У столиці втретє пройде Одеський міжнародний кінофестиваль: що подивитися

Цьогоріч Одеський міжнародний кінофестиваль пройде з 27 серпня по 4 вересня. Уже втретє він відбудеться в Києві.

Конкурсними програмами Одеського міжнародного кінофестивалю стануть Національна конкурсна програма та Міжнародна конкурсна програма. Відбудуться Пітчинги в межах секції Film Industry Office, а також позаконкурсні спеціальні програми показів.

НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНКУРС

Національну конкурсну програму, до якої увійшли 14 повнометражних стрічок — чотири ігрові та десять документальних. Нові роботи українських режисерів і міжнародні копродукції досліджують досвід війни та її наслідків, людську стійкість, пам’ять, втрати й пошук майбутнього, формуючи багатогранний портрет сучасної України.

Фільми Національної конкурсної програми змагатимуться за нагороди у номінаціях «Найкращий український ігровий повнометражний фільм» та «Найкращий український документальний повнометражний фільм». Переможців визначить незалежне журі.

Окрім того, серед стрічок Національної та Міжнародної конкурсних програм буде визначено володаря Гран-прі за результатами глядацького голосування, а Міжнародна федерація кінопреси FIPRESCI вручить власний диплом одному з фільмів Національного конкурсу.

Ігрові фільми

«За Перемогу!», реж. Валентин Васянович, Україна, Литва, 2025

Антиутопія про непросте повоєнне майбутнє України. Кінорежисер, який більше не має можливості працювати за професією, залишається в Україні, тоді як його дружина й донька вже кілька років живуть у Відні й не бачать сенсу повертатися додому. Герої фільму намагаються віднайти себе в нових обставинах і вірять, що важкий період мине.

«Крила», реж. Ана Роша де Соуза, Португалія, Україна, Кіпр, 2026

Українка Орися із синдромом Дауна разом із родиною рятується від війни, однак не може втекти від пережитої травми. Опинившись у Португалії, вона проходить непростий шлях адаптації до нового життя. Неочікувана дружба з донькою місцевої волонтерки допомагає Орисі поступово повернути довіру до людей, відчути спокій і знову повірити у майбутнє.

«Мрія Кіри», реж. Денис Колесніков, Україна, 2026

Кіра готується емігрувати з України, і її шлях перетворюється на одіссею пошуку дому. Через стосунки з молодшою сестрою, музику й особисті відкриття вона намагається зрозуміти себе, поки її життя назавжди не змінює початок великої війни.

«Соліст», реж. Сергій Сторожев, Україна, 2026

Після звільнення з провінційного театру цинічний актор Лев погоджується на незвичну роботу — зображати пацієнта психіатричної лікарні, допомагаючи студентам-медикам складати іспити. Опинившись серед людей, до яких спершу ставиться зневажливо, він несподівано переживає внутрішню трансформацію. Історія про другий шанс, людську гідність і силу співпереживання поступово змінює не лише самого героя, а й життя тих, хто його оточує.

Документальні фільми

«Бо козацького роду», реж. Роман Крупач, Україна, 2025

Особиста історія режисера, який 25 лютого 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ, пройшов фронт і у 2024 році зазнав тяжкого поранення. Реальні зйомки з бойових позицій, шпиталів і реабілітаційних центрів поєднуються з чорно-білою анімацією, що передає досвід війни там, де камера безсила.

«Гірник», реж. Микола Бут, Україна, 2026

Жителі Донбасу опиняються перед нестерпним вибором: залишитися вдома під постійною загрозою чи покинути все, що було їхнім життям. Паралельно фільм розповідає про волонтерів, які, ризикуючи собою, евакуюють людей з прифронтових територій та рятують їхніх домашніх тварин.

«Летять хмари з великою швидкістю», реж. Роман Островський, Україна, Німеччина, 2025

Три людські історії — чоловіка, який втратив родину під час авіаудару в Бородянці, жінки, що назавжди залишає рідний дім у Бахмуті, та пораненого військового, який помирає дорогою до лікарні, — складаються в розповідь про втрату, стійкість і людяність. Стрічку створив оператор-документаліст Роман Островський, який згодом сам став військовослужбовцем.

«Машина часу Майдан», реж. Володимир Тихий, Роман Любий, Україна, Німеччина, 2026

Поранений 21-річний солдат переноситься з сучасного поля бою у зиму Майдану, прокидаючись у грудні 2013 року посеред «Маршу мільйонів». Керуючись спогадами, він шукає молодого поета та майбутнього воїна, якому судилося загинути через десять років. Поєднуючи документальну реальність і художню метафору, стрічка розмірковує про пам’ять, свободу та силу особистого вибору.

«Одного дня я хочу побачити тебе щасливим», реж. Марина Нікольчева, Україна, Франція, 2025

Поки війна руйнує звичний плин життя, режисери Марина та Макс намагаються зберегти свої стосунки. Камера стає для них способом говорити про любов, турботу й крихкість близькості у світі, який безповоротно змінився.

«Рятуй», реж. Алессіо Ск’яцца, Україна, США, 2025

Після початку повномасштабного вторгнення мільйони українців були змушені залишити свої домівки. Тим часом рятівники рухаються назустріч війні — через заміновані дороги, під обстрілами та серед зруйнованих сіл, щоб евакуювати покинутих тварин. У світі, де життя щодня випробовує на міцність, співчуття стає не меншою силою, ніж відвага.

«Театр Ветеранів», реж. Юлія Большинська, Україна, 2026

Українські ветерани, військові, бойові медикині та волонтери проходять шлях реабілітації через театр. Репетиції, вистави й особисті переживання поступово перетворюються на простір довіри, де мистецтво допомагає переосмислити пережитий досвід, відновити зв’язок із собою та повернутися до мирного життя.

«Тиша лиманів», реж. Володимир Бакум, Україна, 2026

Події розгортаються в Національному природному парку «Тузлівські лимани» під час повномасштабної війни. Протягом чотирьох сезонів науковець, директор та команда парку документують воєнні злочини проти природи, рятують птахів, борються з браконьєрством і відновлюють тендітні екосистеми. Це роздуми про крихкість довкілля та тиху силу людей, які щодня його захищають.

«To Die To Live», реж. Юлія Гонтарук, Україна, Латвія, Словаччина, 2026

У 2014 році троє українських добровольців воювали на передовій, коли російська війна вперше прийшла на українську землю. Герої повертаються додому іншими. Зазнавши втрат, зустрівшись зі смертю віч-на-віч, вони стикаються з новим викликом: як знайти себе у світі, що не змінився? Як залишитися живим, коли частина тебе померла там, на війні? Та щойно здається, що настав крихкий мир і життя почало налагоджуватися, росія розпочинає повномасштабне вторгнення і війна знову кличе їх до бою.

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС

До програми увійшли повнометражні стрічки з Європи, Північної та Південної Америки. Цьогорічна добірка об’єднала роботи режисерів та режисерок про жіночі долі в різні епохи. Стрічки досліджують емоційний досвід жінок у різних куточках світу, показуючи їх не лише сильними й сміливими, а й водночас чуттєвими та люблячими.

Міжнародне журі визначить переможця в номінації «Найкращий міжнародний повнометражний фільм», режисер якого отримає головну фестивальну нагороду — статуетку «Золотий Дюк».

Окремо серед стрічок Національної та Міжнародної конкурсних програм за результатами глядацького голосування буде визначено володаря Гран-прі фестивалю, який також отримає статуетку «Золотий Дюк» та грошову премію у розмірі 75 000 гривень.

До міжнародного конкурсу увійшли:

«Брат» (Brat / Brother), 2025, Польща, Чехія, реж. Мацей Собєщанський

Історія про жінку та родину, які проходять випробування у світі насильства, нездійснених амбіцій і зростаючого хаосу. 14-річний Давид піклується про молодшого брата й намагається відповідати очікуванням матері, яка прагне вирватися з токсичного минулого та почати нове життя без ув’язненого чоловіка.

«Брудні гроші — білі ночі» (Черни пари за бели нощи / Black Money for White Nights), 2025, Болгарія, Греція, реж. Крістіна Ґрозева, Петар Валчанов

Марина (60), акушерка, та її чоловік Ґоша, залізничний диспетчер, роками збирали невеликі хабарі, щоб дозволити собі поїздку до Санкт-Петербурга на білі ночі. Вторгнення росії до України й раптове зникнення офісу турагенції (разом із їхніми заощадженнями) руйнує всі мрії, а також — ілюзію контролю над життям.

«Друге життя» (A Second Life), 2025, Франція, реж. Лоран Слама

Париж. Липень 2024. Американка Елізабет виснажена ізоляцією, спричиненою вадами слуху, береться за будь-яку роботу, аби отримати продовження візи. Працюючи консьєржкою Airbnb, вона знайомиться з клієнтом-каліфорнійцем Елайджею — так починається велика пригоди з перетину міста і пошуку місця у ньому. Фільм знято під час Олімпійських ігор у Парижі.

«Невидимі» (Invisibles), 2025, Канада, реж. Жюнна Шіф

Елізабет, артистка бурлеску і секс-працівниця, любить свою роботу, та багаторічне втаємничення професії змушує її задуматися над змінами. Черговий клієнт виявляється чоловіком з інвалідністю. Ця зустріч відкриває Елізабет новий світ і спонукає переосмислити сексуальність та потреби людей з інвалідністю, їхню видимість у суспільстві, а заразом і видимість секс-працівниць.

«Невдячні створіння» (Nevděčné bytosti / Ungrateful Beings), 2025, Словенія, Чехія, Польща, Франція, Словаччина, Хорватія, реж. Ольмо Омерзу

Під час канікул на березі Адріатики Девід відчайдушно намагається налагодити зв`язок з дітьми, які живуть із мамою, а 17-річна Клара ще й має розлад харчової поведінки. Закоханість у місцевого хлопця повертає їй апетит, допоки хлопця не змушують переховуватися підозри поліції у вбивстві. Знесилена дівчина опиняється у лікарні, а її батьки — у ситуації, де будь-які методи порятунку мають виправдання.

«Сестра-самітниця» (Sorelle di clausura / Cloistered Sister), 2025, Румунія, Сербія, Італія, Іспанія, реж. Івана Младеновіч

Стела, освічена, але нездатна втриматися на роботі, закохалася у відомого балканського музиканта, побачивши його по телевізору. Ця пристрасть, що перетворилася на одержимість, заполонює її життя, і тепер вона мусить зустрітися з ним.

«Як вдома» (Itt érzem magam otthon / Feels Like Home), 2025, Угорщина, реж. Ґабор Голтаї

Ріта, звичайна, але самотня жінка, стає жертвою викрадення. Її викрадачі, сім’я Арпадів, переконані: вона не Ріта, а Сільві — дівчина, яка колись втекла з їхньої родини. Згодом Ріта розуміє: єдиний шлях до втечі — стати тією, за кого її приймають.

«Гаряче» (Hot Water), 2026, США, реж. Рамзі Башур

Одіссея матері-ліванки і її сина-американця, які вирушають автомобілем крізь простори Сполучених Штатів до його батька. Дорога виявляє розбіжності та зв’язки між ними, а поетична манера зйомки дебютного повного метра Рамзі Башура ставить під питання усталені уявлення про дім і приналежність на тлі безмежних краєвидів Америки.

«Ейзель 85» (Heysel 85), 2026, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, реж. Теодора Ана Міхай

Перед фіналом Кубка Європи 1985 року між фанатам «Ліверпуля» та «Ювентуса» спалахує сутичка. Брюссельський стадіон Ейзель охоплює хаос: на трибунах гинуть люди, а в управлінських кабінетах під ними — дочка мера і журналіст опиняються в епіцентрі дилеми: слідувати професійному регламенту чи власній людяності.

«Мухи» (Moscas / Flies), 2026, Мексика, реж. Фернандо Еймбке

У багатоквартирному будинку навпроти великого госпіталя Ольґа веде суворо регламентоване життя без жодних прив’язаностей. Та фінансові труднощі спонукають літню жінку здати кімнату в квартирі сторонній людині, що й кладе початок її несподіваній дружбі з 9-річним сином орендаря.

«Розкажіть усім» (Kerro kaikille / Tell Everyone), 2026, Фінляндія, реж. Аллі Хаапасало

1898 рік, Південна Фінляндія. Бунтарка й авантюристка Аманда потрапляє на острів-санаторій, куди відправляють «незручних» жінок. Позбавлена свободи, вона змушена пристосуватися до нового життя в ув’язненні. А невдалі спроби втечі зближують її з іншими дівчатами. Аманда навіть закохується в місцевого рибалку, та прірва між пацієнтками і мешканцями острова здається нездоланною.

«Скажи, що відчуваєш» (Powiedz mi, co czujesz / Tell Me What You Feel), 2026, Польща, реж. Лукаш Рондуда

Юний художник з бідної родини, Патрик натрапляє на мистецький проєкт, який дозволяє обміняти сльози на злоті. Оточений риданнями інших, він не може пролити й сльозинки — і знайомиться з засновницею проєкту, арт-терапевтинею з заможної родини, Марією. Між ними зав`язуються стосунки, сповнені розмов про травми, страхи та батьків. Куди це все приведе, розкаже фільм куратора Музею сучасного мистецтва у Варшаві, заснований на реальній історії.

«Сука» (La Perra / The Bitch), 2026, Чилі, Бразилія, реж. Домінґа Сотомайор

На віддаленому острові, відкритому вітрам біля узбережжя Чилі, Сильвія заробляє на життя збиранням морських водоростей і веде спокійне життя разом зі своїм партнером. Поява безпритульної цуценяти Юрі наповнює її будні світлом. Та коли собака раптово зникає — Сильвія знову згадує свою дитячу травму… Чотирилапа зірка фільму, собака Юрі з притулку стала лауреаткою Palm Dog («Пальмовий пес») цьогорічного Каннського кінофестивалю, і знайшла нову родину.

«Три дні у вересні» (3 zile în septembrie / Three Days in September), 2026, Румунія, реж. Тудор Джурджу

Коханка нареченого вривається на передвесільні приготування, змушуючи ошелешену Б’янку втекти від усього у самотню подорож курортним містом у міжсезоння. Туристичний потяг відвозить її подалі від минулого життя — назустріч ночі бунту, несподіваним зустрічам і пригодам. А з першим сонячним промінням на неї чекає нове бачення власного майбутнього.

«ГАЛА-ПРЕМ’ЄРИ»

Програма об’єднала фільми, що по-різному осмислюють історичну пам’ять, досвід війни, силу людських взаємин і прагнення змінювати майбутнє. Від сімейної трагікомедії та історичної драми до документальних історій про жіночий досвід війни, фотографію й тих, хто свідомо обирає творити Україну, — кожна стрічка відкриває власний погляд на сьогодення.

Ігрові фільми

«Добре, що мама не знає», 2025, Україна, реж. Саша Литвиненко

Чотири історії членів однієї родини несподівано переплітаються через одну людину — впливового мафіозі. Діджей опиняється у боргах, його сестра стає заручницею озброєного незнайомця, а молодший брат прагне помститися за смерть коханої. Не підозрюючи про випробування одне одного, герої поступово наближаються до спільної розв’язки.

«Крашанка 2.0. Квантовий парадокс», 2025, Україна, реж. Тарас Дудар

Дізнавшись, що син перебуває не на фронті, а у військовому госпіталі, Іван Забіяка вирушає через усю країну на старому бусі разом із власною Машиною Квантових Парадоксів, сподіваючись змінити минуле й не допустити війни. На зустріч із Яриком також їдуть його рідні — кожен зі своїми страхами, болем і незавершеними історіями. Подорож стає шансом для родини знову знайти одне одного.

«Пригоди козака Виговського», 2025, Україна, реж. Семен Горов

Виговський — спецагент і наближений короля Речі Посполитої — насправді, є подвійним агентом Коша Війська Запорозького. Однак богемне життя в Варшаві запаморочило голову агенту, і він перестав відправляти розвіддані. В покарання за неналежне виконання обов’язків Отаман відправляє Виговського будувати сторожову заставу на хуторі Обмачів. Там Іван має створити військовий загін, який буде протистояти потенційному нападу з боку Московії.

«Санаторій Горького. Поєдинок» (Gorky Resort), 2026, Польща / Ірландія / Україна, реж. Лукаш Палковський

Після окупації східної Польщі радянськими військами польський офіцер і піаніст Ґрабовський опиняється у таборі для військовополонених у Козельську. Там він вступає у психологічне протистояння з майором НКВС, який прагне схилити його до співпраці. Підтриманий несподіваною зустріччю з дружиною, Ґрабовський відмовляється зрадити свої принципи. Навесні 1940 року його разом з іншими полоненими відправляють до Катині.

Документальні фільми

«Країна мрій? Країна дій!», 2025, Україна, реж. Володимир Мула

Чотири історії українців, які, попри можливості за кордоном, вирішили повернутися додому, щоб реалізовувати власні ідеї та розвивати країну. Через особисті приклади фільм говорить про відповідальність, силу вибору й людей, які творять майбутнє України.

«Вона», 2026, Україна, реж. Тетяна Станєва

Три українські жінки проживають війну у щоденному очікуванні звісток із фронту, волонтерстві та турботі про близьких. Паралельно глядач бачить будні їхніх чоловіків — військовослужбовців 88-го батальйону. Це історія про любов, витримку й внутрішню силу, що допомагає вистояти.

«Світлини з війни», 2026, Україна, реж. Іванка-Катерина Яковина

Шість фотографій, зроблених українськими та міжнародними фотожурналістами на початку повномасштабного вторгнення, стали символами війни для всього світу. Через історії їхніх авторів і людей, зображених у кадрі, фільм досліджує силу документальної фотографії як свідчення, пам’яті та інструменту боротьби за правду.

«Відстань до Незалежності» / (Distance to Independence), 2026, Україна / Канада, реж. Дарія Саричева

24 серпня 1991 року Україна проголосила незалежність. Але ніхто її не визнав. США були проти. Росія погрожувала. 70% українців нещодавно голосували за збереження СРСР. У Києві стояли радянські війська. І лише 99 днів відділяли нас від того, щоб усе це закінчилося, так і не почавшись. Це фільм про тих, хто не дав цьому статися. І про те, чому їхня боротьба — це наша боротьба сьогодні.

СПЕЦІАЛЬНІ ПОКАЗИ

Добірка фільмів, які пропонують різні способи поглянути на людину, культуру та час. Тут поруч опиняються історія польської родини й привиди минулого, київська міфологія, життя Сергія Лифаря, кінематограф Еріка Ромера та досвід людей, які опинилися в центрі війни.

До програми увійшли:

«Весілля» (Польща, ігровий, реж. Анджей Вайда, 1972)

Екранізація національної класики, представлена до ювілею режисера. Весілля нареченого з краківської інтелігенції та нареченої з селянського середовища стає приводом для зустрічі представників обох груп у заміському котеджі. Вони з задоволенням проводять час разом. До гостей приєднуються привиди.

«Ерік Ромер: дух дитинства» (Франція, документальний, реж. Паскаль Буенік, Ноель Ерпе, 2025)

Це інтимний фільм, що розкриває «ромерівську» алхімію через уривки з фільмів, рідкісні інтерв’ю та раніше не показані пробні зйомки.

«У нас все гаразд» (Польща, ігровий, реж. Ґжеґож Яжина, 2014)

Кіноверсія легендарної театральної вистави Ґжеґожа Яжини. З анімованих ефектів та блу-боксів виникла — як каже виконавиця однієї з ролей — «віртуальна трагікомедія про польську реальність». Дія розгортається у Варшаві, у бідній квартирі родини жінок — Осовілої старушенції («Ех, я пам’ятаю день, коли розгорілася війна»), її доньки Галини, яка працює в супермаркеті, та онуки — Маленької металевої дівчинки.

«Головний герой» (Україна, документальний, реж. Мирон Латик, 2025)

П’ять акторів. Про війну. Про смерть. Про життя. Документальний фільм про українських акторів, які з початком війни залишили сцену і долучилися до лав ЗСУ. Камера досліджує, як люди творчої професії адаптуються до середовища, де кожне рішення має незворотні наслідки.

«ЄвроКривбас» (Україна, Канада, Бельгія, документальний, реж. Марина Ткачук, Анна Паленчук, 2026)

Як продовження документального фільму «ЄвроДонбас» цей фільм досліджує європейську спадщину Дніпропетровщини. Історія про внесок бельгійських, французьких, британських, німецьких і польських підприємців та інженерів у розвиток Дніпра, Кривого Рогу та Кам’янського.

«За лаштунками війни» (Колумбія, Україна, документальний, реж. Каталіна Ґомес Анхель, 2025)

Колишні колумбійські військові після початку повномасштабного вторгнення Росії вступають до лав ЗСУ. Завдяки унікальному доступу до фронту стрічка показує їхню трансформацію від іноземних добровольців до учасників однієї з найскладніших війн сучасності.

«Ліс» (Польща, ігровий, реж. Йоанна Застружна, 2025)

Шукаючи шлях крізь Ліс, стомлений життям Мрук залишає звичний світ і потрапляє у царство снів. Дівчина складає йому компанію — чи є вона провідницею, чи уособленням бажання? У світі, де коні пожирають жінок, а равлик диктує темп, кожне рішення зводиться до самої суті вибору.

«Справа Артиста. Сергій Лифар» (Україна, документальний, реж. Марія Головацька, 2025)

Життя Сергія Лифара, легендарного балетмейстера з Києва, оповите таємницями, зокрема щодо можливої співпраці з нацистами під час окупації Парижа. Документальний фільм досліджує його політичний вибір, вплив революції, українського коріння та освіти, розкриваючи мотиви та вчинки митця.

«Віктор, як і всі (Гюґо)» (Франція, ігровий, реж. Паскаль Боніцер, 2026)

Натхненний творчістю Віктора Гюґо, актор Робер Цуккіні шукає своє місце між сценою та життям. Щовечора він збирає повні зали, ділячись своєю любов’ю до слів. Аж до того дня, коли знову з’являється його донька, дорослішання якої він пропустив… А що, якби хоч раз кохання виявилося кращим за захоплення.

«Вистояти перед небуттям» (США, документальний, реж. Закері Ірвінґ, 2026)

Знятий протягом трьох з половиною років на лінії фронту в Україні, фільм розповідає про сімох звичайних українців, які добровільно зголосилися захищати свою країну після повномасштабного вторгнення Росії. Завдяки постійному доступу до лінії фронту фільм створює портрет психологічних та емоційних реалій сучасної війни та стійкості тих, хто її переживає.

«Їдемо додому» (Польща, документальний, реж. Сяргей Марчик, 2026)

Коли в Україні спалахує війна, Саша — батько та цивільна особа — змушений за одну ніч переосмислити свою роль. Те, що спочатку було місією з захисту своєї родини, швидко перетворюється на зобов’язання, від якого він не може відмовитися.

«Хрещатик 48/2» (Україна, ігровий, реж. Дмитро Авдєєв, 2026)

Після того, як підліток Юрко знаходить таємний вхід до Офісу Потойбічників Києва, що існує з 482 року, він потрапляє у світ неймовірних пригод. Разом із магічними істотами столиці він має зупинити давню богиню смерті з Півночі, поки світ не поглинула темрява.

«ЖІНКИ У ВІЙСЬКУ: 8 РОКІВ ВИДИМОСТІ»

Спеціальна програма спільно з рухом VETERANKA. До програми увійшли документальні фільми та серіальні проєкти різних років, присвячені досвіду українських жінок у війську від початку російсько-української війни до сьогодні.

«Невидимий батальйон» (Invisible Battalion, 2017), реж. Ірина Цілик, Світлана Ліщинська, Аліна Горлова

Шість історій українських військовослужбовиць. Героїні фільму різняться віком, професіями та життєвим досвідом, однак усіх їх об’єднала війна. Стрічка стала частиною однойменного правозахисного проєкту, присвяченого правам жінок у секторі безпеки та оборони.

«Куба і Аляска» (Cuba & Alaska, 2025), реж. Єгор Трояновський

Куба і Аляска — подруги, бойові медикині та посестри руху VETERANKA, які рятують життя на передовій. Разом вони проходять через щоденні виклики війни, підтримуючи одна одну гумором і дружбою. Водночас фронт дедалі більше віддаляє їх від близьких і життя, яке вони мали до війни.

«GENERATION 2014» (2025), реж. Євген Тітаренко

Шестисерійний документально-драматичний серіал про добровольців медичного батальйону «Госпітальєри». Режисер Євген Титаренко працював над проєктом протягом десяти років, спостерігаючи за героями від початку війни у 2014 році до повномасштабного вторгнення. Серіал розповідає про людей, які вже понад десятиліття рятують життя на фронті та продовжують свою роботу під час великої війни.

«Не питай мене, чи я вбивала» (Don't ask me if I killed, 2026), реж. Олена Максьом

Особистий щоденник війни, який режисерка Олена Максьом знімала протягом понад тисячі днів повномасштабного вторгнення. Після початку війни вона добровільно долучилася до війська, а згодом поєднала службу з документуванням фронтової реальності. Фільм розповідає про досвід людей, які змушені жити й воювати в умовах щоденної загрози.

РЕТРОСПЕКТИВА ФІЛЬМІВ СЕРГІЯ БУКОВСЬКОГО

Охоплює понад три десятиліття творчості одного з найвизначніших українських документалістів. Фільми Сергія Буковського — це уважне дослідження історії через людські долі: від буднів радянської системи й замовчуваних трагедій ХХ століття до вглядання у портрети митців, інтелектуалів й людей, які у різні епохи несли в собі свободу і гідність. Цьогоріч Сергій Буковський став лавреатом Премії за внесок у розвиток українського кінематографа X Національної кінопремії «Золота Дзиґа».

«Завтра свято» (1987)

Перший документальний фільм режисера — тонке сатиричне спостереження за буднями Морозівської птахофабрики на Київщині. Попри семимісячну заборону релізу через звинувачення у «наклепі на радянську дійсність», стрічка стала одним із найпомітніших документальних фільмів періоду перебудови.

«Сон» (1989)

Тут Сергій Буковський вперше близько стикається з темою Голодомору через історію канівського краєзнавця Іщенка, який присвятив життя збереженню пам’яті про минуле. Стрічка починається словами з однойменної поеми Тараса Шевченка й розповідає про долю сіл над Дніпром, змінених радянським будівництвом каскаду гідроелектростанцій.

«Дах» (1989)

У монастирі XVI століття на Волині, що став притулком для літніх людей, людей із психічними розладами і колишніх ув’язнених, автор спостерігає за повільним плином життя. За зовнішньою простотою побутових сцен розкривається метафора радянської системи цінностей, де співіснують турбота і контроль.

«Назви своє імʼя » (2006)

Через 20 років після київської прем’єри стрічка знову повертається на великий екран. Дослідження людського виміру однієї з найтяжчих трагедій ХХ століття. В основі фільму — відеосвідчення тих, хто пережив Голокост в Україні, записані у 1994–1998 роках фондом, заснованим Стівеном Спілберґом, а також історії Праведників народів світу, які допомагали єврейським дітям і цілим родинам під час Другої світової.

«Живі» (2008)

Продовження заглиблення Сергія Буковського у тему Голодомору, де переплітаються дві сюжетні лінії: заглушений на десятиліття голос свідків сталінського штучного голоду — й щоденникові записи британського журналіста Ґарета Джоунза, зроблені під час поїздки Україною у березні 33-го.

«Україна. Точка відліку» (2011)

Три роки, які назавжди змінили політичну карту світу і визначили народження незалежної України. Через свідчення безпосередніх учасників подій — Леоніда Кравчука, Станіслава Шушкевича, Геннадія Бурбуліса, Джеймса Бейкера, Збіґнєва Бжезинського та українських інтелектуалів — Сергій Буковський відтворює історію 1989–1991 років, поєднуючи ексклюзивні інтерв’ю з рідкісною архівною хронікою.

«Головна роль» (2016)

Чесна й особиста історія про талант, свободу та жертовність, яку народжує любов. Фільм-портрет матері Сергія Буковського — кіноакторки Ніни Антонової, яка зіграла майже сто ролей, але справжню славу пережила лише раз. Через її історію режисер розмірковує про професію актора, плин часу, пам’ять і ціну життя, присвяченого кіно, а водночас намагається зрозуміти себе, трохи краще зрозумівши матір.

«В. Сильвестров» (2020)

Постать сучасного класика у зимових пейзажах лівого берега Києва. Стрічка про Валентина Сильвестрова — композитора, чия творчість пройшла шлях від авангарду 1960-х, відсунутого радянською епохою соцреалізму на маргінес, до музики, що здобула світове визнання. Не традиційна кінобіографія — споглядання і сповідь, авторський погляд на особистість митця у всій його химерності, незвичності та емоційній глибині.

«Іван і Марта» (2022)

Історія великого кохання на тлі великої історії. Іван Дзюба — літературознавець, критик й один із головних голосів українського шістдесятництва, автор праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка стала символом інтелектуального спротиву. Крізь спогади Марти Дзюби Сергій Буковський створює ніжний портрет двох людей, які понад 60 років були разом у любові, творчості та боротьбі за українську культуру.

FOCUS ON GEORGIA

Програма об’єднає п’ять стрічок різних поколінь грузинських режисерів: від урбаністичної історії про емансипацію жінки у Тбілісі 1970-х до роздумів про спадщину, втрати й травми, спричинені війнами та політичними потрясіннями. Герої цих стрічок повертаються до власного минулого, намагаються відновити втрачені зв’язки та заново осмислити поняття дому.

«Декілька інтерв’ю з особистих питань» / Several Interviews on Personal Matters 1978, СРСР, реж. Лана Ґоґоберідзе

Журналістка Софіко щодня зустрічається з десятками людей, слухає їхні історії та пише про життя звичайних жінок. Вона любить свою роботу, однак дедалі частіше стикається з вимогами суспільства, яке очікує від неї передусім ролі дружини й матері.

«Мати і донька, або Ніч ніколи не закінчується» / Mother and Daughter, 2023, Сакартвело / Франція, реж. Лана Ґоґоберідзе.

Автобіографічний фільм Лани Гогоберідзе присвячений її матері — Нуці Ґоґоберідзе, першій жінці-кінорежисерці Грузії та одній із перших режисерок Радянського Союзу. Через особисті спогади, архівні матеріали та фрагменти власних стрічок авторка розповідає історію родини, розділеної сталінськими репресіями. Картина простежує шлях від дитячої травми й десятирічної розлуки до повернення спадщини, коли фільми Нуци, які десятиліттями вважалися втраченими, знову були відкриті світові.

«Нандаурі» / Nandauri, 2025, Ізраїль / Сакартвело / Італія, реж. Еті Ціко

Приїзд ізраїльської адвокатки Марини до маленького засніженого грузинського села порушує звичний порядок місцевого життя. Вона представляє інтереси Ніно, яка одинадцять років тому залишила країну та тепер прагне повернути свого сина.

«Королівство Картлі» / The Kartli Kingdom, 2025, Франція / Сакартвело, реж. Тамар Каландадзе, Жюльєн Пебрель

Назва «Картлі» належить не лише історичному грузинському королівству, а й санаторію в Тбілісі, який протягом трьох десятиліть став домівкою для біженців з Абхазії. Колишній тимчасовий прихисток перетворився на окремий світ із садами, терасами та власними правилами. Через історії мешканців фільм досліджує досвід вигнання, колективної пам’яті та здатності людей будувати нове життя навіть серед руїн.

«Реальні істоти» / The Real Beings, 2025, Сакартвело, реж. Вахтанґ Джаджанідзе

Дві родини знайомляться під час відпочинку в заміському будинку біля озера та дедалі більше зближуються. Поки дорослі, захоплені власними планами й бажаннями, віддаляються від дітей, семирічна Бебе гостро потребує уваги й тепла. Дівчинка опиняється в центрі трагічних подій.

ФОКУС НА ІЗРАЇЛЬ

У межах програми покажуть три нові повнометражні стрічки ізраїльських режисерів: історії про родину, любов, пошук взаєморозуміння та людські стосунки, що проходять випробування часом і обставинами.

«Белла» (Bella), 2025, Ізраїль, Бельгія, реж. Зогар Шахар, Джамал Халілі

Які несподівано дізнається, що єдиною спадщиною, яку він отримав, став безцінний голуб. Разом із другом дитинства та їхніми дружинами він вирушає до Єрусалима на конкурс краси голубів.

«Мама» (Mama), 2025, Ізраїль, Польща, Італія, реж. Ор Сінай

П’ятнадцять років Міла працювала далеко від родини, жертвуючи власним життям заради майбутнього чоловіка й доньки. Повернувшись із заможного світу своїх роботодавців до рідного польського села, вона усвідомлює, що за роки її відсутності близькі навчилися жити без неї.

«Мій єдиний і неповторний» (My One and Only), 2025, Ізраїль, реж. Давид Таубер

Через кілька тижнів після народження першої дитини жінка звертається до дружини рабина із дивним зізнанням: вона переконана, що її чоловіка підмінили. Попри знайому зовнішність і голос, вона більше не впізнає людину, яку кохала. Багатоперсонажна драматична історія з елементами загадки досліджує природу любові, зміни у стосунках і страх втратити найріднішу людину.

Придбати фестивальний абонемент на 17-й Одеський міжнародний кінофестиваль можна за посиланням.

Також кінофестиваль запрошує військових та учасників бойових дій отримати акредитацію для захисників України. Вона дає можливість відвідувати всі покази кінофестивалю за попереднім бронюванням або за наявності вільних місць, а також відвідувати всі події професійної секції Film Industry Office без бронювання квитків. Детальніше за посиланням.

Читайте також:

• Привітання Дубовику та вшанування пам’яті: як пройшов перший день Bouquet Kyiv Stage.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»