«Бюджет Києва став більш соціальним, але це соціальність воєнного часу»: Катерина Поздєєва про те, як війна змінила фінанси столиці

Сьогодні йдеться не лише про традиційні соціальні виплати та підтримку вразливих категорій. Окремими великими напрямами стали допомога ветеранам і родинам загиблих Захисників та Захисниць, підтримка переселенців, виплати киянам, чиє житло постраждало від російських атак, а також розвиток реабілітаційних і соціальних послуг.

Водночас місто має зберігати ресурс на транспорт, житлово-комунальне господарство, критичну інфраструктуру та розвиток. Тому питання вже не лише в тому, скільки Київ витрачає на соціальну сферу, а й у тому, як ці видатки змінюють саму логіку міського бюджету.

Про те, з чого складаються 14,4 мільярда гривень соціальних видатків, як за роки повномасштабної війни змінилася програма «Турбота. Назустріч киянам», чому ветеранська політика стала окремим великим напрямом і де проходить межа між соціальною підтримкою та розвитком міста, «Вечірній Київ» поговорив із Катериною Поздєєвою, заступницею директора Департаменту фінансів КМДА.

«ВІЙНА ЗМІНИЛА НЕ ЛИШЕ ОБСЯГИ, А Й САМУ ЛОГІКУ СОЦІАЛЬНИХ ВИДАТКІВ»

— Пані Катерино, якщо подивитися на бюджет Києва до повномасштабної війни і сьогодні, наскільки справедливо говорити, що він став більш соціально орієнтованим? Що змінилося принципово — не лише в сумах, а й у самій логіці розподілу коштів?

— Повномасштабне російське вторгнення докорінно змінило фінансову філософію столиці. Бюджет Києва справді став більш соціальним, але це соціальність воєнного часу. Замість покращення якості життя міська казна значною мірою працює як фінансовий щит, який забезпечує фізичне виживання киян — тепло, світло, укриття, безперебійну роботу транспорту, а також пряму допомогу фронту.

Соціальний захист разом із житлово-комунальним господарством став одним із лідерів зростання у структурі міських видатків. Якщо до 2022 року фінансування соціальної сфери мало переважно класичний характер — підтримка пенсіонерів, людей з інвалідністю, малозабезпечених, — то в умовах воєнного стану бюджет трансформувався відповідно до нових реалій. Головною зміною став зсув пріоритетів у бік ветеранів і людей, які постраждали від війни.

— Зараз звучить цифра близько 14 мільярдів гривень на соціальний напрям. Що саме входить у цю суму? Який обсяг соціальних видатків столиці на 2026 рік після всіх внесених змін і скільки це у відсотках від усього бюджету?

— Соціальний захист залишається однією з ключових і водночас ресурсномістких статей видатків. Громади дедалі більше фінансують власні соціальні програми, але базові гарантії залишаються переважно відповідальністю держави. Якщо говорити про державний бюджет, у 2026 році частка видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення становить 10% від сукупних видатків — 493,8 мільярда гривень. За прогнозом на 2027 рік питома вага становитиме 8%, хоча в абсолютному вимірі сума зросте до 583,8 мільярда гривень.

Загальний бюджет столиці на 2026 рік ухвалено на рівні понад 144,8 мільярда гривень. Із них на соціальну сферу передбачено близько 14,7 мільярда гривень, тобто приблизно 10%. У схваленому прогнозі бюджету Києва цей напрям зростає і в абсолютному, і у відсотковому вимірі — до 15,8 мільярда гривень, або 13,4%.

Надання соціальних послуг киянам, які опинилися у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, у Києві забезпечують 68 установ соціального захисту та соціального забезпечення зі штатною чисельністю близько 6,5 тисячі посад. Щодня вони надають послуги майже 80 тисячам киян, а видатки на це становлять 3,0 мільярда гривень.

У межах власних повноважень міської влади у столиці діють чотири міські цільові програми соціального захисту: «Турбота. Назустріч киянам», «Підтримка киян — Захисників та Захисниць України», «Діти. Сім’я. Столиця» та «Запобігання та протидія домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі». Їхня мета — підвищення ефективності системи соціальної допомоги через посилення адресності та впровадження додаткових до державних заходів підтримки.

Заходами цих програм охоплена майже половина мешканців Києва — близько одного мільйона людей. У 2026 році на їх реалізацію у бюджеті столиці передбачено близько 9,5 мільярда гривень. Крім того, з державного бюджету передбачено три субвенції на загальну суму близько 0,6 мільярда гривень.

Це кошти на виплату грошової компенсації за належні для отримання житлові приміщення сім’ям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України; на забезпечення роботи фахівців із супроводу ветеранів та оренду житла ветеранами; на підтримку малих групових будинків. Ще близько 0,5 мільярда гривень передбачено на реалізацію публічних інвестиційних проєктів у соціальній сфері.

— А якщо взяти 2021 рік і порівняти з 2026-м: у скільки разів зріс соціальний ресурс міста?

— Я б не називала бюджет 2021 року повністю «мирним». Із 2014 року щороку в бюджеті Києва закладали кошти на підтримку наших Захисників, однак на той час кількість киян-Захисників була в десятки разів меншою.

У 2021 році на сферу соціального захисту закладалося 4,8 мільярда гривень, а у 2026 році — 14,4 мільярда гривень, тобто ресурс зріс утричі. Для порівняння, на державному рівні фінансування соціального захисту в абсолютних цифрах зросло з 359,3 мільярда гривень у 2021 році до 567,5 мільярда у 2026-му, водночас його питома вага відносно ВВП поступово знижується — з 8,7% у 2022 році до 5,4% у 2026-му через необхідність спрямовувати значну частину ресурсів країни на сектор безпеки й оборони.

«ПРІОРИТЕТНИМИ ОТРИМУВАЧАМИ ДОПОМОГИ СТАЛИ ТІ, ХТО БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПОСТРАЖДАВ ВІД ВІЙНИ»

— Чи правильно говорити, що війна змінила не лише обсяг соціального бюджету, а й структуру тих, кому місто має допомагати? Яких категорій отримувачів до 2022 року або взагалі не було, або їхня частка була незрівнянно меншою?

Оцінювати місцеві видатки потрібно не тільки за сумою, а й за результатами: чи доходить допомога до цільових груп, чи відповідає вона місцевим потребам, наскільки доступні соціальні послуги та чи можуть громади стабільно їх фінансувати.

— До 2022 року соціальна система міста працювала переважно за класичною схемою, орієнтуючись на пенсіонерів, людей з інвалідністю, малозабезпечених та багатодітні родини. Сьогодні структура суттєво переформатована під впливом трьох ключових чинників: фронту, внутрішньої міграції та російських обстрілів.

Якщо взяти для прикладу 2021 рік, основними отримувачами допомоги були традиційні вразливі категорії. У 2025–2026 роках серед пріоритетних отримувачів виплат і послуг уже ветерани, внутрішньо переміщені особи, родини загиблих воїнів, а також мешканці міста, які постраждали внаслідок ворожих обстрілів.

До повномасштабного вторгнення бюджетні кошти переважно спрямовувалися на стабільні довгострокові цілі — планові щорічні виплати та компенсацію пільг на проїзд у громадському транспорті. У 2025–2026 роках програми стали гнучкішими: на перший план вийшло фінансування екстреної матеріальної допомоги, створення та підтримка ветеранських хабів, а також програм психосоціальної реабілітації.

— Катерино Вікторівно, «Турбота. Назустріч киянам» існувала задовго до 2022 року. Якою була ця програма до великої війни і якою стала зараз?

— Один із головних інструментів підтримки мешканців міста — міська цільова програма «Турбота. Назустріч киянам» — зазнала кількох хвиль змін. Зі звичайної програми підтримки малозабезпечених вона фактично перетворилася на інструмент оперативного реагування на надзвичайні ситуації.

До переліку отримувачів допомоги масово додалися внутрішньо переміщені особи, зареєстровані в органах соціального захисту столиці. Важливою статтею стали й виплати киянам, чиє житло було пошкоджене або зруйноване внаслідок російських обстрілів: у 2025 році на компенсації та матеріальну допомогу постраждалим було спрямовано 287,8 мільйона гривень, а у 2026 році виплачено 440,0 мільйона гривень.

Крім того, отримати одноразову допомогу у зв’язку зі складними життєвими обставинами тепер можна онлайн через Портал послуг Києва. Це спростило доступ до коштів для тисяч містян.

— На 2016–2018 роки «Турбота» мала ресурс близько 4,6 мільярда гривень, на 2019–2021 роки — вже 9,5 мільярда, а нині йдеться приблизно про п’ять мільярдів на один рік. Чим пояснюється таке зростання?

— Тут варто спочатку пояснити загальну структуру фінансування соціального захисту. Основну частину видатків забезпечує державний бюджет: пенсії становлять 44,3%, ще 42,7% — інші державні програми, зокрема соціальні допомоги малозабезпеченим сім’ям, людям з інвалідністю, ВПО та субсидії. На місцеві бюджети припадає близько 13% — це місцеві соціальні програми та утримання установ соціального захисту.

При цьому частка місцевих бюджетів у загальному обсязі видатків на соціальний захист із 2021 року зросла майже вдвічі — із 7,8% до 13% у 2026 році. Це безпосередньо стосується і програми «Турбота. Назустріч киянам», бюджет якої зріс до понад п’яти мільярдів гривень на рік.

Причин кілька: інфляція, збільшення кількості отримувачів і поява нових видів підтримки. Проте визначальними стали саме нові види допомоги, зокрема спричинені війною, та різке збільшення кількості людей, які її потребують.

Програма «Турбота» створювалася як механізм додаткової підтримки малозахищених верств населення до державних гарантій соціального захисту. Держава має забезпечувати базові, гарантовані Конституцією соціальні стандарти, а міська програма від початку була гнучким інструментом локального реагування, який не дублює державні функції, а підсилює їх.

Яскравий приклад — пільговий проїзд. Законодавство гарантує право на безоплатний транспорт для низки категорій громадян, однак державний бюджет роками не фінансує ці видатки, тому Київ бере цей фінансовий тягар на себе. Наразі у бюджеті міста на пільговий проїзд передбачено майже 1,5 мільярда гривень.

Ще один приклад — підтримка людей з інвалідністю та сімей, які виховують дітей з інвалідністю. Вони отримують державну допомогу, але її розмір, м’яко кажучи, незначний, тому міська влада запровадила щомісячні виплати майже в такому самому розмірі, як державні. На це в бюджеті передбачено близько одного мільярда гривень.

«ВЕТЕРАНСЬКА ПОЛІТИКА — ЦЕ НОВИЙ АВТОНОМНИЙ ВЕКТОР»

— У 2023 році з’явилася окрема програма підтримки Захисників і Захисниць. Чи можемо вже говорити, що ветеранська політика стала одним із найбільших нових постійних зобов’язань бюджету Києва?

— Ветеранська політика — це новий автономний вектор. Найбільший якісний зсув порівняно з 2021 роком — поява потужного ветеранського блоку видатків, а разом із ним і відповідні інституційні зміни.

У структурі галузевого департаменту створено структурний підрозділ ветеранської політики КМДА, а також «Київ Мілітарі Хаб» — спеціалізований центр для інтеграції, реабілітації та підтримки військових і їхніх родин. Фінансування соціального захисту ветеранів у столиці вже обчислюється мільярдами гривень. На 2026 рік бюджет програми підтримки захисників та захисниць становить 1,9 млрд грн.

Це кошти на різні види матеріальної допомоги Захисникам і Захисницям та членам їхніх родин, медичну й реабілітаційну допомогу після поранень, соціальний супровід та цільову підтримку сімей загиблих воїнів. Загалом програма спрямована на комплексну соціальну підтримку киян-Захисників і Захисниць, членів їхніх сімей та родин загиблих або померлих Захисників і Захисниць.

Наразі йдеться приблизно про 102,2 тисячі киян, і цей контингент щороку зростає приблизно на 10%. Це відповідно збільшує потребу не лише у фінансуванні, а й у розширенні спектра послуг та запровадженні нових механізмів підтримки.

— Це тимчасове збільшення видатків, пов’язане з активною фазою війни, чи місто вже виходить із того, що високі соціальні та ветеранські витрати залишаться з Києвом на десятиліття?

— Частина витрат може змінюватися залежно від перебігу війни, але її наслідки не зникнуть одразу після завершення бойових дій. Реабілітація, доступність, повернення до роботи, підтримка ветеранів і родин загиблих потребуватимуть довгострокової політики.

Тому місту варто планувати не лише короткострокові виплати, а й послуги та інфраструктуру, які допомагають людям відновити самостійність і повноцінно включитися в життя громади. Наприклад, для розширення спектра соціальних та реабілітаційних послуг планується ввести в дію Центри комплексної реабілітації для дітей та людей з інвалідністю у Голосіївському та Шевченківському районах, а також збільшити потужність трьох таких центрів у Деснянському, Солом’янському та Святошинському районах.

Це дозволить збільшити кількість отримувачів послуг і створити додаткові робочі місця.

«ВИСОКИЙ РІВЕНЬ СОЦІАЛЬНИХ ВИДАТКІВ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО РОЗВИТОК МІСТА МАЄ ЗУПИНИТИСЯ»

— Бюджет не безмежний. Якщо частка соціальних видатків значно зростає, від чого місто змушене відмовлятися або що відкладати? Чи можна сказати, що частину коштів, які в мирний час могли б піти на великі інфраструктурні та інвестиційні проєкти, сьогодні спрямовують на соціальні потреби?

— Бюджетні ресурси обмежені, тому зростання поточних потреб вимагає ретельніше визначати черговість видатків. Але некоректно автоматично стверджувати, що кожна додаткова гривня на соціальну підтримку забрана саме з інфраструктури: бюджет має різні джерела та напрями, а рішення ухвалюються за конкретними програмами.

Водночас розвиток міста не зупинився. На 2026 рік у столиці заплановано понад 19 мільярдів гривень на програму економічного і соціального розвитку, зокрема на безпеку, відновлення житла та об’єктів соціальної сфери.

— Де для міста проходить межа між соціально відповідальним бюджетом і бюджетом, у якому поточні соціальні зобов’язання починають витісняти розвиток? Чи бачите ви такий ризик для Києва?

— Межа проходить там, де допомога вже не відповідає реальній потребі або не дає стійкого результату, а місто через це втрачає здатність підтримувати критичну інфраструктуру та майбутню економічну спроможність. Тому важливі адресність, регулярна оцінка програм і чітке розуміння, кому саме вони допомагають.

Ризик витіснення розвитку потрібно відстежувати, але сам по собі високий рівень соціальних видатків у воєнний час не означає, що бюджет став незбалансованим. Потрібно дивитися на фактичне виконання бюджету, доходи та інвестиційні плани міста.

— Наскільки взагалі зараз можливо прогнозувати соціальні видатки? Адже кількість ветеранів, людей з інвалідністю внаслідок війни, родин загиблих і людей, чиє житло постраждало від атак, на жаль, продовжує зростати. Чи доводиться закладати резерв і протягом року переглядати програми?

— Прогнозувати такі видатки складно, тому що кількість постраждалих і самі потреби постійно змінюються. Саме тому потрібні реалістичні базові видатки, резерв на непередбачені обставини та можливість коригувати програми протягом року — із чітким обґрунтуванням змін, щоб оперативно дофінансовувати критичні потреби Захисників та цивільних.

Ефективним інструментом у такій ситуації має бути резервний фонд бюджету — один із найважливіших інструментів фінансового маневрування, створений для фінансування непередбачуваних та невідкладних заходів. Водночас його формування та використання супроводжуються низкою системних проблем, які особливо загострилися в сучасних умовах.

Попри статус «екстреного» інструменту та скасування під час воєнного стану граничних розмірів планування, механізм отримання коштів із резервного фонду, на мою думку, потребує спрощення.

— Місто не може поставити розвиток на паузу навіть під час війни. Які можливості ви бачите для того, щоб Київ одночасно виконував дедалі більші соціальні зобов’язання і зберігав ресурс для розвитку?

— Підтримка балансу між соціальною стабільністю та інвестиціями в розвиток під час війни — один із найскладніших викликів для управління Києвом. Щоб місто не зупинялося, але водночас виконувало свої зобов’язання перед громадою, фінансова та управлінська стратегія має базуватися на кількох ключових інструментах.

На мій погляд це в першу чергу людиноцентричне бюджетування для перетворення соціального захисту із «витратної статті, що обтяжує бюджет» на інвестицію в людський капітал, яка повертає громадян до самостійності та економічної активності. Це консолідація кількох дрібних виплат в один уніфікований фінансовий інструмент, що розраховується залежно від доходів родини.

Це оптимізація та аудит поточних витрат — прозорий облік результатів: скільки людей охоплено допомогою, які потреби вдалося закрити, які програми справді дають ефект і які витрати місто має планувати на кілька років уперед. Другий напрям — жорстка пріоритезація, тобто переспрямування коштів із другорядних інфраструктурних проєктів на критичну інфраструктуру та соціальну сферу.

Ще один ресурс — інтеграція внутрішньо переміщених осіб в економіку міста. Замість сприйняття ВПО виключно як отримувачів соціальної допомоги місто має стимулювати їхнє працевлаштування та створення малого бізнесу через міські програми перекваліфікації й мікрогранти. Нові платники податків — це також новий ресурс для розвитку.

Окремий напрям — залучення коштів ЄБРР, інших провідних державних банків під проєкти розвитку: енергонезалежність, модернізацію житлово-комунального господарства. Це дозволяє міському бюджету більше зосереджуватися на соціальній сфері, тоді як частина проєктів розвитку може фінансуватися за рахунок довгострокових і дешевших зовнішніх ресурсів.

Потрібно поєднувати адресну допомогу з доступними послугами, реабілітацією та працевлаштуванням. Тобто не лише компенсувати людям наслідки війни, а й допомагати їм відновлювати самостійність.

Також читайте:

• «Гроші потрібні на все, а бюджет обмежений»: у Київраді розповіли про головні видатки.

Сніжана БОЖОК, фото Олексій САМСОНОВ «Вечірній Київ»