Катування електрострумом та зустріч з Вікторією Рощиною: незаконно ув’язнена журналістка Ірина Левченко виступила в суді рф 

Як відомо, Ірину Левченко та її чоловіка викрали окупанти 6 травня 2023-го року, потім у 2024-ому чоловіка звільнили.

За Женевською конвенцією захоплення цивільних заручників є воєнним злочином. Тож Росія часто намагається «легалізувати» цей статус, відкриваючи кримінальні справи за статтями про «шпигунство» і «тероризм».

4 вересня стало відомо, що окупаційний Запорізький обласний суд засудив Ірину Левченко до 15 років колонії, визнавши її винною у «шпигунстві».

Цього тижня південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону виніс вирок українцям Геннадію та Ользі Капраловим. Це — подружжя з окупованого Мелітополя.

росіяни звинувачували їх в підготовці теракту з використанням хімічної зброї.

Як повідомляє видання «Детектор медіа» з посиланням на «Медіазону», в останній день процесу, за ініціативою захисту, суд допитав несподіваного свідка — мелітопольську журналістку Ірину Левченко.

Її нещодавно засудили у справі про шпигунство.

Жінка своїми свідоцтвами підтвердила свідчення Капралових про тортури в мелітопольській таємній в’язниці.

Ірина Левченко розповіла, що у 2023 році зустрічала там іншу українську журналістку — Вікторію Рощину.

Згодом Вікторія загинула в російському полоні, а її тіло, спотворене окупантами, передали з обміном до України.

Виступ Левченко в суді — дуже смілива заява авторитетної у Мелітополі журналістки.

Отже, 10 вересня Левченко виступила на засіданні Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону. Її допитали через відеозв’язок з маріупольського СІЗО-2 як свідку у справі подружжя з Мелітополя Геннадія та Ольги Капралових, яких згодом засудили до 20 і 18 років у справі про «підготовку теракту».

У суді Ірина Левченко розповіла, що у 2023 році російські силовики кілька місяців утримували її в будівлі колишнього психоневрологічного диспансеру в Мелітополі. Як і інших ув’язнених, її катували струмом. Там вона зустріла Ольгу та Геннадія Капралових і Вікторію Рощину.

«Ольга сиділа спочатку в кімнаті з іншою жінкою, молодою жінкою — Вікторією Рощиною. Вікторія померла дорогою на обмін у серпні 2024 року, по-моєму. Потім Ольгу пересадили в іншу кімнату, поруч із нами», — розповіла журналістка.

Левченко також сказала, що ні їй, ні іншим увʼязненим не пояснили причини їхнього утримування в диспансері. Вона заявила, що охоронець на імʼя Арсен, проговорився, що в’язницею керують представники ФСБ.

Левченко розповіла, що наприкінці серпня 2023-го п’яні силовики влаштували масове побиття ув’язнених.

» Один із них, за її словами, був одягнений у церковну рясу та ходив з лопатою і запитував, чи хоче хтось «причаститися». Після цього побили, зокрема, 40-річного священника з Токмака Костянтина Максимова та чоловіка Ірини.

Під час судового засідання журналістку також запитали, чи відомо їй, хто бив Ольгу та Геннадія Капралових. На це вона відповіла, що полонених катували люди в масках, а їхніх імен вона не знає», — пише «ДМ».

Всі кати були одягнені у маски.

«Хто нас катував? Вони не представляються, не називають ні імен, ні прізвищ, ні місця своєї служби, підрозділу чи звання. Тому, на жаль. Я бачила цих людей, але вони були в масках», — сказала Левченко.

Їй сказали, що буде допит на поліграфі. Вона повірила. В результаті жінку катували струмом.

«Під час катувань струмом їй зав’язували очі скотчем, ноги прив’язували до стільця, а руки зв’язували за спиною. Іншим жінкам, за словами Левченко, електричні контакти підключали до інтимних місць, тоді як їй — лише до рук і ніг.

«Були сильні удари струмом. Кілька разів — щонайменше п’ять, далі я не рахувала, — я просто злітала з цим примотаним до мене стільцем. Після того як тебе так катують, підпишеш що завгодно», — сказала журналістка.

У НСЖУ говорять про Ірину Левченко, як про надзвичайно впливову на Запоріжжі медійницю:

«Колеги згадують, Ірина вміла писати так, що її тексти ставали натхненними історіями про силу людського духу, а не просто зведеннями подій. Світла і комунікабельна, вона роками товаришувала з героями своїх публікацій».

Ірина Левченко — ветеранка журналістики, членкиня НСЖУ. Вона прийшла в професію у 1980-х, починала з місцевих заводських видань, згодом працювала в мелітопольській газеті «Новий день» та обласному видані «Індустріальне Запоріжжя», була власкором усеукраїнських медіа — «Факти і коментарі», «Телеграф». У 2017 році у творчому конкурсі НСЖУ визнана «Журналістом року».

У НСЖУ нагадали, що на момент затримання Ірина Левченко вже відійшла від роботи в медіа. Разом із чоловіком вони були на пенсії та мали проблеми зі здоров’ям.

«Вільний час подружжя присвячувало садівництву і городництву на дачі, вирощували ягоди.

Саме тому вирішили не виїжджати з окупованого Мелітополя —здавалося, що в їхньому віці вони не становлять інтересу для окупантів і залишаться поза небезпекою. Помилилися».

У російських місцях неволі через свою професійну діяльність в окупованому Криму та Запорізькій області, крім Ірини Левченко, також перебувають— Ірина Данилович, Яна Суворова, Анастасія Глуховська.

За даними правозахисників, умови їхнього утримання щороку погіршуються: жінок ізолюють від зовнішнього світу, обмежують у доступі до адвокатів, медичної допомоги та навіть базової гігієни.

Читайте також:

• «„Ніхто не міг її зупинити»: у Києві попрощались із закатованою в російському полоні журналісткою Вікторією Рощиною».

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»