — Київський міжнародний кінофестиваль, хотілося б більшої участі міста. Наразі воно трохи підтримує медійно та організаційно. Насправді, фестиваль має дипломатичну місію та є гарною промоцією та інвестицією в імідж міста. Недарма всі знакові міжнародні кінофестивалі пов’язані з конкретним містом: Канни, Венеція, Берлін, Локарно.

Вже декілька років нову візуальну айдентику нам створює дизайн-агенція McCann Kyiv, цього разу у співпраці з дизайнером Миколою Коваленком.

Також нас традиційно підтримують посольства, зокрема Іспанії, Італії, Мексики, Бразилії, Аргентини, Бельгії, Франції, Польщі, Німеччини. На фестивалі ми покажемо фільми з близько 60 країн світу. Як зі США, Франції, Німеччини та Іспанії, де традиційно розвинений кінематограф, так і з більш екзотичних, наприклад Сінгапур, Руанда чи Косово.

І, звісно, у нас є комерційні спонсори, які допомагають з транспортом, розселенням. Годуватиме наших гостей ресторан «Мусафір» — тож вони поїдуть з України зі згадкою про кримськотатарську кухню.

— Традиційно основна програма «Молодості» — це конкурсні студентські, короткометражні та повнометражні фільми. Скільки було заявок та що в загальних рисах можна сказати про відібрані стрічки?

Богдан Жук: Заявок в ці конкурси загалом надійшло близько 2 тисяч.

Андрій Халпахчі: Це ті, що пройшли у нас технічний відбір. Багато заявок приходить через міжнародну систему Film Freeway. Всі їх треба перевірити. Іноді до нас дуже хочуть потрапити на конкурс. Буває, що надсилають вже другий фільм, який вважають теж дебютом. Єдиний виняток для короткометражних стрічок: що після першого документального до нас можна подавати перший ігровий, і навпаки.

Також ми дивимося фільми інших фестивалів, і пропонуємо подаватися тим режисерам, які нас зацікавили. Крім того, свої пропозиції нам насилають правовласники. Відбір у програми вимагає величезної роботи. Коли кіно знімалося тільки на плівку, то було більш якісне представлення. Зараз можуть назнімати й таке, що дуже важко дивитися.

Богдан Жук: До студентської конкурсної програми увійшло 16 фільмів, до короткометражної — 17, у повнометражному конкурсі — 10 стрічок. Загалом треба сказати, що ми скоротили цього року програму, порівняно з попередніми кількома роками. Географія дуже широка, але в усіх програмах є українські учасники. Щодо тем, то дебютне чи кіно початківців, студентів — частіше на ті теми, які режисерам знайомі та близькі. Відповідно, це про дорослішання, про пізнання світу, а також про те, що відбувається у світі, якісь політичні мотиви тощо.

Андрій Халпахчі: В кіно молодої людини найкраще — це все ж таки те, що базується на персональному досвіді. Вихід з дитинства, перші якісь стосунки, перше кохання, працевлаштування, відносини з батьками. Багато фільмів розповідають про розбіжності поколінь. Все це універсальні теми.

Богдан Жук: Можна згадати німецько-український фільм «Камуфляж» Микити Гібаленка, який навчається зараз в Мюнхенській кіношколі. І це його повнометражний дебют, який буквально місяць тому мав світову прем’єру на Венеційському кінофестивалі. У нас він буде в повнометражному конкурсі. Йдеться про юнака, який виїхав у Німеччину, щоб знайти себе. Потім стається повномасштабне вторгнення, і в його житті відбуваються зміни: приїжджають мама і сестра. Йдеться і про його досвід героя як емігранта, і про досвід матері і сестри як біженок. Тобто стрічка заснована на досвіді, власне, режисера.

Є в нас і фільм, який звертається до теми геноциду в Руанді, її пропрацювання за майже 20 років після трагедії. Ми сьогодні теж переживаємо геноцид, тому для нас це актуально.

— Також будуть і документальний конкурс, і Teen Screen?

Богдан Жук: Звісно. В документальному конкурсі представлено 9 картин, зокрема український фільм «У війни нема дітей» Дмитра Тодорюка. Якщо говорити про українські фільми на фестивалі, то в абсолютній більшості це кіно про війну.

Андрій Халпахчі: У конкурсі Teen Screen маємо шість фільмів. Ми починали цю програму для дітей 10-14 років, а зараз робимо для підлітків 14-16 років. Мені здається, що дуже важливо сьогодні наших підлітків привернути до серйозних тем, щоб вони дивилися не тільки TikTok. Програма вийшла дуже цікавою. Є, зокрема, стрічка «Мов повітряний змій», яка номінована від Бразилії на «Оскар».

Богдан Жук: Одразу додам, що у нас буде низка фільмів, які висунуті від різних країн на «Оскар». Це теж певна, досить репрезентативна картина стосовно того, що різні країни висувають на одну з провідних нагород у світі кіно.

— Окрім національного конкурсу, які ще фільми, зняті в Україні або про українські реалії ми побачимо на фестивалі?

Богдан Жук: Насамперед це фільм-відкриття, кіноальманах «Житє» режисера Євгена Матвієнка. Він складається з шести коротких метрів, які розповідають про життя нашого суспільства під час повномасштабного вторгнення.

Халпахчі: Дуже цікава робота. У 2022-2023 роках багато знімали фільмів про бойові дії. Зараз дуже важливою є розмова про стан нашого суспільства. Як ми живемо, працюємо, реагуємо на ці обстріли.

У цьому альманасі представлена мозаїка різних родин, різних ситуацій, досвідів, але пов’язує їх одна тема: те відчуття, як ми живемо під час війни. У фільмі присутні й комедійні моменти, що взагалі характерно для української культури.

Окрім власне українського кіно, ми звертали увагу на роботи іноземних режисерів, які пов’язані з Україною. Для будь-якого фестивалю важлива локальність. Навіть Каннський фестиваль шукає у стрічках французькі теми. Тому Україна, війна в Україні — в литовському чи німецькому фільмі — також для нас є цікавими.

Богдан Жук: Це, зокрема, фільм «Мар’їнка» бельгійського режисера Пітер-Ян де Пю, представлений в секції «Українські прем’єри». Він знімав його 10 років, переважно ще до повномасштабного вторгнення. Це документальна стрічка про багатодітну неблагополучну родину, про дітей, які розділені по різні сторони лінії фронту. Один із них воює на боці Росії, двоє воюють на боці України. Ще один — всиновлений родиною зі Сполучених Штатів і як він дивиться на цей контекст.

У цій же секції — «Весна» литовця українського походження Ростислава Кирпиченка, який мав прем’єру на Канському кінофестивалі. Події стрічки відбуваються в окупованому місті на південному сході України, де заборонено ховати загиблих. Одну з головних ролей виконує Анастасія Пустовіт.

— Що ще можна буде побачити на фестивалі?

Богдан Жук: Позаконкурсна програма в нас безумовно насичена. Це традиційні програми: призери фестивалів у «Фестивалі Фестивалів», Скандинавська панорама», експериментальна Forma, «Століття». «Опівнічний сеанс», спеціальні події та українські прем’єри.

Фільми, зняті українськими режисерами або на українські теми, є в багатьох програмах. Наприклад, в «Опівнічному сеансі» покажемо фільм Наталії Ільчук, яка була учасницею нашого фестивалю, а цьогоріч є членом журі документального конкурсу, — «Готика — це тиша». Це експериментальний документальний фільм про українські готичні гурти. У програмі FORMA буде канадська картина «Лелека» Гаральда Гуттера про українську біженку.

Андрій Халпахчі: Також у межах програми «Століття» ми традиційно показуємо світову кінокласику, вшановуючи ювілеї видатних митців. Так, до 100-річчя Мерилін Монро глядачі побачать картину «Нумо кохатися», в якій також знявся Ів Монтан. В цій же програмі — «Як далеко звідси, як близько» відомого польського сценариста і режисера Тадеуша Конвіцького, оскароносний «Опівнічний ковбой» Джона Шлезінґера, «Пісня про Нараяму» Імамури Шохей, яка у 1983-му здобула «Золоту пальмову гілку» Каннського фестивалю, та остання робота італійського режисера Валеріо Дзурліні «Пустеля Тартарі».

Говорячи про кінокласику, нам важлива й українська кінокласика. Нарешті відреставрували фільм Юрія Іллєнка «Криниця для спраглих» — й її прем’єра відбудеться на фестивалі.

Богдан Жук: Також у співпраці з Довженко-Центром ми покажемо декілька фільмів об’єднання «Дебют», яке наприкінці 1980-х працювало при кіностудії Довженка та фінансувало дебютні короткометражні фільми режисерів. Це три фільми: Андрія Дончика, Сергія Лисенка та Олега Чорного

Андрій Халпахчі: Ми репрезентуємо широкий спектр кіно з різних країн. І окремо вирішили зробити польський фокус. Адже Польща одна з перших підтримала Україну та прихистила наших біженців. Сьогодні ми відчуваємо, які проблеми є в польському суспільстві. І для нас дуже важливо в культурному плані змінити цей погляд і саме з культурної сфери налагодити більше взаєморозуміння з Польщею. Зокрема, актуальною темою є спільне виробництво, потрібно шукати ті теми, які нас об’єднують. Загалом на фестивалі, в різних програмах, буде близько 10 польських стрічок.

— Які б картини ви відзначили з польського фокусу?

Богдан Жук: Фільм «Сім кіл пекла» з програми «Спеціальні події» — це приклад, коли іноземні режисери звертаються до теми української війни. Це картина польського режисера Анжея Кламта, який живе і працює в Німеччині. Цікавий зразок документалістики, в якому українська військослужбовиця та її побратими діляться спогадами про службу на передовій та складний шлях повернення до цивільного життя.

— Як ви зазначали, на «Молодості» будуть не лише кінопокази. Що плануєте в індустрійній програмі?

Богдан Жук: Готуємо низку освітніх подій для молодих кінематографістів. Експерти розповідатимуть про різні аспекти роботи в кіноіндустрії: про авторське право, як працюють sales агенції та міжнародний ринок. Буде нетворкінг для молодих початківців. Ці заходи проходитимуть переважно в Українсько-данському молодіжному домі, який є нашим партнером.

Андрій Халпахчі: Хотілося б обговорити у нашій спільноті і важливі для українського кінематографа теми. Багато років у нас працює Державне агентство з питань кіно, яке займається кіновиробництвом. Водночас на світовому рівні ми дуже багато програли Росії саме в пропаганді. І для цього має бути потужна організація, яка б засобами кіно пропагувала нашу українську культуру. В Європі існують такі організації: German Films, Uni France, Swiss Film. Вони займаються не кіновиробництвом, а організацією представлення свого національного кіно за кордоном. Зараз йдеться про створення Ukrainian Films, організації, яка буде займатися промоцією українського кіно. І ми хотіли б зробити презентацію та обговорення цієї ініціативи.

Богдан Жук: Ще одна важлива подія — це відкриття таблички «Скарби європейської кінокультури» на кіностудії Довженка. Це програма Європейської кіноакадемії.

Андрій Халпахчі: Європейська кіноакадемія вирішила надати цей бренд, статус світової спадщини кінокультури. Цим проєктом вона вшановує місця, що мають історичну цінність та символічне значення для європейського кіно. Урочисто відкриє табличку гендиректор Європейської кіноакадемії Маттайс Ваутер Кнол.

Богдан Жук: Також у Будинку кіно відкриється виставка плакатів дизайнера Миколи Коваленка, який цьогоріч розробив нам айдентику.

Андрій Халпахчі. Хотілося б презентувати й книги про кіно. Наприклад, чудову книжку «Кіно великої пригоди і фільм нуар» написала наша відома кінознавчиня Оксана Мусієнко, яку ми декілька років тому нагороджували за розвиток українського кіномистецтва. Видавництво «Аба-ба-га-ла-мага» видало книжки, присвячені постатям світового кіно: мемуари Аль Пачино і «Кіноспостереження» Квентіна Тарантіно. Насправді, у нас дуже мало кінематографічної літератури. І ми прагнемо звернути на це увагу.

— «Молодість» триває лише один тиждень. Однак протягом року ви проводите у столиці покази кінокласики. Розкажіть про цей напрямок діяльності кінофестивалю.

Андрій Халпахчі: Останніми роками плідно співпрацюємо з посольством Італії та Інститутом культури Італії в Україні, показуємо глядачам італійську класику, реставровані копії. Нещодавно демонстрували вже вдруге «Солодке життя» Фелліні. І приємно, що цей показ зібрав більше глядачів, ніж новий фільм з Бредом Піттом у сусідньому залі.

Також ми почали покази польської кінокласики. Стартували з «Фараона» Єжи Кавалеровича. Один польський фільм буде на фестивалі. Далі, цього року, у нас ще запланований показ культової стрічки Войцека Хаса «Лялька», це також екранізація Болеслава Пруса.

На майбутнє маємо задум ще одного цікавого проєкта. Пам’ятаю, коли до нас на фестиваль приїхала акторка Фанні Ардан, її запитали: що вона дивиться на різних фестивалях. І Ардан відповіла, що намагається подивитися малазійське чи сінгапурське кіно, яке зазвичай не побачить у французькому прокаті. Так і ми плануємо відкрити глядачам менш відомий нам кінематограф. Ведемо перемовини з посольством, щоб зробити тиждень латиноамериканського кіно. Бразилія, Аргентина, Мексика. Ці фільми рідко потрапляють до нашого прокату, хоча мексиканське та бразильське кіно добре знають за мильними операми.

Блокбастери, фестивальні хіти та фільми європейських країн у нас можливо побачити на великому екрані. А знайти та презентувати менш відомі перлини — вже завдання фестивалю.

55-й Київський міжнародний кінофестиваль проходитиме з 24 жовтня по 1 листопада в кінотеатрі «Жовтень» та Будинку кіно. Програму та розклад шукайте на сайті фестивалю.

Читайте також:

• 55 років у русі: в жовтні у столиці пройде Міжнародний кінофестиваль «Молодість». Міжнародна конкурсна програма охоплює студентський, короткометражний та повнометражний конкурси. Окремо кілька років тому на фестивалі з’явився також документальний конкурс. Позаконкурсна програма об’єднує секції «Фестиваль фестивалів», FORMA, «Століття великих», «Опівнічний сеанс» та інші, де можна побачити як найгучніші кінопрем’єри з Берлінале, Венеції, Канн, так і найсміливіші експериментальні фільми.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ», фото Олексія САМСОНОВА