«Кількість інформації не гарантує якості освіти, її важливо прожити та засвоїти», — Вікторія Халамендик про підходи до навчання дітей

Вікторія Халамендик була спікеркою IV Форуму «Освіта ДивоСвіту», який відбудеться 4 жовтня 2026 року в Києві, у Pochayna Event Hall.

Ми поговорили з нею про антропософію, практику викладання для дітей, важливість зрілості дорослих, а також які функції батьків і вчителів в освітньому процесі.

— З якою темою Ви виступали на форумі «Освіта ДивоСвіту» та про що говорили з аудиторією?

— Моя тема — «Антропософський погляд на біографію людини, її 12 чуттів і перше семиліття». Це була початкова, пілотна назва, але згодом я зрозуміла, що за 15 хвилин охопити таку велику тему практично неможливо. Тому я змінила структуру виступу.

Антропософія — це мудрість про людину. Біографію людини можна розглядати як життєвий потік, нашу особисту життєву історію.

Окремо зупинилася на 12 чуттях людини та акцентувала на чутті дотику: що означає дотик для людини, як він впливає на її розвиток і що може відбуватися в дорослому житті, якщо це чуття недостатньо розвинене.

— Дедалі більше дітей не вписуються у рамки як державних, так і приватних шкіл. Це категоріальний зсув у самих дітях чи системне відставання освітнього інституту від реальності?

— Я б розглядала це на конкретних прикладах. У мене троє племінників шкільного й дошкільного віку, є учні, з якими я займаюся індивідуально. І мене, наприклад, дуже дивує, що сьогодні вчителі молодшої школи рекомендують батькам взяти репетиторів. Для мене це незвично, адже раніше репетитора зазвичай шукали, коли дитина готувалася до вступу у виш і їй потрібно було поглибити знання з певного предмета. А коли вже у другому класі говорять, що треба «підтягнути» математику чи мову, у мене виникає запитання: чому дитині настільки рано потрібна додаткова допомога?

Я можу порівнювати це і з власним досвідом. У 2017 році, вже будучи професоркою університету і докторкою філософських наук, я взяла четвертий клас, у якому тоді навчався і мій син. Я була основною вчителькою та викладала математику, мову, історію, краєзнавство. Інші педагоги проводили іноземну мову, малювання, роботу з глиною, евритмію, але основний блок предметів був на мені.

До кожного навчального дня я ретельно готувалася. Першу половину дня проводила з дітьми, другу — зі студентами в університеті. І саме тоді особливо добре побачила, наскільки для дітей важливий ритм навчання.

Перед основним уроком у нас обов’язково була ритмічна частина. Діти приходять до школи в різному настрої, з різним рівнем енергії, тому спочатку потрібно допомогти їм зібратися: ми гралися, рухалися, стрибали, промовляли певні тексти, а вже потім переходили до основного уроку.

Для мене важливо, щоб навчання не займало весь день і в дитини залишався час на відпочинок, гру, власні заняття. Якщо вона постійно лише отримує нову інформацію і не має можливості її спокійно засвоїти, накопичується втома, яка може проявлятися протестом і втратою інтересу до навчання.

— Як, на вашу думку, можна мотивувати дітей вчитися?

— Кількість інформації не гарантує якості освіти. Особливо це помітно в молодшій школі. Дитина приходить у перший клас із величезною цікавістю до світу, і дуже важливо цю цікавість не втратити. Наприклад, літера «А» для першокласника сама по собі є абстрактним знаком. Тому вальдорфська педагогіка рекомендує привести дитину до літери через живий образ.

Можна почати з малювання форм: прямої та кривої лінії. А потім запропонувати дитині побачити ці форми навколо себе — у деревах, дорогах, будинках, предметах.

Я пам’ятаю, як ми із сином ішли додому й шукали такі лінії у просторі. Він помічав, наприклад, як упало дерево і дві лінії перетнулися. Так дитина вчиться не просто запам’ятовувати знак, а спостерігати світ довкола. Потім із цих форм поступово можуть народжуватися цифри чи літери. Літера може з’явитися через малюнок, історію, рух або жест. Тобто спочатку дитина отримує образ, який може пережити й зрозуміти, а вже потім переходить до абстрактного символу.

Так само важливо залишати місце для гри. У першому-другому класі діти ще дуже багато пізнають саме через неї. І через гру, історії, казки, рух та образи можна передати чимало навчального матеріалу. Коли дитині цікаво, їй значно легше включатися в навчальний процес.

Для мене важливо не просто навчити дитину впізнавати літери чи цифри, а поступово привести її до розуміння: як із літер складається слово, зі слів — текст, як прочитане можна осмислити. Так поступово закладається здатність аналізувати інформацію, яка буде потрібна вже в дорослому житті.

— Яка в цьому процесі роль дорослих?

— Діти дуже багато переймають від нас — не лише конкретні знання, а й способи мислення, реакції, ставлення до інших людей і до життя загалом. Я іноді спостерігаю, як мій 19-річний син спілкується з людьми, значно старшими за нього, і бачу, наскільки різним може бути рівень зрілості незалежно від віку.

Сам по собі вік ще не гарантує дорослого ставлення до життя. А це безпосередньо позначається і на вихованні дітей. Якщо дитина наслідує дорослих, то вона переймає не тільки те, що вони їй свідомо пояснюють, а й те, як вони поводяться, ухвалюють рішення, реагують на труднощі та будують стосунки з іншими. Тому, коли ми говоримо про розвиток дітей, дуже важливо говорити і про зрілість самих дорослих.

— Ви розрізняєте освіту як «послугу» та освіту як «шлях». У чому відмінність цих двох підходів?

— Коли освіту називають послугою, для мене це насамперед звучить як певна бізнес-модель: учитель надає послугу, а батьки чи держава за неї платить. І я бачу в такому підході певний ризик — освіта може почати сприйматися винятково як продукт, який має сподобатися споживачеві.

Мені здається, саме звідси частково виникає очікування, що вчитель має постійно розважати дитину, бути своєрідним аніматором: зробити все легким, яскравим, щоб дитині щохвилини було цікаво. Якщо увага перемкнулася — значить, учитель недостатньо хороший.

Я завжди за глибину, повторення і занурення в матеріал. Для мене важливо, щоб дитина не просто отримала інформацію, а прожила її, засвоїла і зрештою могла застосувати.

Навіть таблицю множення можна вивчати по-різному. Не обов’язково просто заучувати її стовпчиком. Наприклад, ми можемо поєднати числа з малюванням форм, ритмом, рухом. Тоді матеріал сприймається зовсім інакше: дитина не просто механічно запам’ятовує його, а включається в процес.

А якщо говорити про освіту як про шлях, то для мене це дуже близьке визначення. Я сама продовжую вчитися все життя. Інакше, мені здається, неможливо: світ змінюється, з’являються нові знання, формати, технології, і наше мислення також має розширюватися.

— Як на якість освіти можуть вплинути батьки та вчителі?

— Коли до мене за додатковими заняттями звертаються батьки, я відразу пояснюю: важлива і ваша включеність. У дитини має бути зрозумілий розклад, певний ритм занять, відповідальність за домовленості. Не можна просто привести дитину до педагога, заплатити гроші й очікувати, що всю відповідальність за її розвиток відтепер несе вчитель. Батьки залишаються важливою частиною цього процесу.

Учитель для мене — це радше провідник і людина, яка певний час супроводжує дитину. Завдяки професійному досвіду він може побачити те, чого батьки іноді не помічають, щось скоригувати, запропонувати інструменти, якими родина зможе користуватися і в повсякденному житті.

— Яким має бути результат освіти?

— Я бачила результати такої роботи і на прикладі свого сина Богдана та його однокласників. У його випускному класі було 27 дітей. Вони робили дуже цікаві шкільні проєкти, працювали над театральною постановкою, самостійно опрацьовували теми й представляли їх перед великою аудиторією з великої сцени.

І для мене саме в цьому проявляється одна з важливих цілей освіти: дитина вчиться самостійно обирати тему, досліджувати її, формулювати власну позицію, представляти результат своєї роботи й відповідати на запитання.

Водночас важливі не лише знання. Мені хочеться, щоб зі школи виходили самостійні, відповідальні, емпатичні молоді люди. Тому я вірю, що вдумлива робота педагогів і батьків справді може впливати на те, яким виростає наступне покоління. І чим більше ми обмінюємося досвідом, навчаємося одне в одного й передаємо отримані знання далі, тим більше можливостей маємо для таких змін.

Читайте також:

• Простір формування особистості: у столиці відбувся IV форум «Освіта ДивоСвіту 2026». Подія об’єднала понад 40 провідних спікерів — філософів, військових, науковців, митців, управлінців та практиків освіти, а також сотні освітян, батьків і громадських діячів з усієї України.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»