П’ятий рік війни без планування: Віктор Лещинський про критичні пріоритети будівництва, дефіцит кадрів та бюджетні пастки

У будівельному секторі, який уже переживає критичний дефіцит кадрів, інфляційний тиск та радянську зарегульованість, подібні кроки загрожують повним зупиненням робіт і хвилею банкрутств. Понад те, інтенсифікація ворожих атак фактично переводить столицю та область у режим прифронтових територій, ставлячи нові вимоги до захисту цивільного населення.

Як в умовах п’ятого року повномасштабної війни правильно розставити пріоритети у будівництві, чому імпульсивне ухвалення рішень шкодить обороноздатності та скільки сьогодні насправді коштує безпека українців, в інтерв’ю «Вечірньому Києву» розповів керівник Спілки проектних організацій України, доктор юридичних наук Віктор Лещинський.

Відомо, що одна гривня, проінвестована у будівництво, зазвичай притягувала у сумішні галузі як мінімум ще чотири гривні. Будмайданчики завжди були своєрідним «мультиплікатором» притоку коштів.

Що ж відбувається останніми тижнями, після того, як держава в один день, без попереджень, будь-якого обговорення і діалогу, зупинила фінансування всіх капітальних видатків?

Наприклад, у Києві зупинили будівництво метро на Виноградар, ремонт шляхопроводу біля метро «Чернігівська» і капітальний ремонт Харківського шосе.

ЗАГРОЗА БЮДЖЕТНОГО КОЛАПСУ ТА ВІДСУТНІСТЬ ДОВГОСТРОКОВОГО ПЛАНУВАННЯ

— Нещодавно пролунали заяви, що ситуація з бюджетом близька до катастрофічної, і всі видатки, крім військових та соціальних, можуть бути заморожені. Що це означає для будівельної галузі?

— Спрямування ресурсів на Збройні сили — це, безумовно, головний пріоритет держави, яка воює. Але п’ятий рік війни має навчити нас стратегічному плануванню. Міністерство економіки має виконувати роль головного планового органу країни, прогнозуючи видатки та розвиток галузей на роки вперед.

Зараз у нас вересень 2026 року. У нас є діючий бюджет на 2026 рік, а Мінфін уже має збирати аналітику для проекту бюджету на 2027 рік. Якщо зараз зупинити фінансування будівельних компаній, які за підписаними контрактами виконали роботи, і не підписати їм акти — це буде грандіозний злочин проти економіки.

Будівельні компанії не отримають коштів, робітники залишаться без зарплат. Ми просто вб’ємо ті залишки бізнесу, які ще тримаються на плаву в умовах шаленої інфляції на матеріали та дефіциту людей. Гучні заяви з трибун — це добре, але держава має діяти професійно, а не заганяти вітчизняні компанії в банкрутство. Ми вже бачили абсолютний хаос у 2022 році, і повторювати ці помилки неприпустимо.

— З огляду на це, які будівельні проекти зараз є дійсно на часі? Що має бути пріоритетом №1?

— Будівельний сектор слід чітко розділити на державний та приватний. В державному сегменті пріоритети однозначні:

1. Об’єкти оборонного призначення: від фортифікацій і захисних споруд до спеціальних виробничих потужностей.
2. Захист цивільного населення: протирадіаційні укриття (ПРУ) та споруди подвійного призначення.
3. Критична інфраструктура: це не лише енергетика, а й газ, водопостачання, водовідведення та комунальне господарство. Без цього життя в містах зупиниться.
4. Логістика та шляхопроводи: забезпечення функціонування маршрутів «Укрзалізниці» та автошляхів.

Що стосується приватного сектору — наприклад, складської логістики чи виробництв, які постійно зазнають ударів ворога, — держава мала б надати компенсаційні або законодавчі інструменти для підтримки бізнесу, щоб той міг будувати резервні склади у більш безпечних регіонах.

Наразі ж ми бачимо переважно імпульсивні рішення: сталася надзвичайна подія — реагуємо. А потрібне чітке системне планування разом із військовими та експертами.

ЕВОЛЮЦІЯ УКРИТТІВ ВІД МЕТРО ДО МОБІЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ У «ЧЕРВОНІЙ ЗОНІ»

— Київ та область останнім часом перебувають під безпрецедентними атаками ворога. Як змінюються вимоги до захисних споруд і що згідно з ДБН мають будувати зараз?

— Справді, Київ та область останнім часом піддаються інтенсивним ударам — ми фіксуємо щонайменше до 10 повітряних тривог на день. Фактично столиця та регіон переходять у режим жовтої чи навіть червоної зони майданчика прифронтового міста. За таких умов захист людей стає критично важливим.

З 2023 року в Україні діють оновлені ДБН з цивільного захисту. Усі нові об’єкти будівництва зобов’язані мати протирадіаційне укриття (ПРУ) або споруду подвійного призначення з відповідними властивостями захисту.

Якщо побудувати градацію надійності, то метрополітен: особливо глибокі станції — це найзахищеніші об’єкти. ПРУ та заглиблені споруди: підземні об’єкти, додатково обваловані землею.

Мобільні укриття (ДСТУ): це не класичні капітальні бомбосховища, а споруди розраховані до 50 осіб, які місцева влада має встановлювати у скверах, парках та біля зупинок громадського транспорту. Вони призначені перш за все для того, щоб вберегти людей у місцях масового скупчення від посічення дрібними уламками БпЛА та ракет.

Потенціал зброї ворога зростає: ракети та дрони несуть значно більший заряд тротилу, ніж той, під який розрахувалися радянські норми. Тому й наша політика щодо будівництва нових укриттів має постійно підвищувати планку міцності.

Людське життя — безцінне, і розмови про те, що будувати надійні укриття в школах чи будинках «надто дорого», мають бути припинені.

— Нещодавно обговорювалася ідея впровадження ізраїльського досвіду — зведення «безпечних кімнат» (мамад) безпосередньо у квартирах. Чи є такі проєкти в Україні?

— Наразі на експертизу такі проєкти не надходили. Реалізувати це технічно можливо, але треба усвідомлювати вартість. Безпечна кімната у квартирі збільшує вартість квадратного метра у будинку щонайменше на 20–25%.

Адміністративно це вимагає монолітної конструкції з вищим рівнем армування, бетону високої марки, автономних систем вентиляції та електропостачання. Попри високу ціну, це може мати високу інвестиційну привабливість: люди готові платити за можливість спати у власній оселі, розуміючи, що вони захищені від влучання уламків.

КАДРОВИЙ ГОЛОД, ЗАРПЛАТИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ЦІНОУТВОРЕННЯ

— Ви згадали про дефіцит кадрів. Скільки сьогодні мають отримувати робітники та інженери в будівельній галузі, щоб компанії не втрачали фахівців?

— Ринок праці в Україні деформований і штучно регульований державою. Державні розрахункові показники зарплат застарілі й відірвані від життя. Наприклад, показник у 35 800 грн у Київській області — це не ті гроші, за які люди працюватимуть у нинішніх економічних реаліях.

Реальність сьогодні така: робітничі кадри на майданчику: мають отримувати «на руки» від 40 000 до 55 000 грн. А з урахуванням усіх податків (ПДФО, ЄСВ, військовий збір) навантаження на підприємство становить додаткові +45%.

Інженерно-технічний склад, проєктуальники, кошторисники: від 70 000 до 100 000 грн.

Коли споживчий кошик зростає на 50% на рік, люди не працюватимуть за застарілими тарифними сітками. Чим менше залишається кваліфікованих фахівців, тим більше вони диктують свої умови.

Більше того, дефіцит кадрів настільки серйозний, що потреба в будівельниках у рази перевищує кількість людей на ринку. Україна неминуче прийде до залучення трудових мігрантів. Але державна політика має бути побудована так, щоб у першу чергу захистити українського працівника: його зарплата та соціальні гарантії мають залишатися в пріоритеті.

— Як щодо експертизи та проєктування? Чому ви вважаєте український механізм ціноутворення радянським?

— Тому що у нас досі побутує уявлення, ніби проєкт чи експертиза — це «просто папірчик».

Для порівняння: у Європі вартість проєктування великого об’єкта становить близько 10% від його кошторисної вартості, а для малих об’єктів — до 15% (разом із авторським наглядом). В Україні ж замовники часто вважають, що проєкт має коштувати 0,5–1%.

Експертиза є завершальним етапом проєктування. За нормальної моделі вона має становити 5–7% від вартості проектних робіт. В експертизі працюють фахівці з досвідом від 10 до 40 років, які відповідають власним сертифікатом і підписом за безпеку будівлі. Якщо проєкти недооцінені у 2–3 рази, компанії не мають ресурсів розвивати матеріальну базу, купувати софт та піднімати кваліфікацію працівників.

— Наприкінці третього кварталу вже можна робити певні підсумки. Які головні виклики та зміни у векторах будівництва ви бачите?

— Рік надзвичайно складний, але з’являються й нові формати. Наприклад, активно розвивається будівництво сучасних реабілітаційних та медичних центрів нового типу.

У житловій нерухомості ми бачимо чітке зміщення інвестицій: люди менше купують квартири в багатоповерхівках Києва, надаючи перевагу приватному сектору та малоповерховій забудові в Київській області. Це прямий наслідок війни, ризиків відключень світла та безпекових загроз.

Головне наше завдання сьогодні — зберегти інженерну галузь, не втратити фахівців та домагатися від держави прозорих, проєвропейських правил гри. Українець навіть у найважчі часи повинен мати перспективу завтрашнього дня і відчувати себе захищеним на своїй землі.

ПАРТНЕРСЬКИЙ МАТЕРІАЛ

Читайте також:

• «„Україні потрібна нова культура проєктування — від регіонів до державної стратегії»: інтерв’ю з Віктором Лещинським».

Ольга СКОТНІКОВА, фото — Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»