Прибутковий будинок Грушевського: як більшовики спалили шедевр українського модерну
Збудований за проєктом видатного архітектора Василя Кричевського в стилі українського модерну, родинний дім Грушевських на вулиці Микільсько-Ботанічній, 14 був знищений 7 лютого 1918 році.
Сьогодні виповнюється 160 років від дня народження Михайла Грушевського — видатного історика, творця багатотомної «Історії України-Руси» та голови Української Центральної Ради.
Вшановуючи пам’ять видатного державотворця, «Вечірній Київ» згадує трагічну історію його київського будинку, який колись прикрашав «Латинський квартал» на розі вулиць Паньківської та Микільсько-Ботанічної.
Ця унікальна шестиповерхова споруда вважалася не лише перлиною української сецесії, а й унікальним прихистком для однієї з найбагатших колекцій української старовини. На жаль, пам’ятка не пережила російсько-більшовицького терору, тож нині про її красу свідчать лише декілька старих світлин.
МРІЯ У СТИЛІ УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНУ
У 1909 році Михайло Грушевський вирішив втілити свою мрію про власний прибутковий будинок за кошти, які залишив йому батько. Для реалізації проєкту вчений звернувся до свого близького друга — неперевершеного архітектора Василя Кричевського.
Той оздобив «хмарочос» у новаторському стилі українського модерну, який не був типовим для нашого міста. Будинок був уособленням комфорту та краси тогочасного Києва: із вишуканими фасадами, затишним двором і навіть власною ліфтовою шахтою.
Після завершення будівництва в одній із квартир оселився сам Василь Кричевський із родиною, а на шостому поверсі — родина Грушевських.
Мальовані художником по пам’яті в 1928 році. Фото: Музей Михайла Грушевського /Facebook
«А я так люблю сей дім, і пишний ним, як дарунком краси Києву, людям», — писав Михайло Сергійович на перший Великдень у новій оселі.
Дім Грушевських швидко перетворився на інтелектуальний та мистецький центр столиці.
Під його дахом зберігалися унікальні скарби: понад сотня старовинних українських та перських килимів, межигірська порцеляна, рідкісні стародруки XVI–XVIII століть, гетьманські портрети, архіви київського магістрату та колосальна приватна бібліотека вченого.
ПРИЦІЛЬНИЙ ВОГОНЬ: ФАТАЛЬНИЙ ДЕНЬ 7 ЛЮТОГО 1918 РОКУ
Взимку 1918 року, під час штурму Києва більшовицькими військами під орудою Міхаїла Муравйова, будинок голови Центральної Ради став головною мішенню окупантів.
Вранці 7 лютого на колії біля залізничного вокзалу — менш ніж за кілометр від будівлі — зупинився більшовицький бронепотяг. З нього відкрили прицільний вогонь запалювальними снарядами просто у родинний дім Грушевських. За пару годин не особливо вправні, а за деякими свідченнями п’яні артилеристи все ж таки пристрілялись.
О 15:30 кілька тридюймових снарядів влучили у верхні поверхи, спричинивши масштабну пожежу. Більшовики заборонили пожежникам гасити полум’я, погрожуючи розстрілом.
Мешканці, серед яких були дружина й донька Грушевського, родина Кричевського з немовлям та молодий художник Анатоль Петрицький, ховалися у підвалі. Коли до артилеристів направили парламентарів із білим прапором з проханням дати цивільним змогу евакуюватися, ті відповіли невблаганно: «Цей дім за диспозицією призначений до цілковитого знищення».
ПОПЕЛИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ
Будинок палав три доби. У вогні безповоротно зникли рукописи Михайла Грушевського, його наукові матеріали, стародруки та листування козацької старшини.
Трагедія забрала й людські життя. Зі зруйнованого будинку напівживою винесли матір Михайла Грушевського — Глафіру Захарівну. За кілька днів вона померла від отриманих травм та шоку. Другою жертвою став безіменний військовий, який охороняв квартиру голови Центральної Ради.
Муравйов пізніше з гордістю рапортував своєму командуванню:
«Я спалив великий будинок Грушевського, який три доби яскраво палав у полум’ї», — вихвалявся своїми злочинами більшовицький окупант.
Тієї миті Михайло Грушевський перебував на засіданні Української Центральної Ради, що продовжувала працювати день за днем серед найстрашнішої канонади. Той страшний день він згадував згодом у своїх спогадах:
«Під час бомбардування Києва, більшовики запальними снарядами розстріляли дім, де я жив — наш фамільний дім, побудований десять літ тому за гроші, полишені батьком. Кільканадцять запальних снарядів, що влетіли один за другим до нашого помешкання й сусідніх, за кілька хвилин обернули в одно огнище весь дім. Згоріли мої рукописи й матеріали, бібліотека і листування, колекції українських старожитностей, що збирав я стільки літ, збірки килимів, вишивок, зброї, посуди, порцеляни, фаянсу, окрас, меблів, малюнків. Довго було б оповідати, і прикро навіть згадувати. Ніякі сили вже тепер не вернуть його…».
А сам Михайло Грушевський у розпачі писав, що в цьому вогні Україна поховала своє старе життя, а він сам — результат багаторічної праці та родинну пам’ять.
ЕПІЛОГ: ПАМ’ЯТЬ, ЯКУ НЕ ПІДІРВАТИ
Обгорілий остов красивого будинку простояв на пагорбі ще три роки. У червні 1921 року більшовики остаточно підірвали його мінами, зрівнявши з землею. До нашого часу не збереглося жодного фото його головного фасаду — лише кілька світлин внутрішнього двору та згарища.
Після Другої світової війни на цьому фундаменті звели житловий будинок для науковців.
Сьогодні про архітектурний шедевр Василя Кричевського нагадує лише меморіальна дошка. Проте історія цього легендарного «дому-смолоскипа» залишається вічним нагадуванням про ціну нашої спадщини та про ворога, який століттями намагається стерти українську пам’ять.
До теми: Розстріляні святині, спалені маєтки та вбиті цивільні: як більшовики вперше штурмували Київ взимку 1918 року.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»