Несподівані амплуа, музика та жарти: яким буде святковий ювілейний вечір в Театрі імені Лесі Українки

15 жовтня 2026 року Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки відзначив 100-річний ювілей. Хоча історія самої сцени сягає ще XIX століття.

До цієї особливої дати 22 та 23 жовтня підготували постановку, в якій на одній сцені зустрінуться різні покоління артистів, різні характери та різні сторінки творчого життя театру.

Про особливості ювілейного вечора «Ця мить і є твоє життя» розповіли автори сценарію та режисери-постановники Євген Лунченко та Сергій Озіряний.

— Мабуть, неможливо представити 100 років театру за півтори години. Поділіться, яку ви вибрали концепцію та на чому закцентуєте увагу глядачів?

Євген Лунченко: Насамперед на акторові. Буде сцена і буде актор, не «прикритий» модними сучасними «прибамбасами». Лише постать актора, артиста. І він вестиме глядачів по театру, по акторській професії, по сумнівах, жартах, спогадах.

Сергій Озіряний: Це вже четвертий ювілейний вечір, вистава-концерт, яку ми готуємо. Хочемо, щоб на сцені були представлені сили театру, які є на сьогоднішній день. Згадати тих зірок і майстрів минулих літ, які творили славу театру. Зокрема тих, кого ми застали, коли самі прийшли сюди молодими акторами, з ким пощастило виходити на сцену, вчитися, опановувати професію.

Насамперед прагнемо показати тим, хто знає наш театр, хто його любить, відвідує наші вистави, що на сьогодні, попри всі складнощі, які пройшов театр: зміна назви, зміна мови, зміна керівництва, зміна репертуару — він живий. Фактично, ми все починаємо з початку. І з надією дивимося у майбутнє.

— Які, можливо, особливі моменти з історії підкреслите?

Сергій: У нашого театру славна історія. І її ми побачили цього разу по-своєму. Нам здалося, що буде доречним присвятити значний блок нашій патронесі Лесі Українки. Перед Другою світовою вийшла вистава «Камінний господар» за п’єсою Лесі Українки, яка мала шалений успіх. І в 1941-му році театру було присвоєно її ім’я — тобто, 85 років тому.

Євген: До речі, у нас буде уривок з «Камінного господаря». Зокрема, гратиме наш актор, а нині військовий Володимир Ращук, який в одній з постановок виконував роль Командора. І він погодився, приходив і натхненно репетирував. Ще буде фрагмент «Лісової пісні» — не відтворення, а наш ескіз, бачення.

Сергій: Лесю Українку треба читати та вивчати. У неї була складна доля, але разом з тим вона створила так багато всього. І для нашого театру знаковою є її п’єса «Камінний господар». Як в театрі Франка є культова вистава «Украдене щастя», яка витримала багато редакцій за свою історію, так і в нашому театрі є «Камінний господар». До якого зверталися з 1939-го року по сучасний день. На відкриття сезону наша режисерка Ольга Гаврилюк, робила свою версію сценічного читання цієї п’єси. Також у театрі йде вистава «Три кохання» про долю Лесі Українки.

Євген: Репертуар театру глядачі можуть подивитися, нам не потрібно його рекламувати уривками вистав. Ми від цього відмовились, коли писали сценарій. А ось присвяту видатній поетесі вирішили зробити обов’язково. Для нас це виклик — зануритися в її твори та представити це видовищно. Побачите, як зрештою вийшло.

— Тож, у вас будуть блоки, присвячені історії, Лесі Українки, постановкам її творів. Що ще готуєте?

Сергій: Ми хочемо познайомити з різними поколіннями акторів, які на сьогоднішній день працюють в театрі. Так, для корифеїв написані спеціальні номери. Уривків чи фрагментів з вистав, як ми казали, практично не буде. Якщо і будуть, то перероблені для ювілейного ревю. Прагнемо, щоб наш вечір був цікавим, змістовним і душевним. Звісно, головна тема — любов в усіх її проявах. До землі, до родини, до театру, до професії, до колег, до глядачів.

Євген: Й до цехів, які в нас працюють. Цілий номер як подяку присвячуємо нашим цехам, він буде жартівливий. Загалом наша зброя — слово, пісня, пластика, світло. Хочемо, щоб цей вечір подарував глядачам перш за все гарні емоції.

— Хто з акторів бере участь у цьому вечорі та чим вони дивуватимуть?

Сергій: Як зазначалося, на сцену виходитимуть і корифеї, і середнє покоління, і наша молодь, різна та талановита, яка ще вчиться та на яку ми робимо ставку. Загалом у вечорі беруть участь близько 50 акторів.

Євген: У незвичних амплуа з’являться улюблениці публіки: Наталя Доля, Ольга Гришина, Ірина Новак. Вони будуть жартувати, попри те, що в театрі грають дуже серйозні драматичні ролі. Ми пішли на цей експеримент.

Ліричні номери нам даються гарно, а ось жартівливі потребують більших зусиль. Найскладніше — розсмішити глядача. Але наші жарти будуть добрими: над театром, над його колізіями та законами, над самими собою.

Ведучих, людей театру, втілюватимуть народний артист Дмитро Савченко і заслужений артист Станіслав Бобко. Актриси Олена Червоненко і Людмила Курмель вийдуть в образах театралок та зроблять невеличкі екскурсії театром. Будуть в нас і групові чоловічі номери, в яких актори співатимуть пісні, читатимуть поезію.

— Назва вечора — «Ця мить і є твоє життя». Це ж цитата?

Євген: Так, з Омара Хаяма. У актора ця мить — виступ на сцені, який відбувається тут і зараз. Із таких митей складається його життя.

Сергій: Євген написав дуже багато хороших віршів для вечора, особливо для ведучого. Там є і прозові моменти, але разом з тим, нам здалося, що доречно буде зробити його саме у віршованій формі. Ми так ще не пробували.

Євген: Я й раніше писав багато віршів для вистав, казок, пісень. Така форма лаконічна і образна водночас. І акторам теж цікаво: про служіння театру говорити у віршах.

— Цікаво, адже віршована форма характерна для театру: так писали і давньогрецькі автори, і Шекспір. А яку музику ви підібрали для вистави?

Євген: Багато буде переспівів відомих та колись популярних пісень. Як «Київський вальс» чи «Троянди на пероні». Ми переписали текст, додали смішних моментів. І «Липи цвітуть» Іво Бобула переспіваємо.

На сцені театру йде постановка Кирила Кашлікова «Ромео і Джульєтта». Ми вирішили не брати уривок, але зробити парафраз із цієї вистави: звучатиме арія Ромео і Джульєтти з популярного французького мюзиклу Жерара Пресгурвика, до якої я написав український текст. Арію виконують головні герої, коли вінчаються в келії отця Лоренцо. Це буде гімн любові учасників вистави. Власне, на цьому вечорі ми пробуємо себе в різних жанрах: мюзикл, оперета, стендапи.

А в фіналі співаємо пісню Юрія Євгеновича Рибчинського «Віват, король, віват». Там є рядки: «Хай кожен з нас чекає роль, але театр — завжди король».

— Чи плануються надалі покази цієї постановки?

Сергій: Можливо. Якщо все складеться, ця вистава на певний час увійде в репертуар. У нас вже був такий досвід, коли ювілейна вистава йшла на сцені рік чи навіть два. Раз на місяць, раз на два місяці. Щоб якомога більше глядачів мали змогу побачити, що ж підготували до ювілею.

— Наостанок, поділіться, як довго ви працюєте в театрі, який ваш досвід спільних постановок та чим особливий саме цей вечір?

Сергій: Я прийшов в театр в 1995 році, перед тим 18 років працював в Театрі юного глядача. А Євген прийшов у 1996 році, в новостворену студію молодих артистів. Перші наші сумісні спроби щось створити були в 1998-му році, це був скетч для тематичного вечора, який мав, як нам здається, успіх. З того часу й продовжується наша творча співдружність.

Це вже четвертий ювілейний вечір, до якого ми маємо безпосереднє відношення як сценаристи і постановники. Крім того, готували сім капустників до Дня театру. На них збирався весь Київ: актори інших театрів, преса, бізнес, керівництво. Хіба ж нам, артистам, потрібні якісь масовики-затейники — самі зробимо свято, привітаємо і себе, і своїх друзів та колег. В той час один шанувальник нашого театру замовляв щоразу величезний капустяний пиріг, яким ми всіх пригощали після вистави.

Сторіччя нашого театру ми святкуємо перший і останній раз. В непростий час, але нам своє робити. Інколи на репетицію важко зібрати акторів, бо вони добираються з лівого берега. Тож дякуємо колегам, які відповідально поставилися до підготовки.

Навіть за таких обставин ми хочемо, щоб це було свято. Свято театру, який ми любимо, шануємо, дякуємо за все, що було хорошого. Хочеться побажати театру ще як мінімум 100 років: творчих, успішних, насичених цікавими подіями. Як у нас ведучий каже: «Скільки всього було, а скільки ще буде? Видатні актори, легендарні вистави, події, дати. 100 років — скільки доль тут зійшлося за цей час».

Євген: Тема швидкоплинності часу також буде постійно присутня у виставі. Йдеться про те, що варто озирнутися на себе та свої вчинки, не відкладати на завтра якісь важливі справи.

Сергій: В усі часи складно, по-своєму. Нам випала така історія. Так що ж? Давайте освідчимося театру в любові. І продовжуватимемо працювати. Кожен в міру сил, таланту та можливостей.

Коли: 22 та 23 жовтня о 18:00
Де: Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки, вул. Б. Хмельницького, 5
Вартість квитків: 150 — 1100 грн.

Читайте також:

• Театр імені Лесі Українки: сторічний шлях до власної ідентичності. Сьогодні знаменитий мистецький колектив остаточно відкинув імперський та російський спадок, повернувшись до українського коріння та національного контексту. «Вечірній Київ» згадує найяскравіші сторінки з історії цього уславленого мистецького закладу.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»