Музичний авангард, кіномонтаж і дзеркала: в Українському Домі відкрили виставку про Бориса Лятошинського

У середині серпня в Українському Домі відкрився унікальний проєкт «Лятошинський. Відображення». Це перша в історії інституції виставка, яка повністю присвячена музичному мистецтву.

Поєднуючи рідкісні архівні документи, світлини, особисті речі композитора, а також сценографічні ескізи, костюми з театральних постановок та імерсивний звукодизайн, кураторська група у складі Олексія Ананова, Тетяни Гомон, Алли Загайкевич та Ірини Тукової розгортає перед киянами розповідь про Бориса Лятошинського — композитора, який фактично сформував сучасне звучання нашої академічної традиції.

Простір виставки побудований навколо ідеї дзеркал і взаємодії зі звуком. Назва проєкту відсилає до його фортепіанного циклу 1925 року «Відображення», і ця концепція пронизує весь маршрут: кожна із зал експозиції підписана темпами частин цього циклу, задаючи особливий ритм огляду.

За словами Олексія Ананова, головним провідником залами є сама музика, тому ключову роль відіграють технологічні рішення.

Відвідувачі рухаються між світловими інсталяціями й взаємодіють зі звуком у спеціальних аудіоплямах (зонах, де музику чутно лише в одній конкретній точці), індивідуальних «звукових душах», а також у масштабному імерсивному просторі, що відтворює ефект присутності на справжньому симфонічному концерті.

Окрему увагу в експозиції приділено маловідомому виміру творчості Маестро — його роботі з кінематографом. Ще у 1920-х роках він одним із перших в Україні почав працювати зі звукозаписом, монтажною естетикою та кіномовою, створивши музику до 17 фільмів. Куратор Олексій Ананов відзначає цей злам у сприйнятті композитора:

«Борис Лятошинський у 1920-ті роки вперше став активно працювати зі звукозаписом, з монтажем звуку, з кіноестетикою та кіномовою… Його тогочасні партитури відповідають оцій дуже нервовій драматургії, у якій є сплески та великі контрасти в кожній частині».

У співпраці з Довженко-Центром на окремих екранах вистави можна побачити три ключові стрічки: «Кармалюк», «Іван» Олександра Довженка та «Тарас Шевченко».

Ця кіномонтажність і контрастна драматургія відчутні й у розповіді про оперний magnum opus Лятошинського — «Золотий обруч» (за повістю Івана Франка «Захар Беркут»).

Написана ще наприкінці 1920-х років, ця опера мала складну й драматичну долю: після резонансного показу в 1970-х роках твір на майже півстоліття років фактично випав із репертуару, опинившись у тривалому забутті. Сьогодні відбувається його справжнє відродження, завдяки нещодавній прем’єрі на сцені Львівської національної опери імені Соломії Крушельницької.

У виставковому проєкті також можна побачити еволюцію нотних клавірів «Золотого обруча» від першого видання 1929 року під редакцією Рукова до сучасної партитури 2025 року, підготовленої Аллою Загайкевич та Фундацією Лятошинського.

Композиторка Алла Загайкевич так формулює значення цієї роботи для сьогодення:

«Ця опера може означати повернення нашої музичної оперної мови на сцену. Це важливий результат зусиль багатьох інституцій — від Фундації Лятошинського до Львівської оперної сцени та Українського Дому».

Сценографічну частину формують рідкісні ескізи Олександра Хвостенка-Хвостова з Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, замальовки й світлини легендарної завіси Євгена Лисика до вистави 1970 року з приватного архіву Анни Лисик, а також реальні костюми та елементи декорацій із сучасної постановки Івана Уривського та Дар’ї Білої у Львівській опері.

Проте найсильніше враження справляє приватний, людський вимір композитора. Експозицію доповнюють унікальні речі та світлини з меморіального кабінету Лятошинського: його диплом юриста Київського університету, рукописи, листування з дружиною Маргаритою та побутові предмети, які зберігають тепло його повсякденного життя.

Співкураторка проєкту, голова «Фундації Лятошинського» Тетяна Гомон наголошує: уперше більш як за сімдесят років особисті речі композитора покинули стіни кабінету-музею в «РОЛІТ». Відвідувачі мають змогу побачити справжні раритети — рояль, скриню для афіш, робочий стілець, стереоскопи з європейськими краєвидами, колекцію валіз із готельними наліпками та відреставрований портрет невідомого автора.

Також значну роль у проєкті відіграють і драматичні епізоди з біографії видатного митця, де поруч із радянськими нагородами представлені газетні вирізки з нищівною критикою та обвинуваченнями у «формалізмі».

Серед найцінніших архівних експонатів — класний журнал Лятошинського за 1967–1968 навчальний рік, останній рік його життя, де збереглися нотатки про навчання його видатних учнів: Євгена Станковича, Івана Карабиця, Лесі Дичко та інших представників «Київського авангарду».

Кураторська команда звертає увагу на особливе ставлення вихованців до свого Наставника:

«Що для нас було зворушливою деталлю — це те, із яким неймовірним теплом ці дуже дорослі люди говорять про свого учителя… Особливо Леся Дичко, яка каже: „Він був такий добряк“. Це дає зовсім інше розуміння і погляд на людину, з якої звикли робити суто офіційного композитора».

Завершуючи огляд, куратори підкреслюють, що спадщина Лятошинського сьогодні звучить як наш власний сформований культурний маніфест:

«Сьогодні, коли відбувається це переосмислення, музика Лятошинського та його роль фундатора композиторської школи виявилися надзвичайно результативними. Вона звучить як наш голос у світі», — зазначають у кураторській команді.

Проходячи крізь дзеркальні зали та імерсивний звуковий простір Українського Дому, відвідувач опиняється не просто на історичній експозиції. Це можливість роздивитися власне відображення у дзеркалі української модерної культури, яка, попри всі заборони й десятиліття замовчування, вистояла й звучить на повний голос.

Виставка «Лятошинський. Відображення»

Коли: до 20 вересня, щодня, крім понеділка, з 11:00 до 19:00.

Де: Хрещатик, 2

Вартість квитків: 180 гривень, пільговий — 90 гривень.

До теми: Відкриваючи Бориса Лятошинського: музикознавиці про невідомі грані життя великого композитора.

Тетяна АСАДЧЕВА, Борис КОРПУСЕНКО «Вечірній Київ»