Обожнює Київ і французьку мову: історія Вероніки Стафійчук, яка стала курсанткою ВІКНУ. ВІДЕО

Батьки мріяли про її вступ до університету в Парижі. Але Вероніка мала власний план, про який вони не знали. Виїхавши з Києва через війну, вона знайшла у Франції друзів і нові можливості, та туга за домом не відпускала.

Попереду — рішення, яке здивує найближчих і змінить її життя. Що змусило дівчину обрати військову форму замість навчання у Франції? Про це Вероніка Стафійчук розповіла у інтерв’ю «Покоління вибору».

«Я навчалась на Оболоні у школі №20 з посиленим вивченням французької мови. Я обожнюю Київ. Люблю гуляти на свіжому повітрі і дивитись на схили Дніпра. Це — моє життя!» — поділилась Ніка.

Вона згадала, як проспала початок війни. Про початок широкомасштабного вторгнення вона дізналась з телефонного дзвінка.

Поки батьки шукали вихід — що робити. Ніка залишалась спокійною. Тато з мамою залишились у столиці і продовжили допомогу військовим, як волонтери. А Вероніку з сестрою з друзями відправили до Кам’янець-Подільського.

Окупанти підходили до Києва, батьки були з військовими і часто не відповідали на дзвінки, тож і у спокійному Кам’янець-Подільському дівчина не почувалась спокійною.

«Коли наші військові відбили наступ на Київ. Тато сказав, щоб мама з дітьми їхала до Франції. Ми з сестрою вивчали французьку мову і тато був у команді по регбі, тож його друзі з Франції запропонували, щоб ми з сестрою приїхали», — киянка розповіла, що звикла слухати батька, тож з мамою та сестрою поїхала до Парижу.

У містечку Коньяк на Вероніку, її сестру та маму вже чекала родина, яка дала українкам будиночок для життя.

Дівчина була перекладачем для всіх — і розповідала французам про те, що відбувається в Україні.

Її влаштували у місцеву школу, вчителі сказали, що з рівнем знань дівчина має вчитись у ліцеї. Тож останній випускний клас вона провела у приватному ліцеї.

Французи у ліцеї не знали нічого про Україну, але були вражені рівнем підготовки.

«Під час перерви всі почали ставити їй запитання. Її рівень шкільної програми був набагато вищій за наш», — поділився французький учень з ліцею, де навчалась Вероніка.

«Хтось мене розпитував: а Україна це не Росія?» — згадує дівчина. Вона була дуже здивована, що у Франції не знають про сусідню країну у Європі.

«Я взяла на себе таку місію — розповідати хто ми і що ми», — каже українка.

«Вони думали, що ми з якогось там світу, що ми якісь дикі і у нас немає грошей тощо… Я як гуманітарій показала їм, що Україна йде попереду, особливо з історії», — згадує Вероніка.

«Французи не кажуть про все прямо. А Вероніка завжди казала все прямо. Мені здається, що слов’яни завжди все кажуть прямо», — діляться французи.

А Вероніка розповіла про досить велику українську діаспору, яка утворилась ще з воїнів УПА, які опинились у Франції після Другої Світової.

«Я продовжувала навчатись в українській школі онлайн, а також у французькій офлайн. Я відчувала, що хочу бути корисній своїй країні. Батьки міряли, що Вероніка буде навчатись у Парижі. Але я так не думала», — каже Ніка.

«Їй подобалось у Франції. Але це був не її дім — не її країна. Вона хотіла допомагати Україні», — поділився французький друг Вероніки.

Вона дізнавалась про військові виші в Україні. Вона сумувала за Україною.

«Туга за рідним домом перемогла мої амбіції», — каже нині вже курсантка ВІКНУ.

Вона приїхала до Києва і почала збирати документи, пішла таємно від батьків у військкомат, щоб пройти комісію. Вона не сказала, що хоче бути офіцером ЗСУ батькам.

А тим часом вона пройшла ВЛК, склала психологічний тест та тести з фізпідготовки. Їй подзвонили і запитали чи не хотіла б вона отримати спеціальність журналіста?

Про те, що Вероніка служитиме — вона розповіла вже після присяги. Всі були горді нею.

«Коли було важко — я думала, що це -моя мрія. Журналістика та ще й військова. Поєднались дві мої мрії», — розповіла Ніка.

З однокурсниками вона випустила телеграм-канал про курсантські будні, а також подкаст. На польовій практиці вони щоліта вдосконалюють свої навички у вишколі та військовій медицині. Вона дуже позитивно відгукується про групу, в якій навчається.

«Я завжди на зв’язку з нею. Вона розповідає про обстріли та укриття. То ж емоційно я на 100% підтримую її. Я щиро підтримую Україну. Раніше я мало знав про вашу країну, але завдяки Вероніці я дізнався багато про вашу історію і культуру», — каже колишній однокурсник по ліцею у Франції.

«Я вірю, що Україна буде квітнути й процвітати в усіх сферах життя. Вона цього заслуговує, як наш незламний народ», -ділиться курсантка ВІКНУ Вероніка Стафійчук.

Читайте також:

• «„Військовий будь-якої віри тут почуватиметься у безпеці і комфорті»: Роман Барабах, медик та іконописець, який розписав капличку ВІКНУ».

Публікація підготовлена за матеріалами ВІКНУ

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»