Я хочу розпродати все, що можна робити приватними руками і де можлива конкуренція — депутат Київради Тарас Козак

Грошей бракує не лише на підготовку до зими. Доходи столиці відстають
від плану, тому вже наприкінці вересня Київраді, ймовірно, доведеться
переглядати видатки. І вирішувати, які роботи ще можна відкласти, а на
чому місто заощаджувати просто не може.

Що з усього цього Київ реально може профінансувати, чим доведеться
пожертвувати і наскільки складною буде зима для столиці — для спільного
проєкту «Київ фм» та «Вечірнього Києва» розповів депутат Київради від
фракції «Голос» Тарас Козак.

МІСТО НЕ ПОВИННЕ ВЕСТИ КОМЕРЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

— Пане Тарасе, з 27 серпня ми фактично живемо в умовах постійних
повітряних атак. Це впливає і на роботу, і на звичайне повсякденне життя.
Ви вже змогли підлаштуватися до цих нових умов?

— Нам не треба звикати до нових умов, нам треба робити життя в цих складних
умовах максимально зручним, наскільки це можливо. І ця ідея зробити різні
рівні загрози під час тривог — більша загроза, менша загроза — у нас уже кілька
років виникала. Так, у нас не було так багато атак за день, більше десяти, як в
останні два тижні. Але їх було достатньо, або вони були довгі, або незручні.

Пам’ятаєте, ми дуже довго боролися, щоб наземний комунальний транспорт не
зупинявся під час тривог. А уявіть собі, якби ми цього тоді не зробили — зараз
фактично всі б стояли.

Депутати Київради також розуміють усі ці виклики, і ми, так само мали знайти
якийсь механізм, щоб не поставити на паузу ухвалення важливих рішень. У
четвер ми проголосували зміни до регламенту і провели пленарне засідання.

Але, давайте будемо чесними, навіть у цьому випадку є певні не зовсім
правильні рішення з нашого боку. Тому що ми, депутати, свідомо обрали –
залишатися в сесійній залі і голосувати.

Утім є технічний персонал, є велика кількість працівників, які забезпечують цю
роботу. І ми зійшлися на тому, що керівництво секретаріату Київради не має
права тиснути на персонал. Якщо людина готова працювати — працює. Якщо не

готова — має право покинути своє робоче місце, піти в укриття, і ніхто не може
застосовувати до неї жодних санкцій.

Так трапилося, що в четвер ми відпрацювали фактично цілий день, ніхто не
відходив. І великих загроз для самої будівлі Київради не було.

— На цьому засіданні депутати ухвалили чимало важливих рішень, але не
всі вони отримали схвалення киян. Одне з таких — виділити
«Київміськбуду» ще 3 мільярди гривень. Ви, наскільки я пам’ятаю,
виступали за приватизацію цієї компанії і навіть казали, що будете за це
агітувати. Чому ваші аргументи не почули?

— Не почули і не чують до цього часу. Взагалі, я прихильник того, що Київ не
повинен вести комерційну діяльність там, де з цим може справлятися ринок.

Тобто Київ не повинен мати якісь кіоски, де продається хліб. «Київхліб» — це
приватне підприємство. Воно продає хліб і добре це робить, краще, ніж якби це
робили чиновники.

Навіть, наприклад, «Київзеленбуд», я вважаю, — це зайва компанія для Києва.
Квіточки оці всі, які у нас вирощують, красиві дерева і так далі, можна
віддавати на підряд приватним компаніям. Конкурс — і хто дешевше та якісніше
робить, тому й віддати.

Не повинен Київ будувати. Не повинен Київ багато речей робити, які він зараз
робить.

— Не боїтеся критики і звинувачень, що Тарас Козак хоче все продати в
Києві?

— Я хочу все розпродати. Можете це навіть підкреслити. Я хочу розпродати все,
що не впливає на рішення органів влади і що можна виконати приватними
руками.

І друге — все, де можлива конкуренція. Тому що чиновники, ну давайте
визнаємо, злодійкуваті. Останні події в країні нам чудово продемонстрували,
що такий підхід всюди. Чи є такі в КМДА? Точно є. У РДА? Точно є.

І ми зараз кажемо: нехай це буде спільне. Але спільним керують ось такі люди.
Тобто не йдеться про те, щоб ефективно виконувати свою роботу і робити
життя людей кращим. Йдеться про можливість зловживати для особистого
збагачення.

ВЛАСНІСТЬ КИЄВА МАЄ ПРИНОСИТИ ДОХОДИ А НЕ ОБТЯЖУВАТИ

— Але все ж не варто настільки узагальнювати. Я переконана, що у владі на
всіх рівнях є достойні люди.

— Звісно, є люди, які хочуть щось зробити краще. Для них служба — це якийсь
поклик. І я багатьох із них знаю особисто і це не просто якісь винятки. Але
керують переважно не такі люди.

Щодо «Київміськбуду», за свою історію ця компанія побудувала багато
хороших об’єктів. Але давайте не забувати, що вона завжди мала преференції:
виділення землі без конкурсу і багато інших. «Це ж наша муніципальна
компанія, треба їй допомагати», — казали депутати.

Що в результаті Київ отримував? Збитки. Переважно компанія була майже
завжди збитковою. І за останні кілька років ми бачимо, що компанія вимагає
фінансування від Києва.

Тобто наша власність нас обтяжує. Це від’ємна вартість цієї власності. Громада
Києва, не отримує від цього якихось доходів, а змушена ще дофінансовувати.

Плюс це займає купу часу депутатів, щоб із цим розбиратися. Багато хто хоче
розібратися, де ж гроші киян, які заплатили за майбутні квартири і не отримали
їх.

«КИЇВМІСЬКБУД» ТРЕБА ПРОДАВАТИ ЯКОМОГА ШВИДШЕ

— Власне, про гроші. Нагадаємо киянам, що окрім 3 мільярдів, за які
проголосували минулого четверга, у грудні 2025 року депутати уже
виділяли «Київміськбуду» 2,5 мільярда. Чи справедливо спрямовувати на
докапіталізацію будівельної компанії такі суми під час війни і напередодні
складної зими?

— Я продовжую наполягати, що «Київміськбуд» треба продавати якомога
швидше. Але зараз ідеться про те, щоб якимось чином закрити соціальні
питання.

А ще хотів би нагадати, послідовність подій навколо докапіталізації. У грудні
2019 року компанія офіційно погодилася взяти на себе зобов’язання щодо
добудови всіх проблемних житлових комплексів корпорації «Укрбуд», а
держава пообіцяла це профінансувати. Якщо не помиляюся, 2,6 мільярда
гривень. Київ, зі свого боку, під ці зобов’язання уряду Київ мав збільшити
статутний капітал Київміськбуду на 3 мільярди гривень.

І ми свою частину цієї «угоди» виконали. При тому, що Київ велику частину
свого бюджету відправляє на Сили оборони України, все одно знайшли гроші в
бюджеті, щоб профінансувати.

Уряд зі свого боку каже: ні, ми таких зобов’язань не маємо. Це був
меморандум, він не зобов’язуючий. Тоді думали, що так, а зараз думаємо, що
ні.

І ми опинилися в незручній ситуації. Якщо профінансувати частково, тобто оті
3 мільярда, які раніше були виділені і все, то ці гроші підуть на закриття боргів.
Тобто хтось отримає свої борги, а нічого не добудується. І ці довгобуди як
стояли так і стоятимуть.

Але якщо знайти все ж кошти, то є шанс, що щось добудується. Добудоване
можна знову продати, і це якось запустить цей механізм. Для цього потрібно
близько 6 мільярдів. Тому депутати пішли на цей непопулярний крок і
підтримали ще виділення 2,6 мільярда. Я не голосував за це рішення.

Важливо також розуміти, це зараз не виділення коштів, це збільшення
статутного капіталу, під який, у принципі, колись, можливо, коли з’являться
гроші, Київ ці гроші і виділить. Це такий етап. Завжди спочатку збільшується
статутний капітал, потім шукаються гроші. Поки що в бюджеті на цей рік
грошей точно немає.

КИЄВУ НЕМАЄ ЧИМ ФІНАНСУВАТИ ВСІ ЗАПЛАНОВАНІ ВИДАТКИ

— Наприкінці вересня депутати мають коригувати міський бюджет. Через
нестачу коштів частину видатків, імовірно, доведеться скоротити. Ми
стали забагто витрачати чи менше заробляти?

— Ситуація приблизно така. Доходи бюджету не зростають такими темпами, як
планувалося. По-перше, тому що зима була дуже важкою. Низка підприємств у
Києві не працювала через відсутність тепла й електрики.

По-друге, люди продовжують виїжджати з Києва. Звісно, є й такі, які, навпаки,
приїжджають, але все одно ті, які працювали десь на постійній роботі,
виїжджають. З’являються нові, які не завжди працюють, можливо, шукають
роботу.

Військовий ПДФО забрали давно, його немає. При тому, що військовий ПДФО
не той, який з’явився внаслідок повномасштабної війни. Він був у Києві і до
війни, тому що в Києві знаходиться велика кількість частин та інших
підрозділів, які завжди були. І завжди цей ПДФО був частиною бюджету Києва.

Але ще й обстріли влітку, особливо наприкінці літа. Ми бачимо, що це
безпосередньо б’є по наповненню бюджету. Тобто доходів уже менше і,
напевно, далі буде ще менше.

Це означає, що той бюджет, який ми запланували, ті видатки, які ми
запланували, немає чим фінансувати.

— То які витрати можуть потрапити під скорочення?

— Доведеться ухвалювати якісь неприємні рішення. Це точно не будуть зарплати
людей, це будуть якісь інші видатки. Зарплати — це захищені видатки. А
ситуація не настільки серйозна, щоб скорочувати саме ці статті.

Варто зауважити, що зовсім непріоритетних видатків у Києві практично немає.
Через воєнний стан ми їх навіть не бюджетуємо на етапі формування головного
фінансового документу.

Але все одно навіть із тих непріоритетних, які є, доведеться щось скорочувати.
Це, напевно, будуть якісь ремонти, освітлення, ще щось таке, що наприкінці
року ми не будемо фінансувати або, можливо, перенесемо фінансування на
наступний рік.

Поки що цих пропозицій немає. Їх готують Департамент інвестицій та
Департамент фінансів.

З КИЄВА ВИЇЖДЖАТИ НЕ ПОТРІБНО, АЛЕ ЛЕГКО НЕ БУДЕ

— Один із пріоритетних напрямків фінансування зараз для Києва — це План
стійкості. Ще у травні ви заявляли, що повноцінно підготувати
енергетичну систему Києва до наступного опалювального сезону
нереально. Зараз уже майже середина вересня. Що вдалося зробити і чи
змінився ваш прогноз?

— Стало краще, ніж у травні, тому що все-таки багато що зроблено. Знаєте, ця
тема у нас постійно йде під ДСК, ми не можемо розказувати про конкретні
об’єкти, де що відремонтовано, де що не відремонтовано.

Але сказати впевнено, що ми готові і зиму пройдемо спокійно, звісно, так не
можна. Причин дуже багато. Перша — росія нікуди не зникла. Це що стосується
загроз. Що стосується підготовки Києва, то тут головною проблемою
залишається — відсутність грошей.

Друге — ми розуміємо, як побудовано опалення в Києві. ТЕЦ, величезні мережі,
які несуть гарячу воду. А ТЕЦ це дуже вразливі об’єкти. Кілька ракет — і воно
все перестає працювати, тисячі будинків перестають отримувати тепло.

Замінити це можна тільки через розподілену теплогенерацію. І це дуже дорого.
Крім того, це ще й дуже складно і довго. Для того, щоб якийсь будинок чи
район підключити, треба десь поставити цю теплогенеруючу станцію, туди
підвести газ, воду, закільцювати труби. Це десятки років роботи.

І знову ж таки, тут завжди є питання: а якщо ТЕЦ працює, для чого ви це
робите? Ви неефективно використовуєте кошти, бо ТЕЦ працюють. До Віталія
Кличка постійно ж лунають претензії: чому ви, коли знали, що ці ТЕЦ під
загрозою, не зробили дублююче теплопостачання?

Тому що, якщо ти його зробиш, тебе посадять за те, що ти неефективно
використовуєш кошти, бо ТЕЦ працюють. А коли вони вже не працюють, треба
ще багато років, щоб запрацювала ця дублююча система.

Тобто тут немає простого, якогось правильного рішення. І ці заклики: чому так
погано працює мер, Київ, Київрада чи хтось ще — це просто, знаєте, люди не
дуже розуміють, але критикують.

БЮРОКРАТІЯ ГАЛЬМУЄ ВІДНОВЛЕННЯ ПОШКОДЖЕНИХ БУДИНКІВ

— Але проблема ж не лише у коштах. Навіть якщо їх оперативно знайти, усе
це ще потрібно побудувати. А часу до зими майже немає.

— Абсолютно вірно. Не все встигнуть зробити, в тому числі через складні
бюрократичні процедури.

Ми вже говорили про чиновників. Не завжди чиновники думають про справу, а
часто про те, як десь палиці в колеса вставити, щоб до них приходили з
проханнями. Навіть якщо це інший орган влади, вони все одно між собою
намагаються одне на одному заробити.

Тому бюрократія, відсутність грошей, складність процедур — усе це підтверджує
мої прогнози, що ми не будемо готові.

Тобто не критично, з Києва виїжджати не потрібно. Але легко не буде.

— До речі, складні процедури гальмують і відновлення пошкоджених
житлових будинків. Чому навіть за наявності грошей ремонт може тривати
місяцями?

— Так, це бюрократична процедура. Якщо це процедура, значить,
регламентовано, як це робити: один орган повинен виділити гроші, інший -
підготувати папірці. Папірці на папірці, контроль на ці папірці.

Ще є експертизи, вони дуже довго тривають. Є програми, у межах яких це
тільки й може робитися. Без програм не можна, а програми мають ліміти,
додаткові контрольні точки: що можна, коли і в якому порядку це все
виконується. А ще різні органи повинні погоджувати: ДСНС, газові, електричні
служби і так далі. Тому те, що виглядає як «взяти гроші, купити фанеру і забити
вікно», насправді перетворюється на два місяці тяганини і папірців.

Але це державні правила, ми їх на рівні депутатів змінити не можемо. Держава
теж боїться їх змінювати, тому що може бути ще більше корупції. А це нам теж
не дуже подобається.

Серйозно подолати це можна, якщо в нас стане менше толерантності до
корупції.

Я ПРОТИВНИК ПІДТРИМУВАТИ БІЗНЕС ГРОШИМА

— Хочу ще поговорити з Вами про бізнес. Під час війни він не лише продовжує працювати й наповнювати бюджет, а й сам зазнає значних втрат через обстріли та перебої з енергопостачанням. Водночас можливості держави підтримувати підприємців обмежені, адже будь-які, до прикладу, податкові пільги — це менші надходження до бюджету. То якою має бути підтримка бізнесу в цих умовах?

— Як би нам подобався чи не подобався цей бізнес, але це підприємства, компанії,
організації, які платять податки за себе, за своїх працівників. І в сумі це той
бюджет, за рахунок якого живе вся країна загалом і наші міста та ОТГ окремо.

Київський бюджет — це теж бізнес. Тому що хоча велика частина — це ПДФО,
податок на доходи фізичних осіб, але цим фізичним особам зарплату виплачує
бізнес.

Тобто немає бізнесу — немає в нас нічого. Розуміння цього у нас дуже низьке. У
нас бізнес — це, знаєте, ще з 90-х років: хтось щось продав, купив, вкрав,
нажився. А те, що це податки, до цього часу велика частина наших громадян не
розуміє.

Я противник підтримувати бізнес грошима. Давайте роздамо — це завжди
корупція. Цьому дам, бо він ближчий, а на всіх не вистачить. І все.

Тому це повинні бути спрощення, дерегуляція. Бізнес про це постійно говорить.
Давайте під час війни спростимо підключення до газу, до електрики. Але
процедура не спрощується. Вірніше, десь уже почала спрощуватися, але
загалом усе одно дуже складно.

Підключитися до мереж, отримати дозволи — це все одно місяці, інколи роки.
Коли приїжджають іноземці, вони думають, що тут усе простіше. А потім
кажуть: у вас майже як у нас.

Зараз знову кажуть: давайте ми якійсь торгівлі допоможемо. Я теж проти. Так,
торгівля постраждала: логістика, склади і так далі. Але хіба немає складів у
виробництва? Вони так само постраждали. І виробники також постраждають,
тому що торгівля спише велику частину товару на виробників: скажуть, вони
згоріли, ми їх оплачувати не будемо.

А фінанси? Фінанси теж постраждали, тому що вони надали кредити
компаніям, які збанкрутували, і їм ці гроші не повернуться. То їм не
допомагати? Теж допомагати?

Тому допомагати адресно треба не бізнесу, а людям. Людям треба допомагати
адресно.

А бізнесу треба спрощувати правила гри, дерегулювати всі ці складнощі — і
бізнес буде розвиватися сам. Бізнес вирішить ці питання, якщо йому не
заважати. Це завжди так.

Це принципова відмінність людей і бізнесу. А в нас чомусь держава працює
навпаки. Бізнесу допомагає адресно: сьогодні хочемо допомогти енергетикам,
завтра — торгівцям, післязавтра — ще комусь.

А людям — усім дамо тисячу гривень. Це навпаки. Чомусь наші керівники
держави не розуміють таких елементарних речей.

ТАРИФИ НА ВОДУ ЗРОСТАТИМУТЬ ЩЕ НЕ ОДИН РАЗ

— На останньому пленарному засіданні депутати Київради також
підтримали рішення щодо підвищення тарифу на водопостачання та
водовідведення — до 63 гривень. Що входить у цю суму і чи це вже кінцева
планка, чи надалі тариф може зростати?

— Це поки що максимальна сума. Насправді Київрада не має права встановлювати
тарифи. Тарифи встановлює НКРЕКП. Саме ця незалежна організація — ми
знаємо, що вона дуже залежна і корумпована, — але законом передбачено, що
саме вона повинна погоджувати в тому числі й комунальні тарифи.

60 із копійками гривень — це не вартість одного кубометра тільки
водопостачання. Це водопостачання плюс водовідведення. У сумі — 63 гривні.

Якщо подивимося на європейські країни: сьогодні дивився — у Варшаві з 2025
року це 144 гривні на наші гроші, те, що у нас коштувало 30. Тобто майже в
п’ять разів дорожче.

Чи справді у них у п’ять разів дорожчі всі витрати? Ні. Тому що електроенергія,
наприклад, коштує приблизно однаково. Вода що у нас, що у них — сама вода
тече в річках, очищення приблизно однакове.

Тому, якщо ми хочемо якісну воду, а європейський стандарт — це коли воду з
крана можна пити, то ми будемо бачити підняття тарифів ще не один раз.

Але тут важливо, щоб підняття тарифів призводило до покращення сервісу:
краща вода, надійніші труби, менше осаду. Загалом ми повинні до цього
прийти. Навіть програма така є, що до певного року в Києві з крана повинна
текти питна вода. Я в це не вірю, але програма така є.

Ірина ГЛАВАЦЬКА «Вечірній Київ»