Жити, творити, пам’ятати: як у Києві пройшла лекція про Архипенка та презентація книги його спогадів. ФОТО, ВІДЕО

Попри суцільні корки на дорогах, «повітряні тривоги», звуки вибухів і перекриті мости, Київ не припиняє життя в усіх його проявах. Люди не просто залишаються у мегаполісі, вони працюють, продукують способи зберегти нормальність життя попри щохвилинну небезпеку.

Що дає сили кожному з нас сьогодні? Щось з того, що потужніше за всі спроби ворога нас знищити.

Дух — насамперед. А ще — життєві приклади українців, які мають досвід подолання труднощів і небезпек і реалізації власних мрій, здібностей та Дару Божого.

ПАСПОРТ УНР І ВІРА В УКРАЇНУ: ЯК АРХИПЕНКО ВИБОРЮВАВ ПРАВО НА МРІЮ

Сто років тому саме так виборював своє право на життя і заняття скульптурою Олександр Архипенко. Українець, киянин, нині — всесвітньо відомий скульптор-новатор.

Його вірою в Україну було й те, що до США він прибув з паспортом УНР і його дружина також.

Олександр Архипенко народився в Києві, вчився в Київському художньому училищі, звідки його виключили за участь у студентському страйку, потім трохи займався в студії Сергія Світославського, далі два роки вчився в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури.

У 21 рік він їде в Париж і вже більше ніколи не повернеться на батьківщину, після Парижа будуть Ніцца, Берлін, Нью-Йорк — у 1929 році Олександр Архипенко став громадянином США.

Віта Сусак, завідувачка відділу європейського мистецтва XIX–XX століть Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького (1992–2016 рр.).

Авторка близько 70 наукових публікацій в Україні, Росії, Польщі, Франції, Італії, Німеччині, не побоялась приїхати до Києва зі Швейцарії, щоб розповісти про особливі моменти життя українського скульптора Архипенка і його творчість.

Галерея була переповнена охочими дізнатись більше від дослідниці, яка розповіла і про особисті моменти життя Архипенка, зокрема, трьох жінок, які пройшли з ним крізь долю і про жінок у творчості скульптора-новатора.

Власне його новаторство проявилось у таких способах відтворення жінки у мистецтві, яких ніхто до нього не робив. Спочатку це сприймалось, як нахабство, на автора навіть робили карикатури, але нині — ці скульптури є чистим зразками високого мистецтва у найбільш відомих галереях світ та приватних колекціях.

«ВІН НЕ ПРОСИВ ДОЗВОЛУ БУТИ НОВАТОРОМ»

Наталія Заболотна, засновниця галереї, де пройшла лекція та презентація книги, присвячених Олександру Архипенку, поділилась фактами про геніального скульптора, які додають сили і нам, сьогодні.

«Він не просив дозволу бути новатором. Він просто став ним.

Народжений у Києві, Архипенко поїхав у світ — і змінив світову скульптуру.

Він став одним із основоположників кубізму в скульптурі й зробив те, на що здатні одиниці: змінив саму мову мистецтва.

Його поява у світовій пластиці спричинила справжні тектонічні зсуви. Він не просто додав до скульптури нові форми — він змінив саме уявлення про те, чим може бути скульптура.

Після Архипенка скульптура вже не могла залишатися такою, якою була до нього.

Він відкрив пластиці нові можливості — порожнечу як форму, рух як частину скульптури, взаємодію площин, об’єму, світла і простору.

Так само, як Пікассо здійснив революцію в живописі, Архипенко здійснив революцію у скульптурі.

Пікассо змінив те, як світ бачить живопис. Архипенко змінив те, як світ може сприймати скульптуру», — наголосила Наталія Заболотна.

СИЛУЕТ У РУСІ, ОТВОРИ ТА ШАРНІРИ: ЯК НАРОДЖУВАЛАСЯ КІНЕТИЧНА СКУЛЬПТУРА ХХ СТОЛІТТЯ

Олександр Архипенко все життя був у пошуках свого шляху у мистецтві, своєї пластичної мови, свого почерку, поєднання архаїки й кубізму, конструктивізму і абстракціонізму.

Віта Сусак розповіла жінкам, які створили справжній аншлаг на лекції у Art Ukraine Gallery про образи жінок у скульптурі Архипенка.

«Звичайно, Архипенко цікавився силуетом в русі. І це може бути статична річ, коли шукається саме той момент, який найбільш яскравіше, найбільш виразніше передає рух.

І тут ви бачите одне з основних новаторств, е, яке застосував Архипенко. Він почав використовувати не тільки матеріал, але й отвори. І отвір між матеріалом, він теж працює на сприйняття загального образу.

Іншим таким новаторством, яке впровадив Архипенко в скульптуру XX століття, це була можливість руху. Це його робота «Медрано». Ну, це в цирк Медрано.
І оця танцівниця Медрано, воно тут на шарнірах. Ця, ця робота зараз в Гуггенхаймі в Нью-Йорку. Але можна було змінювати, як розташовані ноги.

Потім прийшла вже оця кінетична скульптура XX століття. Перші ідеї дав Архипенко в Парижі, і це ще було до Першої світової війни. І цей танець, розмальована скульптура гіпсова, вона зараз в Саарбрюкені знаходиться.

В його спадку є досить багато скульптур і оцих от, скульптур живопису, де зображено дві жінки. Ця тема двох жінок. Чи це подруги, чи це суперниці, чи це, м-м, ситуація його особистого життя, коли він, наприклад, він розставався з однією жінкою і йшов до іншої. Ця тема присутня, і я вам показую зараз його досить великий рельєф, який він зробив в Цюриху в двадцятому році.

Зараз він зберігається в Белграді, де оці от дві жінки ідуть. Він розмалював, застосував бляху, дерево, все, що завгодно, і зробив з цього скульптуру.

На десяті роки, на початок двадцятого століття це був абсолютно відважний, нахабний, але дуже цікавий і сміливий виклик, який потім перебрали дуже багато скульпторів», — поділилась дослідженнями Віта Сусак.

СЕРІЯ «МА» ТА РОДИННА ТРАГЕДІЯ

Не менш актуальними є й моменти з життя скульптора, коли історія України перетиналась з його особистою, а також — історією його родини.

Саме мама стала першою жінкою, яка надихала скульптора. Їй присвячена серія робіт під назвою «Ма».

Віта Сусак навела цитату з листа брата Олександра Архипенка, який був міністром УНР, Євген Порфирович Архипенко — визначний український політичний, державний і науковий діяч, був міністром земельних справ та народного господарства УНР.

Їх мама, Парасковія Василівна Махова (Матковська), під час буремних пореволюційних років залишалася в окупованій більшовиками Дарниці під Києвом і сильно бідувала. Зрештою, брат написав, що більшовики, хвору на запалення легенів літню жінку, витягли на вулицю з квартири, у спідньому, кинули на землю взимку. Пані Парасковія в результаті захворіла ще дужче й померла.

Ці трагічні відомості про родину, показують, що якби Олександр Архипенко залишився в Україні, його б репресували та вбили.

ФРЕНСІС АРХИПЕНКО ГРЕЙ ТА ЇЇ КНИГА СПОГАДІВ

Віта Сусак також розповіла про двох дружин Олександра Архипенка і їх вплив на його творчість та долю.

У скульптора Олександра Архипенка було дві офіційні дружини.

Анжеліка Бруно-Шмітц (Angelica Bruno-Schmitz) — німецька художниця та скульпторка, з якою він одружився у 1921 році в Німеччині. Вона померла після тривалої хвороби у 1950-х роках.

Френсіс Ґрей (Frances Archipenko Gray) — американська студентка його літньої школи, з якою він познайомився та одружився після смерті першої дружини (офіційний шлюб уклали у Франції). Вона стала його останньою коханою та зберігачкою мистецького спадку.

Але у житті та творчості митця величезну роль відігравали його музи та кохані жінки, які надихали його на створення шедеврів (такі як Параскева Махова, Зінаїда Крамарова, Марта Донас, Ґелу Форстер), оскільки жіночий образ і жіноча енергія («Ма») були центральними темами його мистецьких експериментів

Остання з них, Френсіс Архипенко-Грей, вийшла заміж за скульптора у 25 років, коли йому було вже за 50. Вона прожила з Олександром Архипенком 4 роки. Але все життя займалась його спадщиною й написала книгу «Моє життя з Олександром Архипенком», в якій дуже правдиво описала те, що стосувалось саме її життя, без прикрас, з розумінням величини таланту людини, з якою її звела доля.

Вона згадала, як Олександр Архипенко розповів їй про найпершу скульптуру, з якої почався його новаторський погляд, це сталось у далекому київському дитинстві.

«В Києві, коли я ще був малим, біля нашого дому, вгрузла в землю, лежала величезна кам’яна скульптура богині Землі. Ми називали її „Нана“. Кожного ранку я бачив її дорогою до школи. Пізніше, вже в Парижі, в Етнографічному музеї, я відкрив для себе інших богинь Землі і родючості. Ці скульптури різного розміру і різняться в деталях. Їх можна побачити у всіх країнах світу», — пише Френсіс Архипенко-Грей у своїй книзі.

Книгу видало українське видавництво «Дух і літера», її також презентували в Art Ukraine Gallery.

«Ця книга — не просто спогади чи щоденник. Це розповідь про зустріч двох світів: молодої жінки, яка шукає себе, і зрілого митця, що вже знайшов власну форму істини у скульптурі. Через діалоги, деталі повсякденності, уривки з листів і розмов, читач поступово відкриває глибину цих стосунків — від інтелектуальної близькості до особистої, від творчої співпраці до емоційного зв’язку, що виходить за межі часу», — пишуть у видавництві.

ДОВІДКОВО:

Олександр Архипенко, навчаючись сам, одразу відкривав і власні школи — першу — у Парижі, згодом — в Берліні і в Нью-Йорку, де вчилося чимало мистців-українців.

Олександр Архипенко мав за життя близько 150 персональних виставок у всьому світі, зараз його роботи зберігаються в найкращих музеях світу. Помер Олександр Архипенко у 1964 році, похований на нью-йоркському кладовищі Вудлон. У Вудстоку, де художник мав літню школу, діє музей Архипенка.

Читайте також:

• «Мистецтво й інтелектуальні дискусії: „Art Ukraine Gallery“ стала простором емоційної підтримки у воєнний час».

Ольга СКОТНІКОВА, фото — Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»