«Калина Перемоги»: як у Києві випічка та взаємопідтримка єднають родини захисників. ФОТО

У столичному просторі «Цінності» відбулася всеукраїнська ініціатива «Калина Перемоги — пиріг, що єднає серця». Вона зібрала і об’єднала дружин, матерів, дітей та рідних українських військових — тих, хто сьогодні боронить державу, перебуває в полоні, вважається зниклим безвісти або віддав життя за свободу України.

Спільне замішування тіста й випікання пирогів стало для учасників не лише продовженням давніх українських традицій, а й моментом тепла та підтримки. Тут кожен міг відчути, що він не сам у своїх переживаннях, що поруч є люди, які розуміють біль очікування й силу любові до тих, хто захищає країну.

Рецепт із калиною та місія для матерів

Організатором події виступила громадська організація «Жінки ТРО», яка опікується родинами бійців по всій країні. Як розповідає представниця ГО Марина Богуш, їхній рух об’єднує 35 бригад тероборони — це понад дві тисячі родин.

«Ми проводимо різні заходи задля того, щоб підтримати моральний дух родин, не дати їм здатися і підняти їхню віру в повернення героїв, а також підтримати в разі сумної звістки про повернення на щиті, — зазначає Марина Богуш. — Сьогодні ми стали частиною всеукраїнського руху „Пиріг Незалежності“, який існує вже третій рік за ініціативи Лариси Латипової, Олени Бранченко, Юлії Жмакіної та Наталії Ємченко. Ми беремо участь у їхньому конкурсі — випікаємо автентичний тертий пиріг з калиною, присвячений героям-добровольцям».

Головну місію на заході — замішувати тісто для конкурсного пирога — доручили матерям зниклих безвісти та полонених бійців. Оцінюватиме випічку спеціальна комісія з авторок проєкту та відомих шеф-кухарів за рецептурою, автентичністю та смаковими якостями. Попереду в організації — нові плани: ярмарок у центрі столиці із залученням ветеранів та збором коштів на потреби родин.

«Хліб ЗСУ» від «Гурмана»: від окопів Миколаївщини до госпіталів столиці

Серед учасників заходу — ветеран із позивним «Гурман» (пан Володимир). До Києва він переїхав із Миколаєва. Його історія випікання розпочалася у найважчі місяці повномасштабного вторгнення.

«Ми почали пекти хліб у травні 22-го року, коли з’явилися перші „вікна“ під час боїв під Миколаєвом. З дозволу товаришів я взяв ключі від зачиненої пекарні в районі, де відселяли людей, і ми почали працювати. Назвали його „Хліб ЗСУ“, — згадує ветеран. — Спочатку готували для своїх хлопців, щоб не сиділи голодні в окопах, потім — для сусідніх підрозділів і на блокпости. Навіть доводилося телефонувати командуванню, щоб підтвердили, що ми не заслані „казачки“ і наш хліб можна їсти».

Згодом асортимент розширився до семи видів хліба, біляшів та коржів. Частину випічки продавали, аби закупляти пальне для військових. Отримавши поранення під Бахмутом і пройшовши реабілітацію, Володимир продовжує пекти вже в домашніх умовах у Києві — возить хліб у госпіталі та готує для побратимів.

Бісероплетіння як терапія від песимізму

На полях заходу учасниці ділилися й власними способами долати важкі душевні стани. Пані Тетяна із селища Лютіж принесла та зібрала довкола себе коло захоплених жінок прикрасами з бісеру — силянками й герданами. Жінка зізнається: бісероплетінням раніше ніколи не займалася, але доля змусила шукати порятунок.

«Коли мій син зник безвісти, у мене стався такий стопор… Я спиці досі в руках тримати не можу, хоча раніше в’язала хлопцям на фронт шкарпетки й рукавички. Але треба було щось робити, бо дурні думки лізуть у голову. І я знайшла бісер, — розповідає Тетяна. — Сидиш, вираховуєш бісеринки, рахуєш крок — і вже немає такого песимізму. Так поступово вирівнявся ритм життя».

Своїм захопленням пані Тетяна поділилася з подругою Тамарою із сусіднього Димера, з якою познайомилася на акціях розшуку зниклих. Доля пані Тамари вражає своєю трагічністю: старший син загинув в АТО у 2015 році, молодший зник безвісти у 2023-му, а за рік після цього помер чоловік.

«Тамара залишилася зовсім сама у хаті. Вона запросила нас на Різдво, щоб просто побалакати. Тепер ми регулярно збираємося разом на кілька днів, підтримуємо одна одну й плетемо. Перші складні схеми ми робили годинами, виправдовували помилки, але набили руку. Це наш вихід із того становища», — додає жінка.

Сімейна пам’ять, що рятувала в голодні роки

Натхненницею випікання пирога із калиновою начинкою для проєкту стала відома волонтерка і медикиня Ірина Солошенко. Вона поділилася зворушливою сімейною історією, яка сягає середини минулого століття.

«Мій батько народився на Черкащині. Під час чергового голоду 1956 року бабуся придумала пекти пиріжки з того борошна, що вдавалося вигребти, і додавала туди калину. Батько носив їх до школи й ділився з однокласниками, — розповідає Ірина. — Пізніше бабуся обов’язково робила ці пироги раз на рік вже для нас, онуків, щоб ми пам’ятали, що врятувало родину. Калина — символ України і нашого роду».

Ірина наголошує: у часи постійних ворожих обстрілів столиці та високого напруження такі зустрічі є життєво необхідними для людей, які втратили дім чи рідних.

«Людям, які лишилися без рідних, а буває що й без дому, стали переселенцями, критично необхідно бути серед своїх і бачити, що про них пам’ятють. Це дає сили жити далі», — підсумовує Ірина Солошенко.

Учасники заходу не лише готували конкурсний пиріг, а й спекли частування зі смачними начинками для спільного чаювання. Гостиний стіл став головним майданчиком для того, заради чого всі зібралися — щирого спілкування та тепла.

Духовна основа та історія Пересопницького Євангелія

Окрім кулінарної та терапевтичної частини, програма зустрічі мала й важливу просвітницьку складову. Для присутніх організували лекцію, присвячену одній із найцінніших пам’яток української культури — Пересопницькому Євангелію.

Голова Міжнародного жіночого руху «За сімейні цінності» Наталія Федорчук розповіла присутнім історію створення цієї унікальної книги, її значення для нашої ідентичності та про постаті, завдяки яким рукопис побачив світ.

Як зазначають організатори з Міжнародного жіночого руху «За сімейні цінності», розмови про такі духовні перлини допомагають берегти історичну пам’ять. Простір «Цінності» прагнуть і надалі розвивати як затишне місце підтримки, єдності та нових традицій, які об’єднують українців у найважчі часи.

Читайте також:

На розвиток ветеранського підприємництва в Києві цьогоріч спрямували майже 8 млн грн

Наталка МАРКІВ, фото Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»