Гральні карти як мистецтво: історія киянки, яка зібрала колекцію з багатьох країн світу

Щороку 21 вересня у світі відзначається День колекціонера — чудова нагода вкотре поглянути на свої полиці та згадати історії кожного експоната.

Чи знали ви, що звичайні гральні карти в різних країнах можуть мати свої особливості та абсолютно різні системи мастей?

«Вечірній Київ» познайомився зі столичною колекціонеркою карт Тетяною Гурою, яка розповіла нам про своє незвичне хобі. іЇї історія чудово ілюструє, як звичайне дитяче захоплення трансформувалося у цікаве дослідження, яке здатне об’єднати культури й традиції багатьох країн.

— Пані Тетяно, розкажіть, як почалося ваше захоплення гральними картами?

— Моє захоплення гральними картами зародилося ще в дитинстві. Під час шкільних канікул у дитячому таборі на морі в Криму, ми з друзями здійснили екскурсію до Феодосії. Там, у книжковій крамниці, я натрапила на захопливу книжечку, присвячену картярським фокусам. Неможливо було пройти повз такої цікавої брошури, і я придбала її.

Разом із товаришками та сусідками по кімнаті ми опановували картярські фокуси до кінця нашого відпочинку. Однак не всі фокуси виходили, оскільки для деяких із них потрібні були спеціальні колоди з цілими фігурами королів, дам чи валетів, від положення яких залежав сам фокус. З тих пір я почала шукати такі колоди, задивляючись у крамницях на цікаві та оригінальні гральні карти.

Так моя колекція почала швидко зростати. Подорожуючи різними країнами Європи, я помітила, що гральні карти та система мастей можуть значно відрізнятися. Наприклад, у багатьох регіонах Італії карти відрізняються як за дизайном, так і за мастями. Чехія та Угорщина, під впливом певних регіонів Німеччини, також «успадкували» від неї свою унікальну систему мастей і карт.

Завжди подорожуючи, я шукала нові екземпляри, і найцікавіші з них поповнювали моє зібрання. Наразі у мене близько 300 різних колод гральних карт. Більшість із них походять з Європи та Америки, але є й чимало оригінальних українських колод. Вони стали не лише захопленням, а й унікальною колекцією, що відображає різноманітність культур та традицій.

Про «родзинки» колекції

— Чи є у вашій колекції карти, що мають особливе значення для вас або якусь цікаву історію? Розкажіть, будь ласка, про деякі з них.

Багато з моїх колод мають захоплюючу історію, але зупинюся на найбільш пам’ятних:

Гральні карти Таро «Пані з однорогом» — французька гральна колода із 78 карт. Проте, на відміну від ворожильних карт Таро, старші аркани тут мають лише цифрові позначки і зображають переважно побутові сценки з дозвілля людей середини XIX століття.

Цей варіант використовувався для популярної гри Тарок, де старші аркани слугували козирями. Мій репринт цієї колоди був випущений у середині 2010-х років видавництвом Dusserre, а на зворотній стороні можна побачити репродукцію відомого гобелена «Пані з однорогом», який зберігається у Музеї Середньовіччя абатства Клюні. Це серія з 6 шпалер, де п’ять із них вважаються алегорією п’яти чуттів, за якими гобелени й отримали свої назви. А шостий називають «À mon seule désir» («За моїм єдиним бажанням») — за витканим на ньому девізом.

«Jeu Romantique de Nanteuil» — французький факсимільний репринт (випущений видавництвом Éditions Dusserre у Парижі), заснований на оригінальній колоді 1838 року. Її дизайн створений за ілюстраціями видатного художника Селестена Нантойя (Célestin Nanteuil), а оригінальні зображення нині зберігаються в Національній бібліотеці Франції. Селестен Нантой — близький сподвижник Віктора Гюго, Теофіля Готьє та Александра Дюма, вніс у свої літографії поетичну інтенсивність та готичну елегантність епохи романтизму, які ідеально відтворені в цьому перевиданні від Éditions Dusserre (Париж, близько 1976 р., потім перевидавалися ще декілька разів).

«Kaiserkarte» (Імператорські карти) — німецька колода, вперше надрукована на фабриці Schneider & Co в Альтенбурзі у 1895–1897 роках спеціально для імператорського двору Кайзера Вільгельма II. На сорочці карт зображено герби Німеччини, Австрії та Італії з девізом «Einigkeit macht stark» («В єдності — сила»), а фігури втілюють європейських монархів та історичних постатей. У моїй колекції зберігається якісний репринт цієї колоди, випущений видавництвом Lo Scarabeo у 2000-х роках.

Карти Данської королеви — надзвичайно рідкісна за своєю технікою виконання колода (Данія, бл. 1720 р.), що складається з 36 карт. Їхня лицьова сторона була виконана у вигляді вирізного картону з кольоровими шовковими вставками у прорізах, а сорочка оздоблена мармурованим папером.

У 1865 році колода надійшла до замку Розенборг із документальним підтвердженням того, що свого часу вона належала данській королеві Анні Софії (1693–1743). Вже в наш час був випущений репринт цієї колоди, де можна побачити цей унікальний історичний шедевр. Колись його придбала як сувенір під час відвідування замку Розенборг у Копенгагені.

«Evolution of Mankind Playing Cards» — серед найоригінальніших екземплярів мого зібрання особливе місце посідає ця колода, надрукована легендарною американською компанією USPCC. Це справжній витвір поліграфічного мистецтва та наукової думки в мініатюрі. На її старших картах — валет, дама, король і туз — детально зображені первісні люди та різні етапи антропогенезу, що замінюють звичні класичні образи. Тримати такий експонат у руках і бачити, як оживає історія первісного людства — неймовірне задоволення.

Флорентійські карти («I Baroni di Jacopo Callot», Флоренція, 1600) — витончене видання 2001 року від флорентійського видавництва Papier Arti e Mestieri, що відтворює барокову атмосферу та персонажів Італії XVII століття за мотивами творчості Жака Калло (c. 1592–1635). На ній можна побачити дуже колоритні графічні зображення міської бідноти та жебраків.

— Яка з колод є найціннішою особисто для вас і чому?

— Важко виділити якусь одну. Проте для мене завжди особливе значення має одна колода, пов’язана зі Швейцарією. Це звичайна на вигляд базова колода, яка має досить незвичайний дизайн.

У дитинстві, коли мені було 9 років, я жила близько місяця в родині Руссель у маленькому містечку на кордоні Швейцарії та Франції. На вихідних у нас часто були пікніки та активності, де проводилися різні конкурси, вікторини чи спортивні змагання.

Для переможців там стояла скринька з різними подарунками, іграшками, канцелярським приладдям чи солодощами. Коли мій малюнок обрали кращим, я довго вагалася, що саме обрати зі скриньки, проте зупинилася на гральних картах… Їхній дизайн значно відрізнявся від тих карт, які були доступні в нас.

З часом я розшукала в Інтернеті їхню історію: це базова колода видавництва AG Muller, заснованого ще у XIX столітті лейтенантом Йоганном Бернардом Зюнделем (швейцарсько-французький паттерн Piquet).

Також у моїй колекції можна знайти досить оригінальні і незвичайні екземпляри: повністю прозору пластикову колоду, незвичні трикутні та круглі карти, а також справжні контрасти за розміром — від велетенських колод завбільшки з альбом для малювання до мініатюрних крихіток для пасьянсів, які поміщаються на половині долоні.

Українська тематика: від етносів імперії до сучасного дизайну

Національна тематика у гральних картах є моєю улюбленою, адже це ті звичайні карти, як ми бачимо в наших крамницях. Досліджуючи цю тему, мені вдалося з’ясувати, що перші зображення українців на гральних картах з’явилися ще наприкінці XIX століття на знаменитій колоді Миколи Каразіна, присвяченій різним етносам Російської імперії.

Ця колода, випущена у 1891 році чудово спростовує міфи російської пропаганди про «адін народ»: для «великоросів» там відводиться червова масть, а українцям — трефова. Також на пікових картах можна побачити збірний образ народів Сходу, а бубнові карти присвячені литовцям. З цього випливає, що ще тоді існувала чітка градація між українцями і росіянами, яку зараз намагаються заперечувати представники країни-агресорки.

Пізніше цю тему продовжили розвивати у радянський час, випустивши у 1928 році карти з народностями СРСР, однак уже незабаром ця колода потрапила під заборону партії, яка її визнала ідеологічно «неправильною», тож тираж був знятий і більше її не випускали.

Ще один історичний факт: перший дизайн українських карт в етностилі створив ще у 1918 році видатний український художник Георгій Нарбут. Вони створювалися разом із державною символікою УНР, що підкреслює неабияке значення цього питання на той час. Проте через більшовицьку окупацію ці карти так і не побачили світ, а сам митець невдовзі передчасно помер від тифу.

Тож українська тематика почала активно розвиватися лише у роки незалежності. Серед найцікавіших екземплярів мого зібрання:

Колода видавництва «Абрис» 1993 року (дизайнери Олександр Білицький та Тетяна Шевченко). Це справжній відгомін епохи становлення українського колекційного дизайну, що поєднує в собі дух часу та витончену авторську естетику, яка робить цей експонат по-справжньому особливим. Яскраві козаки, відомі гетьмани в образі королів і дуже яскраві дами у вінках. Свого часу ця колода надихнула митців та видавців на відродження української тематики в гральних картах, щоб робить її помітним явищем в національному картковому дизайні.

Легендарна колода «Енеїда» Оксани Тарнавської від «Прикарпатської фабрики карт». 2011 року Це справжній витвір картярського мистецтва, просякнутий неповторним українським гумором, національним колоритом та енергетикою класичного твору, який так захоплююче розглядати й тримати в руках.

«Стародавні карти Королівства Руського» — справжній мандрівник у часі, що переносить нас у величну епоху Середньовіччя та Галицько-Волинської держави. Кожна карта тут схожа на мініатюрну фреску чи сторінку старовинного рукопису, де оживає лицарський дух, геральдика, архітектура та багата матеріальна культура тієї доби. Розглядати деталі одягу, зброї та князівську символіку в цій колоді — справжнє задоволення для кожного, хто захоплюється українською історією.

Також важко не згадати колоду «Українські карти» Андрія Летньова, де масти нестандартні: піки — фіолетові тюльпани, бубни — українська сопілка/волинка, черви — червоні троянди, а трефи нагадують чорниці, розташовані у формі треф. Це дуже оригінальна колода великого формату від Торгового Дому «Делюкс» з Одеси.

В ній унікально поєдналися: витончена авторська естетики, національний колорит та бездоганна якість, що робить цю колоду справжньою гордістю будь-якої картярської колекції.

Цікаво, що наша національна тематика надихає і виробників з інших країн Європи. Наприклад, знамените австрійське видавництво Ferdinand Piatnik and Sons випустило типову подарункову серію з двох колод, присвячену видатним постатям української історії. Українці також з’являються в іншій колоді цього видавництва — Vienna Melange, присвяченій легендарній Віденській битві.

А от польська фірма Trefl у 2004 році випустила колоду з українською козацькою тематикою, де дизайн досить своєрідний: українці мають дещо монголоподібні риси обличчя, хоча загалом концепція цікава.

Як поповнюється колекція: критерії та знахідки

— Що для вас є пріоритетом у колекціонуванні? На що робите акценти при поповненні колекції?

— Основними критеріями при виборі нових карт для мене є цікавий дизайн, оригінальна історія та те, наскільки колода перекликається з тим, що вже є у зібранні.

Наприклад, мене дуже захоплюють речі, які розповідають про певну епоху чи культуру. Під час мандрівки до Франції моя колекція поповнилася колодами, присвяченими різним епохам і лицарським обладункам. Роздивлятися такі деталі — це справжня подорож у середньовічні турніри та побут того часу.

Тож люблю карти, які відображають традиції та звичаї різних народів або мають унікальні ілюстрації та орнаменти. Іноді мене приваблюють репринти старовинних колод, які були випущені у ХІХ чи ХХ столітті, коли видавництво карт ще не відбувалося масовими тиражами. Наразі чимало відомих світових карткових брендів випускають подібні колоди не лише через їхню популярність, а й як унікальні колекційні екземпляри.

Окрім того, завжди намагаюся знаходити колоди, які відображають українську тематику, оскільки це додає колекції особливого значення. Нещодавно поповнила свою колекцію картами Георгія Нарбута від видавництва «Турове серце», які цього року також до ювілею митця випустила і мережа супермаркетів «Сільпо» у колаборації з Національним художнім музеєм України.

— Що справді розчаровує вас, як колекціонерку?

— Попри всю красу та захопливість цього хобі, найбільше розчарування, на жаль, криється у глобальних тенденціях сучасного ринку.

На жаль, світова тенденція до уніфікації гральних карт усе частіше зводиться до випуску оригінального дизайну лише для сорочки та упаковки, тоді як усередині ховається стандартний американський патерн (звичайні покерні карти). Це поступово витісняє маленькі локальні видавництва кожної країни, що десятиліттями випускали власний оригінальний продукт.

Друге, це беззмістовний «цифровий» дизайн. Окремою проблемою сьогодення стали гральні карти, створені штучним інтелектом. Це зовні яскраві колоди з ідеальними зображеннями, проте вони не мають жодної концепції, історії чи культурного підґрунтя — лише порожня форма.

Ще однією проблемою наших крамниць і магазинів є широкий асортимент підробок культових радянських та російських колод (на кшталт знаменитих «Атласних»), які продовжують невтомно штампуватися з року в рік, захаращуючи український ринок масовим і вторинним продуктом.

— Чи є табу для Вас як для колекціонерки?

— Я ніколи не купую колоди з відверто агресивною, потворною чи аморальною естетикою, тож карти із зображенням вампірів, зомбі, апокаліпсису, як і карти порнографічного змісту, не є об’єктами мого інтересу.

Також намагаюся уникати дешевого сучасного контенту з мас-маркету. Такі карти, навіть якщо і мають певну родзинку, як правило, випускаються у дуже низькій якості друку, тож швидко втрачають свою привабливість.

Принципово не колекціоную карти російського виробництва чи радянської тематики, а також якісь карикатури чи зображення поп-зірок. Маю як подарунок від друзів карти з історією The Beatles та з портретами американської акторки Мерілін Монро, але такий контент не є пріоритетом у моїй колекції.

Також, на відміну від деяких колекціонерів, принципово уникаю колекційний карт, що мають вигляд типових, але створених заради дизайнерської коробки, оригінального паперу чи оформлення, якщо за ними немає внутрішньої змістовності.

Для мене кожна колода має резонувати з цікавою ідеєю, історією чи мистецтвом, а не захаращувати простір беззмістовним сувенірним мотлохом. Звичайно, я маю у своїй колекції й звичайні базові колоди, але справжню пристрасть викликає саме дослідження еволюції карткового дизайну.

Чому колекціонування — це мистецтво, а не азартні ігри

-Часто гральні карти пов’язують виключно з азартними іграми та казино. Що ви думаєте про це?

— Іноді люди дійсно помилково ототожнюють колекціонування карт із пристрастю до азартних ігор, проте між ними існує величезна прірва. Азартні ігри — це прагнення швидко виграти, ризик і мінливість фортуни, де самі карти є лише інструментом для здобуття зиску чи ефемерного адреналіну. Натомість, на мою думку, колекціонування гральних карт — це чисте мистецтво, кропітка дослідницька праця та любов до історії.

Для колекціонера кожна колода — це портал в історію, витвір графіки. Тут немає місця холодній розрахунковій грі за столом; натомість є трепет перед художнім оформленням, оригінальною концепцією чи захоплення майстерністю художника, глибока повага до культурної спадщини різних епох і країн.

Нагадаємо, що гральні карти з’явилися в Європі ще в 1367 році, коли в Берні оголосили про заборону карткових ігор (що свідчить про їхню шалену популярність на той момент). У наступні роки згадки про карти все частіше з’являлися в різних європейських містах, таких як Флоренція, де також була оголошена заборона.

У 1418 році професійні виробники карт з’явилися в Ульмі, Нюрнберзі та Аугсбурзі, і почався масовий друк карткових колод. До кінця XV століття карти були модернізовані: єгипетські масті замінили на черви, бубни, піки й трефи, а старші карти стали зображати членів європейських королівських дворів.

З часом карти набули сучасного вигляду, ставши «двосторонніми» і отримавши індекси для зручності гравців. Гострі кути карт були заокруглені, а на звороті почали друкувати різноманітні узори та написи, що ми зараз називаємо «сорочкою».

Сучасна колода зазвичай складається з 54 карт: молодші карти від «2» до «10», валети, дами, королі, тузи та 2 джокери. Існують також скорочені колоди, які використовують для різних ігор: наприклад, для покеру потрібна повна колода, а для преферансу — скорочена на 32 карти.

У різних країнах світу з’явилися власні варіанти: стандартна італо-іспанська колода складається з 50 карт, а німецька — з 32 карт (хоча раніше їх було 48). Французька колода стала основою для сучасного вигляду гральних карт із мастями, позначеними червоним та чорним кольорами.

Цікаво, що колода карт символізує рік:

4 масті — 4 пори року;

13 карт кожної масті — 13 фаз місяця;

52 карти в колоді — 52 тижні у році.

Якщо додати значення всіх карт у колоді, вийде число 364, а з додаванням джокерів — 365 або 366, що відповідає кількості днів у звичайному та високосному році.

До теми: у столиці презентували оригінальний артпроєкт про колекціонування.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»