«Комедія — це живлення для душі»: Олеся Жураківська про «Крашанку 2.0», війну і театр
У столичному кінотеатрі «Жовтень» 5 жовтня відбувся допрем’єрний показ української сімейної кінокомедії «Крашанка 2.0. Квантовий парадокс». Подія зібрала творців стрічки, акторів, представників кіноіндустрії, медіа та численних зіркових гостей.
На великі екрани продовження історії про родину Забіяк вийде вже 8 жовтня. Режисером стрічки став Тарас Дудар, а до своїх ролей повернулися Стас Боклан, Олеся Жураківська, Дар’я Легейда, Артур Логай, Володимир Гладкий та Михайло Пулянський. Також у фільмі з’явилися співачка KOLA, хореографиня Олена Шоптенко та боксер Денис Берінчик.
Цього разу родина Забіяк вирушає у справжню подорож у часі. Винахідник Іван Забіяка у виконанні Стаса Боклана створює Машину Квантових Парадоксів, замасковану під старенький бус. Дізнавшись, що його син Ярик перебуває не на фронті, а у військовому госпіталі, Іван разом з онуком вирушає через країну, сподіваючись змінити минуле й не допустити війни. Назустріч їм їдуть й інші члени родини — кожен зі своїми переживаннями, страхами та незавершеними історіями.
Тож за формою це сімейна комедія та роуд-муві з фантастичними пригодами, однак за гумором ховається значно серйозніша історія — про близьких людей, втрачений час і те, як важливо не відкладати любов та розмови одне з одним на потім.
Сам режисер Тарас Дудар наголошує: передусім це історія про родину, любов і цінність часу, який люди мають одне для одного. А своєрідним показником того, чи вдалася стрічка, для нього стане дуже проста річ: якщо після перегляду глядачеві захочеться обійняти своїх рідних — значить, автори досягли мети.
І справді, «Крашанка 2.0» дає приводи не лише сміятися. У фільмі чимало щемких моментів, у яких за комедійними ситуаціями проступають цілком упізнавані для українців сьогодні переживання — війна, розлука, страх за близьких, родинні непорозуміння і водночас велика потреба бути разом.
Одну з головних ролей у стрічці виконала Олеся Жураківська. Напередодні показу журналістка «Вечірнього Києва» поговорила з акторкою не лише про «Крашанку 2.0», а й про те, навіщо українцям сьогодні комедії, чому навіть після багатьох років у професії вона хвилюється перед першим знімальним днем, що робить її щасливою та про які складні теми не боїться говорити Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі, який вона очолює.
«КОМЕДІЯ І ХОРОШЕ КІНО — ЦЕ ТЕЖ ЩИРА РОЗМОВА»
Про те, чим «Крашанка 2.0» відрізняється від першої частини та як змінилася її героїня, Олеся Жураківська перед показом навмисно багато не розповідала. Каже: краще залишити глядачеві можливість самому це побачити.
«Ну не буду ж я працювати сама проти себе? Хай люди підуть і побачать, що в нас там змінилося, — усміхається акторка. — Це нова історія, чудове продовження життя цієї неймовірної сім’ї з елементами фентезі й нашою хорошою такою комедією. Хоча я б сказала, що це навіть не просто комедія, а трагікомедія».
Говорячи про те, навіщо українцям комедії під час війни, Жураківська наголошує: сьогодні важливе все, що допомагає людям психологічно триматися.
«Я вважаю, що зараз треба робити все, що ти здатен робити, для того, щоб підтримати менталку наших людей. Якщо їм добре від комедії — треба знімати комедію. Якщо їм добре від трилерів — треба знімати трилери.
А комедія — це такий доведений рецепт природного живлення для душі. Щоб ми не впадали у відчай, не зневірювалися. Щоб могли прийти, сісти в залі поряд із кимось і разом посміятися. Тут є приводи і для світлих сліз, і для того, щоб посміятися».
Особливо важливим сьогодні акторка називає саме відчуття спільності — можливість переживати емоції не наодинці.
«Ми, українці, емоційні. Соціалізація зараз надважлива, відчуття плеча людини поряд, людини, яка переживає з тобою такі самі емоції. Мені здається, що важливішого просто нічого немає. Це така щира розмова з глядачем. Наша розмова з глядачем. А що може бути краще за розмову?»
Жураківська проводить паралель і з театром та навіть із роботою психолога: можливість чесно проговорювати та проживати емоції допомагає людині рухатися далі.
«Так само і в театрі — щира розмова найголовніша. Так само, коли ви працюєте з психологом і намагаєтеся собі допомогти. Комедія і хороше кіно — це теж щира розмова».
«ЖИТТЯ — ЦЕ ТИ ЗАРАЗ, У ЦЮ СЕКУНДУ»
Олеся Жураківська зіграла десятки різних ролей у театрі та кіно. Однак на запитання, чи залишилася в неї роль, яку вона особливо мріє втілити, відповідає несподівано: більше не хоче будувати життя навколо таких очікувань.
«Я думаю, що це взагалі хибний шлях — міркувати про роль, яку я хотіла б зіграти. Я хочу перебувати в моменті. Зараз, як ніколи, розумію: життя — це ти зараз, у цю секунду. Те, чого я хочу, — цього ще немає. Те, що я вже зробила, — цього теж уже немає. Надважливо перебувати в моменті.
Інакше ми будемо постійно розчаровані: якщо не отримаємо того, чого хотіли. Або отримаємо — і знову будемо розчаровані. Бо до чого тоді далі йти?»
Незмінною залишається її любов до професії та самого творчого процесу. І попри величезний акторський досвід, Жураківська зізнається: перед першим днем нових зйомок хвилюється досі.
«Я дуже люблю свою професію, надзвичайно люблю творчий процес. Це завжди виклик. Я страшенно переживаю в перший знімальний день. Для мене це як перше побачення. Тому що я зустрічаюся з якоюсь новою людиною, яка стане частиною мого життя, частиною мого серця».
До кожної героїні вона ставиться і як до відповідальності — адже за екранним образом глядачі нерідко впізнають реальних жінок.
«У будь-якому разі я граю якусь жінку, яка десь живе в Україні. І потім мені кажуть: „Це точно я“, „Це моя мама“, „Це моя подруга“. Це дуже важливо. Люди бачать своє відображення, бачать, що все не так страшно, що ми всі в горі, але продовжуємо йти. А нам зараз найголовніше — продовжувати йти».
«МОЄ НАЙБІЛЬШЕ РОЗЧАРУВАННЯ — ЛЮДИ. І НАЙБІЛЬШЕ ЩАСТЯ — ТЕЖ ЛЮДИ»
Сьогодні Олеся Жураківська поєднує роботу в кіно з керівництвом Театром драми і комедії на лівому березі Дніпра. І коли запитуємо, що нині робить її щасливою, вона не говорить ані про нові ролі, ані про професійні досягнення.
«Мене роблять щасливою люди. Моє найбільше розчарування — люди, і найбільше моє щастя — теж люди. Це правда. Так воно і буває, якщо щиро говорити».
Обирати між театром і кіно акторка також не хоче. Ці дві частини професії, каже, завжди йшли поряд. Щоправда, сьогодні театр потребує значно більше її часу.
«Більше часу зараз забирає театр, і це природно. У кіно я зараз не так багато знімаюся. А в театрі треба працювати постійно. Це велика відповідальність, великий колектив, потужний театр, який не боїться говорити на найскладніші теми. Я дуже пишаюся тим, що є частиною цього колективу, що нам вистачає сміливості.
Я знаю, що ми страшенно дратуємо цим усіх оточуючих, але будемо продовжувати наш рух до цивілізованої європейської спільноти».
«МИ ПРОСТО ЧЕРЕЗ КРАЙ ПЛЕСКАЛИ ТУДИ НАШУ ЛЮБОВ»
Керівництво театром виснажує, не приховує Жураківська. Водночас поруч із нею є однодумці, з якими можна говорити зі сцени про теми, яких інші часто уникають.
«Я дуже втомлююся, але я задоволена, тому що зі мною є соратники, які так само, як і я, не бояться. Ми говоримо про гендерну рівність, говоримо щиро про повернення, про пам’ять, про війну».
Складних тем Театр на лівому березі почав торкатися задовго до повномасштабного вторгнення. Одним із прикладів Жураківська називає виставу «Погані дороги».
«Для нашого театру дуже природно порушувати теми, про які складно говорити: самогубства, захворювання на рак, війни. Інша справа — як ми про це говоримо. Ми говоримо зі світлом, тому що це частина нашого життя. Ми знімаємо табуйованість із цих тем.
Це те, про що ми почали з вами говорити, — щира розмова. Без щирої розмови ми не вирішимо жодної проблеми і не зможемо зробити крок уперед».
Наостанок Олеся Жураківська запрошує на «Крашанку 2.0» не якусь окрему аудиторію, а всіх, хто любить кіно. Адже, за її словами, авторам вдалося створити передусім дуже теплу родинну історію.
«Я запрошую всіх людей, які люблять кіно, тому що ми створили дуже добру, дуже теплу історію, яка і з нашим сьогоденням пов’язана, і з нашим майбутнім. Це така маленька вижимка того, що, власне, переживає кожен із нас. І того, як, мабуть, хотілося б нам усім, щоб у нас будувалися стосунки в сім’ї.
Такий хороший зразок. Тож приходьте, насичуйтеся нашою любов’ю. Ми просто через край її туди плескали — нашу любов. Беріть і насолоджуйтеся».
Також читайте:
- «Основний заробіток — кіно»: Андрій Ісаєнко розповів про викладання, театр і участь в новому проєкті.
- Майже мільйон доларів у прокаті та заявка на «Оскар»: режисер «Кіллхауса» розповів про успіх стрічки.
Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ»